Андорра затиснута серед Піренейських гір, і щоб добратися до найближчого пляжу, доведеться їхати кілька годин автобанами Франції або Іспанії. Втім, це не завадило країні стати місцем «паломництва» пострадянських товстосумів. Маленьке князівство приваблює їх як офшорна зона. За останні півроку вони відкрили в тутешніх банках сотні рахунків.
Для зручності клієнтів, кількість яких значно суттєвіша порівняно з 82 тис. місцевого населення, андоррські фінустанови максимально спростили процедуру відкриття рахунку. Триває вона щонайбільше півгодини; вкладники фігурують у банківських документах не під прізвищами, а тільки під номерами; жодних довідок про походження грошей від них не вимагають.
Раніше цими благами залюбки користувалися французи й іспанці, охочі вивести свої кошти з-під оподаткування, проте 2010 року ситуація змінилася. Під тиском Євросоюзу, до якого Андорра не входить, але з яким не може не рахуватися (бодай тому, що «самовільно», без узгодження з Брюсселем перейшла на євро), вона підписала із сусідніми Іспанією та Францією угоди про обмін податковою інформацією. Тепер громадянам двох країн-сюзеренів доводиться сплачувати 35% із коштів на рахунках в андоррських банках. Тож вони кинулися шукати альтернативи. А порожнечу «святого місця», переводячи сюди вклади з кіпрського офшору, жваво заповнюють олігархи пострадянських теренів.
У гори по дешеве віскі
Андорра, вся територія якої завдяки особливому режиму оподаткування є фактично одним великим магазином «дьютифрі», – рай для шопоголіків. Колись по завершенні зимового сезону (а він у тутешніх Східних Піренеях, на трикілометровій висоті, триває до кінця квітня) міста й села Андорри впадали в напівдепресивну літню сплячку. Але завдяки любителям шопінгу, які вподобали особливу дешевизну місцевих розпродажів, туристична індустрія почала процвітати і влітку. Тим більше що з курортів Коста-Брави, із Барселони та французьких Тулузи й Перпіньяна до Андорри недалеко – кілометрів 150–200. Ціни на одяг, алкоголь та цигарки тут у середньому відсотків на 30 нижчі, ніж у більшості держав Євросоюзу, тож в андоррські супермаркети охоче приїздять усі можливі сусіди.
Щоправда, на виїзді з країни прикордонники суворі (на відміну від в’їзду, коли ніхто нікого не зупиняє). «Коли виїздиш, майже напевне доведеться відкрити багажник і показати, скільки чого везеш. Передусім їх цікавить кількість цигарок і алкоголю. Але правила щодо спиртних напоїв чудові: можна вивезти дві пляшки на людину, а якого вони об’єму, митників не цікавить. Ми зазвичай беремо по два трилітрові бутлі віскі, а товариш іноді й п’ятилітрові возить», – каже 60-річний мешканець Барселони Хосе Антоніо, стоячи в черзі на виїзді з Андорри до Іспанії.
Негромадян ЄС на пункті прикордонного контролю може чекати ще одна неприємність. Андорра не лише не входить до Євросоюзу, а й не приєднувалася до Шенгенської угоди. Коли маєш шенгенську візу, ніяких інших дозволів для в’їзду в князівство не потрібно. Проте якщо вона одноразова, то при перетині андоррського кордону її визнають погашеною. І назад в Іспанію або Францію (досвідчені туристи запевняють, що суворіший контроль саме з французького боку) можуть просто не пустити.
Оскільки в Андоррі немає ні аеропорту, ні залізничного вокзалу, єдиний спосіб вибратись «у широкий світ» – автошляхи. Тож повертатися додому через аеропорти сусідніх країн без багаторазової шенгенської візи доведеться якщо не під конвоєм, то з неприємним для дальшої візової історії штампом про депортацію.
