Економіка

  ▪   Юрій Райхель

Перспективи української ГТС залишаються непевними

Напередодні чергового раунду перемовин щодо газової проблематики Київ і Москва обмінюються інформаційними ударами. Зовні це виглядає як спосіб посилення своїх позицій на нелегких переговорах.

Загалом ситуація доволі типова і не викликала б підвищеного інтересу, якби не дві обставини.

По-перше, газ – це не просто товар, а інструмент досягнення політичних, економічних і навіть геостратегічних цілей. І ціна на тисячі кубометрів блакитного палива формується аж ніяк не для того, щоб перекрити витрати на видобуток, транспортування й отримати прибуток. Ні, звісно, якщо це можливо, то ніхто не відмовиться, проте, якщо ні, то й дарма. Не зубожілі, обійдемося. Тому і ціни такі різні для начебто союзної Білорусі, від якої після тривалого викручування рук все-таки вдалося домогтися продажу Белтрансгазу Газпрому, і для братських України та Молдови. Власне в Москві і не приховують, а навіть пишаються тим, що корисна копалина в їхніх вправних руках перетворилася на таку ефективну, на їхню думку, зброю.

Читайте також:  Як пострадянські країни уникають газової залежності від РФ

По-друге, проблема ціни на газ є складовою загальної і в очах жителів московських коридорів влади значно важливішої реінтеграції решток Радянського Союзу. Перше і не дуже складне завдання – залучення до союзу Білорусі та Казахстану, якоюсь мірою Вірменії, Таджикистану та Киргизстану вже виконано. Організовано Митний та Євразійський союзи. Однак всі чудово розуміють, що без України та держав Південного Кавказу справа ця нежиттєздатна і жодних преференцій не гарантує. Це не реінтеграція, а профанація.

Читайте також: Газові переговори як елемент політичної гри

Московська проблема полягає в тому, що ситуація на ринку газу кардинально змінюється. Виступаючи на Петербурзькому економічному форумі, голова Газпрому Алєксєй Міллер заявив, що «термін, з яким усі погоджуються, – це те, що наступає «золотий вік» газу. Альтернативи газу немає, і основна частка зростання енергоспоживання припадатиме саме на нього». Водночас ціна блакитного палива у США стрімко знижується. За 2011 рік ціни на газ впали на 32%. Аналітики Barclaysпонизили прогнози середньої ціни на 2012 рік до $127,5 за тисячу кубометрів. В Америці наявний надлишок пропозиції на ринку газу, ф’ючерсні контракти на постачання в лютому вже укладають, зазначаючи ціну $99 за тисячу кубометрів. Експерти BankofAmericaта MerrillLynchпрогнозують подальше зниження цін до $77 за тисячу кубометрів. Уже другий рік поспіль США посідають перше місце у світі з видобутку блакитного палива. Країна не лише повністю задовольняє свої потреби, а й готується стати великим експортером. Зрештою, так само, як і Канада. Зважаючи на розробку нових родовищ у Північному морі, на ринок у дедалі більших обсягах постачається норвезьке блакитне паливо. Додамо до цього ще початок розробки родовищ у східній частині Середземного моря Ізраїлем та Кіпром. Ізраїльські міністри вже почали їздити світом у пошуках покупців свого зрідженого газу. Боротьба за європейський ринок обіцяє бути доволі гарячою, звідси і таке стрімке зниження цін.

Читайте також: Хто "компрометує" сланцевий газ?

Відповідно на вільному ринку падатиме ціна. Попри те, що Газпром прогнозував ціну для Європи у першому кварталі на рівні $500 за тисячу кубометрів, реальність виявилася зовсім іншою – $350. Саме в цьому і полягає головна причина такої непоступливості російської сторони на газових переговорах. У Москві добре розуміють, що ціну доведеться знижувати, тому нині так важливо отримати контроль над українською ГТС, поки Київ перебуває у менш вигідному становищі. В іншому разі буде запізно.

При цьому політичні міркування в газовому питанні опиняються на першому плані. Оскільки виключно з технічного боку Газпрому було би вигідніше залишити її у власності України, а гарантії транзиту отримати виключно юридичні на основі угод.

