Учора, на 72 році життя відійшов у засвіти Ігор Лосєв, політолог, публіцист, колумніст, журналіст, кандидат філософських наук і дописувач «Українського тижня».
Ігор Лосєв народився в Севастополі, там навчався у школі, а згодом вступив на філософський факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У 1987 році він захистив кандидатську дисертацію на тему «Проблема традиції і творчості в моралі». З 2000 року працював на посаді доцента кафедри культурології Києво-Могилянської академії. Ігор Лосєв був членом Національної спілки журналістів України, почесним членом Севастопольського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, першим лауреатом Премії імені Джеймса Мейса і лауреатом премії імені Якова Гальчевського.
Президент НаУКМА Сергій Квіт пише про нього так:
«Сьогодні пішов з життя викладач Національного університету “Києво-Могилянська академія”, політичний мислитель українського Криму, визначний громадський діяч і прекрасна людина Ігор Лосєв. Велика втрата для українського інтелектуального життя. Світла йому Пам’ять і Царство Небесне!»
Максим Майоров, співробітник Центру стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, згадує Ігоря Лосєва у своєму дописі:
«Важка хвороба забрала життя Ігоря Лосєва (10.03.1955 — 15.07.2026)
З кінця 1990-х Ігор Васильович був моїм улюбленим колумністом головної газети Військово-морських сил “Флот України”.
Батько, а ми жили у Севастополі, приносив зі служби черговий номер, і першим ділом я шукав свіжу публікацію Лосєва — відгук на актуальні політичні події, історичний екскурс, світоглядні міркування.
Його тексти були чітким дороговказом у тому місці і в тій епосі, де було дуже легко зійти на манівці.
Тридцять років минуло, а слова, написані тоді Лосєвим, не втратили своєї актуальності. Шанувальникам творчості Ігоря Васильовича не довелося “прозрівати” ні в 2004-му, ні в 2014-му, ні в 2022-му. Про все він попереджав, до всього готував.
Завдяки таким, як Ігор Лосєв, у Севастополі повсякчас жевріла віра в Україну, любов до неї, було розуміння своєї ролі в світі.
Дослухалися не всі, але ж нема пророка у своїй вітчизні! Для Лосєва Севастополь був його малою вітчизною, містом, де він народився. Як і всі ми, Ігор Васильович втратив можливість дихати кримським повітрям після окупації…
Востаннє зустрілися у 2017-му. Ігор Васильович подарував свою нову спільну з Сергієм Грабовським книжку “Azat Qirim чи колонія Москви? Імперський геноцид і кримськотатарська революція”.
Так, Лосєв, хоч і нездужав, не полишав думками наш півострів і продовжував вести просвітницьку роботу вже для наступних поколінь.
Шана і вічна пам’ять світлій людині!»
Журналіст Микола Владзімірський так згадує про померлого:
Сумну новину повідомила колишня дружина Ігоря Лосєва. Сьогодні він помер на 72-му році життя.
Знав його давно. Приходив на засідання севастопольської Просвіти, коли був вільним від викладання у Києво-Могилянській академії, де був доцентом. Дописував грунтовні аналітичні статті до газети “Флот України”, поки її не закрило Міністерство оборони, в газету “День”, “Дзеркало тижня”, “Свобода”, “Шлях перемоги”, “Українське Слово”. Редакція газети “Флот України” надрукувала дві його книжки — збірки опублікованих статей. Для російського прошарку міста був найнебезпечнішою людиною.
За ініціативи пані Лідії Мадоян, разом зі мною ми створили Громадський комітет “Український Севастополь”, де кожний був координатором. Наші заяви мали вплив на події в місті.
Перший лауреат Премії імені Джеймса Мейса, лауреат премії імені Якова Гальчевського (2013).
Він жив Україною.
Сумно…
Світла пам’ять! Добре, що він був з нами…»
Ігор Лосєв писав для Тижня колонки про філософію, політику та мову. Зокрема, в останньому дописі для часопису йшлося про загибель міфу про «російську інтелігенцію», що, зокрема, прискорила російська-українська війна. І про неї писав також у контексті асиміляції, зазначаючи:
«Російсько-українська війна показала, що на перший план в Україні виходить не етнічність, а громадянство. Це те, чого не зрозуміли в Кремлі, вважаючи кілька мільйонів етнічних росіян в Україні кимось на кшталт своїх кріпаків, які завжди служитимуть Москві. Кремль намагався перетворити всіх росіян у республіках колишнього СРСР на п’яту колону, ставлячись до них цинічно й лицемірно… [Та] Асиміляторам треба пам’ятати, що їхня діяльність може мати зовсім інші, навіть протилежні результати».
Добірку статтей авторства Ігоря Лосєва можна знайти за посиланням.
Редакція «Українського тижня» приносить щирі співчуття рідним та близьким Ігоря Лосєва. Ми разом з вами сумуємо такій втраті.
