▪   Андрій Шевельов

Лижі у стилі Сакартвело

Чую скептиків, які мають сумніви щодо якості готелів, доріг, спусків, мандаринів… Але більшість підозр просто не витримали перевірки враженнями від мого перебування на двох найвідоміших гірськолижних курортах цієї країни
Матеріал друкованого видання
№ 11 (20)
від 14 березня, 2008

Фото: Дато Ростомашвілі

Додаймо до принад неповторну кухню і древню архітектуру, відсутність поняття «віза» і наявність прямих авіарейсів, фантастичне, не доберу іншого слова, ставлення до українців місцевих жителів – і ви отримаєте ідеальний рецепт активного відпочинку взимку і навесні. 

Чую скептиків, які мають сумніви щодо якості готелів, доріг, спусків, мандаринів… Але більшість підозр просто не витримали перевірки враженнями від мого перебування на двох найвідоміших гірськолижних курортах цієї країни.
 
Гамарджоба, Кавказе!
Авіаквитки ми придбали у оператора, який щільно працює на грузинському напрямку. Трансфер і помешкання забронювали за порадою знайомих киян. Лишилася дрібниця: сподіватися, що не потрапимо в гори одночасно із піком лавин…[246]
 
Кавказ із висоти польоту старенького Ту-134 (ось чому квитки були такі дешеві!) перевершив все досі бачене крізь кружальце ілюмінатора. Масивні гори, закутані в біле простирадло, надірване чорними скелями вершин, тяглися з півгодини далеко внизу і зникли лише на підльоті до Тбілісі. А стюардеси з вином?.. Таки добре летіти місцевими авіалініями – ще не ступили на грузинську землю, а вже пройдено ґрунтовне ознайомлення з тенденціями виноробної галузі.
 
На аеродромі було вітряно, хоч біля будівлі аеровокзалу і ростуть пальми. Всі митні і паспортні формальності тривали не більше ніж 5 хвилин.
 
Наш водій Борис виявився кремезним грузином з «кавказьким» носом і красивими темними очима. «Гамарджоба, генацвалe! – немов у фільмі Іоселіані, сказав Борис і почав розпихувати наші заплічники по багажнику. – В Гудаурі снєг вишє кріш. Вчера дваіх ваших вазіл». Закінчивши прив’язувати до верхнього багажника чохли з лижами (спробуйте-но лижі провезти у нашому таксі!), Борис гепнувся у крісло доволі нового ніссану. Чесно кажучи, більшості грузинських таксі давно пора на брухт, але наша машина впевнено – водій промовив вічне «Паєхали!» – повезла українців на північ.
 
Гудаурі – кайф для земляків
Сонце котилося за гори, тому оглянути храм Светіцховелі та фортецю Ананурі, що знаходяться дорогою до Гудаурі, вирішили на зворотному шляху. Довго їхали вздовж Арагві. Дорога йшла звивистою ущелиною із великою гірською річкою та берегами, що крутішали з кожним поворотом. Дорогою в гори варто "зійти з лижні" і оглянути фортецю Ананурі. Фото: Всеволод Гаврилюк
 
Темрява настала дуже швидко, наче впала з гір. Фари зустрічних автівок виринали зненацька і оминали нас чи не в лічених сантиметрах. Хоч до Гудаурі зі столиці трохи більше сотні кілометрів – їхали понад 3 години.
 
Вивантаживши пасажирів, Борис прощально натис на клаксон і, знявшись з ручника, погарчав назад у Тбілісі. До речі, гучне «фа-фа» звучить на грузинських дорогах практично не змовкаючи. Воно може означати захват, обурення, симпатії і весь спектр побажань: від «чорти забирай» до «покажи дорогу на Телаві».
 
На Тимура – управлінця нашої і ще кількох гірських хатинок, з яким було домовлено заздалегідь – ми почекали в гудаурському «осередку цивілізації». Так стандартно виглядає західний лижний курорт – 4-зірковий готель-монстр із глобалізованою назвою на кшталт «Gudauri Sport Club Resort», люксуcовим холом та купою іноземців, які постійно тріскотять, потягуючи щось зі склянок і келихів.
 
Прибіг Тимур. Вибачився за затримку. Примовляючи «пачіму міня не папрасилі встретіть?!», повів нас дорогою в гору, обіцяючи, що в майбутньому помешканні буде спокійніше і ближче до гірськолижного витягу.
 
У Гудаурі можна відшукати вільний номер або кімнату навіть у сезон. Але я своє житло облюбував давно – будиночок із мансардним вікном на похилому даху, зі стінами, оббитими деревом, і з підвішеним на гаку старим льодорубом. Впізнати на місцевості допомогли фотографії, зроблені друзями минулого року.
 
У вартість помешкання входили сніданок та вечеря. Без традиційних круасанів та джему в баночках – проте із м’ясом, зеленню і усілякими чудернацькими стравами, про які варто написати окрему статтю в жанрі ресторанної критики, бо грузинська кухня – невичерпна, як річка Арагві!
 
Та годі про їжу. Потрібно залишити емоцій на катання. Воно ж – найпрекрасніше, яке я мав у житті!. Просторо, є і цілина, і укатана траса – на вибір. Натомість немає черг на підйом (або практично немає)...
 
І – неповторні гори довкруж. Хіба дерев трохи не вистачало, бо коли звик до порослих лісом схилів, видається, що навкруги голо, мов у Гімалаях.
 
