Українська влада якнайкраще у світі піклується про свій народ, українські депутати схвалюють найлюдяніші закони, а українські міліціонери з-під шкури пнуться, щоб забезпечити їхнє виконання і цим покращити життя простих українців. Все це, певна річ, на словах. Позаяк у реальному житті все відбувається до непристойності навпаки.
Дбаючи про моральне і всіляке інше здоров’я своїх підопічних, народні обранці – власники мандатів вседозволеності і, звісно ж, законності, схвалили закон про заборону азартних ігор. Українці, мовляв, впадали в залежність, програвались до нитки і псували собі життя, а спритні ділки на цьому наживались. Далі наша доблесна міліція, рейдуючи містами та селами, звільнила від одноруких бандитів життєвий простір і відрапортувала, що «дракон убитий». Хіба ж це не дивовижно? Ще й як. Втім, це був лише початок. У нашій же бо країні ніколи не буває так, як написано і так, як очікується. Все через одне місце.
За твердженням жителів Бучі, що під Києвом, які зі зрозумілих причин не схотіли називати своїх прізвищ, підпільний салон зі справжніми однорукими бандитами в їхньому місті працює на ринку в будівлі адміністрації під прикриттям місцевих міліціонерів. Побачивши по одному з вітчизняних каналів, сюжет про закриття нелегального салону на Святошині, стурбовані дотриманням законності в країні та моральністю містечка мешканці Бучі розшукали героїв цього сюжету і звернулися до них по допомогу. Під час перевірки основна інформація підтвердилась. І справді стоять собі, наче й не було нічого, в центрі міста на ринку зо два десятка машин і всім до них байдуже. І це зважаючи на те, що поверхом вище розкинулись апартаменти дирекції ринку.
Думка, що дирекція й не здогадується про те, що у неї під ногами, хибна і неприйнятна. Врешті, як і припущення, що міліція і гадки про це не має. Силовики в нашій країні обізнані в усьому. Просто на щось очі заплющує, а на щось – ні. До того ж люди поінформовані стверджують, що салон створили самі працівники органів, конфіскували десь апарати і відкрили собі тишком-нишком маленький бізнес. Зарплати ж бо завжди бракує. Довести це неможливо, але чомусь віриться, що інформація схожа на правду. Хоча… Хто справжній власник – байдуже. Ним може бути хто завгодно і точно не звичайний громадянин. Їм навіть насіння продавати без «даху» чи відкупу у нас зась. Цікавіше було б дізнатися, хто з начальства ринку й органів є спільником і чому вони досі сидять на своїх місцях, а не на лаві підсудних…
Збір охочих посприяти виконанню закону, а заразом і допомогти закрити чергову нелегальну гральну точки призначено на звичайний робочий день після обіду, на околиці Києва неподалік від метро. Охочих, як виявилось, чимало. Всі вони молоді здорові хлопці, члени громадських патріотичних організацій. Акція цілком відкрита і легальна. Заздалегідь анонсована інформаційним агентством. Є представники преси.
Своїм ходом учасники добираються до Бучі і прямують на ринок. Перед ринком дехто вдягає про всяк випадок маски, щоби не стати потім жертвою помсти власників грального притону. Торговці на базарі не надто здивовані і не панікують. Лише зацікавлено проводжають групу дивних молодиків. «Це що рекет?» – запитує одна бабуся. «Ні, бабцю, – відповідає хлопець із панчохою на голові. Ми українські патріоти». «І шо воно таке…? – думає бабуся.
Салон працює. Автомати увімкнені і виблискують всіма барвами кольорових ламп. Світло притлумлене. Відвідувачів наразі немає. Трохи далі один на один з одноруким бандитом «рубиться» охоронець. Гурт хлопців заходить майже тихо і здивований охоронець перелякано забивається в куток. І щоби він не накоїв дурниць, йому пояснюють причину візиту, показують лист у прокуратуру і просять повернутися головою до стіни. «На виконання закону України…» далі в хід іде балончик з фарбою та молоток. Балончиком малюють знак заборонено, а молотком виводять автомат з ладу, щоби більше нікому не забажалось порушувати рішення народних депутатів.
Наостанок, якраз коли останні однорукі бандити стрясаються під незаперечним аргументом молотка, до залу вбігає жінка і починає репетувати. З її галасу вдається зрозуміти, що вона тут головна, або власниця або управляюча. Втім, стверджувати це на камеру вона не хоче і, вибігши на вулицю, лише репетує.
Тим часом акція добігає кінця. Хлопці перевертають автомати, а їхній представник телефонує в міліцію. Звітує про закриття нелегального грального салону і просить під’їхати для складення протоколу. Міліція довго не їде. Учасники акції розходяться. Чекати правоохоронців залишається лише знімальна група телебачення і двоє представників громадськості.
Продавці та покупці з базару, що мимоволі стали свідками закриття салону на акцію реагують схвально. Ніхто, окрім гіпотетичної власниці, не обурюється. Хтось каже, що «так різко не варто робити», хтось дякує, мовляв, «молодці хлопці». Загалом відчувається прихильність.
Міліцію доводиться чекати добрих півгодини. Воно й зрозуміло, їй нині трохи не до того. Вона зайнята підготовкою до Євро, вивчає англійську, освоює гарні манери, тренується усміхатись і скидає зайві кілограми, нагуляні важкою працею. А ще тренується, як махати кийком і прикриватись щитом в разі, якщо її патронів народний гнів вирішить змити в каналізаційний колектор.
Першими з’являються бійці «Беркута», за ними міліціонери з Ірпеня. Про бучацьких правоохоронців не чути ні слухом ні духом. Починається пошук понятих. На диво, ніхто з працівників ринку не хоче ними бути. Доводиться шукати людей за межами ринку. В процесі складання протоколів з’ясовується, що білявка, котра ледь не грудьми кинулась захищати одноруких бандитів і справді є формальною власницея салону. За сумісництвом вона ж начебто двоюрідна сестра директора ринку. Такий собі сімейний підряд? Розбір польотів триває до вечора. Правоохоронці поводяться доволі чемно. Їм явно не хочеться займатися цією справою, та й вони були б раді, коли б їм взагалі сьогодні не телефонували. Прикрили точку, та й годі. Україна вам того не забуде…