Ціна залежності – шість свинячих ніг
Шопінг аж ніяк не єдина розвага в Андоррі поза гірськолижним сезоном. До послуг туристів – трекінгові маршрути з гірськими краєвидами, фермерські ринки із запашними сирами, медом та іншою органічною продукцією, а також спа-салони з безліччю послуг. Найвідоміший із них – Caldea – підноситься посеред Андорра-ла-Вельї височезною скляною «друзкою» і є найбільшим у Європі комплексом на термальних водах. Тут можна поплавати в басейнах під дахом і просто неба, полежати в джакузі, відвідати різноманітні лазні, походити босоніж по льоду. Не дивно, що за рік невеличка країна приймає близько 10 млн іноземних гостей.
Тривалість життя в Андоррі – одна з набільших у світі: 82,6 року станом на 2013-й. З огляду на гірську «прописку», відсутність стресів, розмірений ритм буття, комфорт і забезпеченість це видається цілком природним. До глобальної кризи 2008 року тут навіть безробіття не існувало як такого.
Криза болісно вплинула на тутешню економіку, що позначилося й на політиці: правлячі партії одна за одною розпадались або зазнавали поразки на позачергових виборах.
Щоправда, політичний досвід Андорри не набагато триваліший, ніж новітня історія незалежної України. Хоча тутешня державність налічує 12 століть (відколи у 805 році Карл Великий подарував андоррській громаді Велику хартію свободи), законодавча й виконавча гілки влади в князівстві розділилися лише 30 років тому, а Конституцію було ухвалено 1993-го. Тоді ж таки єдина у світі незалежна держава каталонського народу (його мова є у князівстві офіційною) стала членом ООН та Ради Європи.
Тепер в Андорри є і власний уряд, і парламент із 28 депутатів, що засідає в Каса де ла Валь – скромному сірому триповерховому будинку, подвір’ям якого катаються на скейтах діти.
При цьому від 1278 року Андорра незмінно залишається підконтрольною відразу двом іноземним правителям: главі Французької держави (колись королю, тепер президенту) та єпископові Уржельському з іспанського боку. Аж до 1993-го князівство справно сплачувало сюзеренам щорічну данину: 960 французьких франків надходило в Париж, а в розташоване неподалік андоррського кордону каталонське місто Ла-Сеу-д’Уржель відправляли 460 іспанських песет, по дванадцять головок сиру, півнів, куріпок та шість свинячих ніг.
Корона російського афериста
Були в недавній історії крихітної гірської держави й курйозні моменти. У 1934 році сюди приїхав Боріс Скосирєв, білорусько-російський емігрант, уродженець Вільнюса, й самотужки влаштував успішний переворот на свою користь. Авантюрист використав складність внутрішньої обстановки у відрізаному від зовнішнього світу князівстві-співволодінні й запропонував Генеральній раді (органові, що суміщав повноваження уряду та парламенту) план реформ задля перетворення Андорри на зону зі сприятливим податковим кліматом. Проект відхилили, але тоді Скосирєв вирішив не розмінюватися на дрібниці й без зайвої скромності запропонував себе на роль короля Андорри. На диво, цього разу Генрада його підтримала.
Оголосивши себе Борісом І, 38-річний емігрант написав Конституцію із 17 пунктів і оголосив війну єпископові Уржельському. На цьому правління першого й останнього андоррського короля завершилось: яка війна, якщо в Андорри ніколи не було власної армії? Через тиждень його заарештували іспанські жандарми й вивезли до Барселони. Гуманний каталонський суд обмежив покарання роком тюрми. Після звільнення монарх-невдаха виїхав до Португалії, а відтак сліди його загубилися.
А ще один курйоз стався через помилку. По завершенні Першої світової війни Андорру забули внести у Версальський договір, тож формально вона залишалася у стані війни (Першої світової!) з Німеччиною аж до 1958-го, коли нарешті було підписано мирну угоду. При тому, що у Другій світовій князівство дотримувалося нейтралітету.