Зусиллями наших політиків українська ГТС перетворилася на священну корову, своєрідний наріжний камінь нашої незалежності. Зрозуміло, це загальнонародне надбання і воно має залишатися в руках держави. Тим не менш, на речі слід дивитися тверезо й усвідомлювати, що транзитна роль України у транспортуванні блакитного палива у найближчій перспективі суттєво зміниться.

Читайте також: Північний потік як піррова перемога Путіна

Попри те, що Газпром отримав наприкінці того року дозвіл на прокладання газогону SouthStream(«Південний потік») у турецькій економічній зоні Чорного моря, Анкара практично одночасно уклала угоду з Азербайджаном на зведення Трансанатолійського газогону TANAPвід грузинсько-турецького кордону до європейських країн. У проекті 80% становить частка азербайджанської державної нафтової компанії SOCAR, а 20% – турецької BOTASі TPAO. Перша черга із завершенням будівництва у 2017 році транспортуватиме 16 млрд кубометрів газу, наступні ж доведуть обсяг до 37. Водночас триває будівництво газопроводу ITGI(InterconnectorTurkey– Greece– Italy) потужністю 11 млрд кубічних метрів на рік, що з’єднує Туреччину з Грецією, ця частина вже практично готова, й із Італією. Проект має у ЄС пріоритетне значення, тобто може бути на 30% профінансований з бюджету Євросоюзу. Останній не відмовляється і від проекту NABUCCO. Як заявив президент компанії SOCARРовнаг Абдулаєв, Азербайджан готовий брати участь не лише у NABUCCO, а й у інших проектах щодо транспортування блакитного палива з каспійського регіону до Європи.

Варто зауважити, що нові технології транспортування та видобутку газу руйнують монополізм, що вже утворився, зокрема і російський, на цьому ринкові. За всіх переваг трубопровідного транспорту він зазнаватиме дедалі більшої конкуренції з боку зрідженого, логістика якого більш гнучка та зручна для споживача. Одночасно зростатиме кількість трубопроводів для транспортування газу з регіонів, які не мають безпосереднього виходу до відкритого океану, зокрема, каспійського та центральноазіатського.

Читайте також: Україна ризикує втратити контроль над внутрішнім ринком газу

За таких умов значення української ГТС об’єктивно зменшується. І не з чиєїсь злої волі, а з об’єктивних причин. І до цього треба бути готовим. В іншому разі за кілька років ми будемо здивовані, що прокачування газу через територію України суттєво знизилося, позаяк зменшився обсяг блакитного палива, що закуповується у Росії. Ще швидше до цього може призвести негнучка позиція Газпрому, котрий вперто не хоче змінювати контрактних умов. Однак будь-які угоди мають обмежений термін дії, тож після спливу цього терміну ціни закладатимуться з урахуванням формування світового ринку газу.

Чи означає це те, що транзитна роль України зменшується чи зменшуватиметься надалі? Якщо поглянути на вузький сегмент транспортування газу, то таке може статися, до того ж незабаром. Однак географію ніхто не відміняв, тож і торгівля Європи з азіатськими країнами у двох напрямках набиратиме обертів. І наша держава в цьому сенсі має доволі вигідні позиції як частина великого транспортного коридору. Насамперед це стосується автомобільного, залізничного та морського транспорту. Наша інфраструктура перебуває не те що у жалюгідному стані, а взагалі не відповідає сучасним вимогам. Тут цілком достатньо сказати, що весь світ переходить на надшвидке залізничне сполучення, зокрема, пасажирське. Велика Британія розпочинає будівництво такої дороги з Лондона до Бірмінгема, якою потяги рухатимуться зі швидкістю 350 км/год, що скорочує час у дорозі з 1,5 години до 45 хвилин. США також уже взялися за масштабну реконструкцію своїх залізниць. Ми ж наразі ведемо боротьбу за такі швидкості, які в Європі, а тепер і у світі, вважають занизькими.

Основну увагу варто зосередити на вкладанні чималих коштів у кардинальні зміни транспортної інфраструктури країни, тоді ми зможемо значною мірою скористатися з її географічного розташування. І тут чинник часу дуже важливий. Туреччина вже розпочала реконструкцію наявних та будівництво нових залізниць, що поєднують схід і захід країни. Сусіди вже почали, ми ж натомість боремося за досягнення хибних цілей.