Водночас, Янукович — слабкий. Його підтримка, згідно з соцопитуваннями, впала на стільки, що двоє кандидатів у президенти від опозиції у другому турі президентських виборів перемагають чинного главу держави. Олігархи теж в ньому сумніваються. Свідчення того — досить збалансована подача новин про протести на каналах, які контролюють олігархи. У 2004-му лише «5 канал» висвітлював протести у позитивному світлі. Це дає підстави вважати, що українські олігархи не бажають ставити всі фішки на Януковича.
Але, на жаль, попри численні повідомлення, що шальки терезів схилилися на бік опозиції, тверезий аналіз свідчить, що Янукович має ще достатньо підпор, а опозиція — прогалин. Президент має опори, на які може опиратися хоча б до 2015-го:
1. В опозиції немає гідного довіри політика, який без заперечень може претендувати на лідерство і очолити протестний рух.
В опозиції не існує ясного розуміння того, хто є лідером, як це було з Віктором Ющенко в 2002-2003 роках, коли він переконав Юлію Тимошенко поступитися йому місцем. Це породжує ситуацію, коли в семи няньок дитина голодна. Існує також багато скарг на брак стратегії в опозиції. Але це не прогалина опозиції. Просто, ніхто з її трьох лідерів не зміг продиктувати іншим двом об'єднавчої стратегії.
2. Громадянське суспільство — хороший патрульний, але слабкий мобілізатор для мас.
В опозиції — обмежений контроль над масами. Громадянське суспільство та опозиція провели дивовижну роботу, аби організувати їжу та побут на євромайданах. Але опитування, проведене фондом «Демократичні Ініціативи», показало, що 90% учасників акцій протесту приїхали в Київ із особистих мотивів, а не заради громадянських інституцій чи партій. Іншими словами, громадянське суспільство спроможне вдало організувати протести у Києві, але не зовсім здатне досягти поставлених перед собою цілей — системних змін.
В результаті, нові лідери протестного руху мають обмежений контроль над масами. Наприклад, цими днями п'ятеро кандидатів у депутати від влади через шахрайства на дострокових виборах потрапили у парламент. Проте на заклик громадських лідерів пікетувати ЦВК відгукнулася мізерна кількість людей — максимум 150-200 осіб. Я сам був на цьому пікеті.
3. Щурі біжать із корабля, що тоне, коли поруч є корабель, на який можна втекти.
Немає життєздатної сили, до якої можна втекти з Партії регіонів. Олігархи не в захоплені від Януковича. Більшість учасників протестів вважають, що олігархи втечуть з корабля президента. Але опозиція — більш ризикована ставка, ніж був Ющенко в 2002-2003 роках. Історія показує, що авторитарні режими можуть протягом тривалого часу виживати з мінімальною підтримкою населення, якщо опозиція роз'єднана.
4. Янукович — демократично обраний президент.
Іноді забувають, але Янукович переміг на чесних виборах і був в опозиції до 2010-го. Звісно, за час свого правління він допустився всіх можливих серйозних зловживань. Але опозиція не має чіткого правового обгрунтування для проведення дострокових виборів, яких вимагає. Це ставить західних союзників опозиції в скрутне становище.
5. Немає очевидної більшості в Україні, яка прагне інтеграції з ЄС.
За даними соціологічних опитувань, лише трохи більше 50% українців підтримують інтеграцію з ЄС. А інтеграція в ЄС була першою і основною вимогою учасників акцій протесту.
6. Протести не можуть тривати вічно.
Учасники акцій протесту вийшли на вулиці головним чином через дурість Януковича — жорстоке розганяння молоді в ніч на 30 листопада. Тому, в принципі, ніщо не стримує Януковича сидіти, склавши руки, не йти на серйозні поступки, і дозволити протестам вичерпатися самим по собі. Зараз видається малоймовірним, що протести стихнуть самі. Але схожі випадки в історії дають підстави вважати, що вони затихнуть самі, якщо не буде нових провокацій чи чітких і переконливих перемог євромайдану. Щиро сподіваюся, що помиляюся. І протести не затихнуть.