Земляки на перекусі у кав’ярні, бува, щось підкажуть українською: наших там більше, ніж «вічнокрутих» москвичів, – от ще чим Гудаурі вигідно відрізняється від, скажімо, Північного Кавказу. Ніколи не думав, що на околицях Грузії гасають стільки українців. Ввечері ми запрошували гостей, пили вино і, вимкнувши світло, дивились крізь нашу незвичну мансардну шибу на далекі зорі.
 
Після повернення розповіли про мандрівку друзям. Гадаю, тепер Тимур буде змушений вести облік замовлень на рік уперед – або ж розширювати бізнес.
 
Олімпійський привид
Коли в домовлений час приїхав той-таки Борис на своєму ніссані, мене роздирали симетричнопротилежні бажання. З одного боку, хотілося досліджувати країну, на власні очі побачити старожитності, про які читав і чув, мабуть, з сотню разів. А з іншого боку, мій альтер его – вдоволений життям лижник – нашіптував безперечні факти: «Подивись, який тут класний райд, це ж не схили – це пісня, з погодою таланить. Куди ти ще зібрався?!»
 
Зрештою, хтось мав перемогти: таки їдемо в Бакуріані, кататися!
 
...У той день на нас чекала фортеця в гірській ущелині, один із найбільших і найдавніших храмів країни, обід в Горі і посиденьки на ліжку Сталіна в його улюбленому залізничному вагоні... А ще – боржомі з бювету і фантастичної краси ущелина річки Боржомулі. Дорогою, яка йде ущелиною, ми в темряві доїхали до Бакуріані.
Якщо Гудаурі знаходиться на півночі країни, впритул до Головного Кавказького хребта (за 25 км від гори Казбек і російського кордону), то Бакуріані розташоване в південній частині, в системі Малого Кавказу, спільній для Грузії та Вірменії. Висоти тут менші, клімат м’якший, і чимось місцевість у районі Бакуріані нагадує наші Карпати. Зелено, дико, сліди вирубки на крутих схилах…
 
У Бакуріані гірськолижники полюбляли їздити ще за радянських часів, а лижна збірна Радянського Союзу навіть мала тут постійну тренувальну базу. Привид збірної інколи блукає місцевими вуличками, оберігає радянського штибу сантехніку, заходить у крамниці, в яких його натреноване тіло колись купувало вино і шпроти.
 
На відміну від Гудаурі, що почав активно розвиватись років з 10 тому, в Бакуріані можна зустріти геть різні за рівнем комфорту і цінами помешкання, різноманітного кшталту та штибу схили і підйомники: від дитячого бугелю до шикарного швидкісного вагончика.
 
Відкатавши один день і спробувавши відкатати другий (хоча й завадила негода), ми зробили кастинг серед місцевих таксистів. І, молячись, аби чергове старезне авто не спинилося десь посеред дороги, вже без боржомі і сталінських посиденьок доїхали до Тбілісі.
 
А у Бакуріані вирішили повернутися влітку або восени, коли листяно-хвойний мікс і місцеві гори утворюють незрівняну композицію, коли п’ють молоде вино і очікують на новий гірськолижний сезон. Подейкують, що Бакуріані з часом мають завалити мільярдними інвестиціями і навіть провести на базі курорту зимову Олімпіаду… Можливо, тоді привид радянської збірної зникне назавжди.
[247] [248]
 
ПОРАДИ ВІДПОЧИВАЛЬНИКАМ

 Гроші, ліки та вино
Гроші можна обміняти в деяких готелях Гудаурі та Бакуріані, але краще це зробити ще у Тбілісі. Обмінників в центрі міста не менше, ніж у нас, є вони там і на кожній станції метро. Орієнтовний курс обміну $1 = 1,6 ларі.
Обов’язково візьміть аптечку! Фармацевтична справа в Грузії не завжди встигає за розвитком туризму.
Вино «на вивіз» краще купувати в великих магазинах або в Duty-free в аеропорту. А ще краще – спробувати те, яке роблять із власного винограду, тримають у бідонах у власному підвалі і п’ють за власним столом самі грузини.
Розмову із незнайомими грузинами варто почати словам: «Ізвінітє, ми нє понімаєм по-грузінскі, ми із Украіни…» Зазвичай після цього співрозмовник розпливається у широчезній посмішці і стає вам найкращим другом.

 
КОШТОРИС ТУРИСТА

 Гудаурі
Таксі до Тбілісі – від $50. Курорт (готелі, приватні будиночки, інфраструктура тощо) знаходиться на висоті близько 2000 м. Підйомник має три черги. Верхня станція – на висоті 3000 м. Траси різного ступеня складності: від простих до справжніх «чорних». Довжина спуску – до 7км. Підйомник – $15 абонемент, або $2,5 за один рейс.
Помешкання коштує $40–150 за добу. Як правило, зі сніданком та вечерею. Обід – від $10, на горі вибір обмежений шашликом і прохолодними хачапурі.
Вино в ресторані – від $20 за пляшку, але краще замовляти домашнє: і дешевше, і смачніше.

Бакуріані
Селище розташоване на висоті 1700 м. Є три зони для катання: Кохта-1, Кохта-2 і нова, Дідвелі. Траси дуже різні, але нескладних похилих схилів значно більше, ніж в Гудаурі. Найвища точка підйому – 2850 м. Довжина спуску – від 450 м до 7 км.
Помешкання в середньому на третину дешевші, ніж у Гудаурі. Як правило, передбачено 2- або 3-разове харчування.
Прокат лиж на грузинських курортах коштує $30-50 на добу.
 
ГЕОГРАФІЯ

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.