Розуміючи, що діла не буде і треба шукати якийсь вихід, народні обранці вирішили провернути давно випробувану авантюру з блокуванням трибуни. Ролі розподілились так, як зазвичай. Трибуну блокує опозиція, а провладна більшість спостерігає. Арбітром, звісно, був Володимир Литвин.
Офіційним приводом до блокування трибуни стало нібито нагальне бажання опозиції побачитися з главою держави. Мовляв, тривала розлука так погано впливає на їхні стосунки, що загрожує важкою політичною депресією для цілої країни. Втім, більш реальна причина крутилася довкола труби. Не каналізаційної, позаяк, на щастя, каналізацію від великого навантаження у Верховній Раді ще не прорвало, а газової. Акурат на п’ятницю творці регламенту запланували парламентаріям розгляд законодавчих актів, які б дали змогу в майбутньому передати газотранспортну систему країни і віддати її в ненаситні газпромівські чи близькогазпромівські руки. Зробити це мали на прохання північного царя, якому до виборів якраз і бракувало ще одного козиря – української ГТС.
Але сталося диво. Нардепи вирішили трубу не здавати і по змозі якомога хитріше вийти із ситуації.
Так і зробили. Опозиція ще й на світ не займалося заблокувала трибуну, вивісила плакат «Юлі волю!», на комп’ютері віце-спікера Мартинюка поставила заставку своєї улюбленої лідерки. А більшість, у свою чергу, розсілася в залі та заходилася читати газети і різатися в карти на планшетах. А що займатися цим півдня доволі таки нудно, то доволі швидко зала Ради спорожніла.
Така плідна п’ятниця на руку і опозиції, і провладній більшості. Регіонали тепер з чистим сумлінням матимуть змогу всім розказувати, що вони не зрадники і трубу нікому не віддали, а опозиція зможе нахвалятися, що вкотре не допустила антизаконної здачі владою національних інтересів.
Теоретично газову трубу можна буде віддати Газпрому і на наступному засіданні парламенту, але практично тоді на неї всім буде вже байдуже, позаяк наступне засідання буде аж за два тижні, коли в Росії вже відбудуться вибори і цар Путін вже возсяде на своєму престолі і без нашої ГТС. Українські чинуші, маючи таке залізне алібі, лишень розведуть руками, ми, мовляв, дуже хотіли вам помогти, дорогий ВВП, але ж ця клята опозиція нам все, як завжди, зіпсувала. Тому простіть і помилуйте, якщо ваша ласка. Віддамо лаврами…
Правду кажучи, на такий розвиток подій спецоперації під кодовою назвою «труба-трубі», варто було сподіватися. Обпікшись на харківських угодах і отримавши натомість дулю з маком, Янукович і Ко аж ніяк не мають ілюзій щодо чесного партнерства зі своїми улюбленими братами і сестрами в Білокам’яній. Голий прагматизм у стосунках, а часом і відверте презирство одне до одного – це та основа, на якій нині намагаються збудувати нову українсько-російську газову дружбу.
Ніби на підтвердження цього представники наших двох «братніх народів» напередодні навзаєм обмінялися ласкавостями щодо тієї ж таки труби. Б’ючись в істериці, що українці зволікають зі сплатою данини, один із очільників Газпрому Купріянов зверхньо, як і притаманно Кремлю, заявив, що Україна після запуску газогону «Південний потік» і розширення «Північного потоку» матиме нульове значення для експорту російського газу. Через таке дипломатичне висловлювання одразу урвався терпець у нашого прем’єр-міністра Азарова, який у відповідь порадив газпромівському розумнику не перейматися нашими справами, ми знайдемо вихід з ситуації будь-що.
Такий милий діалог представників двох дружніх країн напередодні гіпотетичної здачі ГТС України аж ніяк не міг посприяти вдалому вирішенню слизького питання. Не виключено, що після гучної пиятики на 23 лютого, відчувши себе справжніми «захисниками Вітчизни», чи, може, через свою природну жадібність українські посадовці та народні обранці вирішили, що якщо там, у тій Москві, сидять такі мудрагелі, то питанням гонору є пошити їх у дурні. Вирішено – зроблено. Рада заблокована, «Юлі волю!», а ГТС і нині там.
Рівно о 13:00 зала Верховної Ради остаточно спорожніла. Президент так і не приїхав, опозиція кинула барикади та й поїхала відпочивати. Ніхто її не штурмував і не бив, а тому обійшлося без жертв. Є знову гарна нагода напитися, бо хоч Юлія Тимошенко і продовжує сидіти, але труба все-таки ще наша.