«Один за всіх і всі за одного!» — у Європейському Союзі вперше вирішили здійснити колективну позику згідно з девізом персонажів Александра Дюма. Ідеться про суму в €750 млрд, яку вирішили витратити на перезапуск економіки країн-членів, ураженої наслідками пандемії COVID-19. На що витратити цю суму, Брюссель приблизно знає, а де її знайти — не зовсім.
«Угода, ухвалена у Брюсселі, — не перемога, а лише умови для неї, — наголосив у розмові з Тижнем економіст Матьє Кастане. — Безперечно, важливо було довести світу, що ЄС — дієвий і договороздатний. Питання іміджу в контексті жорсткої конкуренції з Китаєм і Штатами. Проте ще важливіше — навчитися краще керувати спільним бюджетом Євросоюзу. Незважаючи на спротив групи «ощадливих» (себто Нідерландів, Австрії, Швеції, Данії та Фінляндії), уперше в історії гроші на подолання кризи позичатиме не кожна країна окремо, а Європейська комісія. Прецедент — добра нагода оновити механізми використання європейських коштів».
Читайте також: Своя сорочка. Як російський газогін розколює єдність Заходу
Чотири дні й ночі, а точніше, рівно 92 години лідери країн ЄС сперечались і сварилися, грюкали дверима та знову поверталися на переговорний майданчик. «Середземноморський клуб» (тобто Італія, Іспанія та Франція) домагалися більших позик і щедріших невідплатних субсидій. «Ощадливі», яких французька преса позаочі прозвала «скупердяями», щосили відбивалися. Учасники французької делегації розповідали, що Макрон просив тримати свій літак готовим до відльоту, якби він раптом захотів повернутися дочасно. Речник «ощадливих» прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, як писала голландська преса, також «наказав підкачати колеса свого велосипеда». Модератор переговорів, голова Європейської ради Шарль Мішель, нескінченно викликав до себе то одного лідера, то іншого, віртуозно практикуючи «човникову дипломатію».
Компроміс знайшли 21 липня о 5:30 ранку: €390 млрд, а не €500 млрд прямих субсидій, плюс €360 млрд дешевих кредитів. Розподілятимуть їх не відповідно до внесків і ВВП, як це робили раніше, а залежно від завданої шкоди. Дратівливого для німців терміну «єврооблігації» вдалося уникнути, проте сама система майбутньої спільної позики й відшкодування дуже на них схожа. «Ощадливим» не вдалося ні прив’язати розподіл коштів до контролю за дотриманням бюджетної дисципліни та правових стандартів, ані домогтися, щоб план використання коштів для кожної окремої держави одноголосно затверджували всі країни-члени з правом вето.
Економіст Марк Туаті, автор книжки «Світ бульбашок» («Un monde de bulles», 2018), наголошує, що компроміс, якого було досягнуто за рахунок зменшення внеску «ощадливих» до бюджету ЄС, містить у собі великі небезпеки на майбутнє. «Якщо якість управління не покращиться, €750 млрд вилетять у трубу, — написав він у колонці для журналу Capital.fr. — «Ощадливі» мають привід для занепокоєння: вони запровадили в себе продуману й відповідальну бюджетну політику, систематично зменшували свій зовнішній борг, безробіття й податки… У південних країнах, які найбільше постраждали від COVID-19 і яким надійде найбільше грошей, рух відбувається у протилежному напрямі. Нинішній ЄС — це зовсім не затишна гавань співпраці й порозуміння».
Чимало економістів наголошують на тому, що сума в €750 млрд на 3–4 роки — це, безперечно, краще, ніж нічого, але станом на сьогодні вона відповідає лише 5,7% спільного ВВП ЄС. Якщо врахувати інфляцію, то її навряд чи вистачить для повноцінного перезапуску економіки. Тим паче, поки що зовсім не зрозуміло, де саме й під які відсотки Єврокомісія зможе отримати свій перший кредит. «Прецедентне рішення від 21 липня закриє кілька кейсів, але не розв’яже засадничої проблеми економіки більшості європейських країн: браку інвестицій в інновації та гальмування економічного зростання», — зазначив у розмові з Тижнем Матьє Кастане.
Читайте також: Не бачу зла
Прецедентна ситуація — це завжди мандри невідомими стежками. Згоду на пошук кредитів під гарантії Європейського центрального банку Єврокомісія отримала. Але чіткого бачення, які це будуть гроші, поки що немає. Лише зрозуміло, що знайти їх треба до вересня, — себто до обговорення бюджету ЄС у Європейському парламенті. «Країни-члени непокояться, чи не доведеться запроваджувати нові податки, щоб назбирати необхідну суму, — каже Матьє Кастане. — Особливо це критично для Нідерландів, де наступного року мають відбутися парламентські вибори. Ця держава має відносно низький зовнішній борг, проте самі громадяни на приватному рівні часто мусять виплачувати великі кредити. Непоступливість Марка Рютте під час переговорів легко зрозуміти. Нові податки для нього — це нові загрози програти вибори».
Навіть якщо на рівні політичного дискурсу європейські політики обіцяють знайти під щойно затверджені €750 млрд додаткові гроші на зовнішньому фінансовому ринку, вже зрозуміло, що нових податків також не уникнути. Питання у пропорції. Нині структуру фінансують із внесків країн-членів плюс митні збори й інші надходження. Із 2021-го планують запровадити збір за неперероблений пластик. Згідно з прогнозами економістів, цей податок має принести від €4 млрд до €8 млрд у рік. Із 2023-го, можливо, буде запроваджено податок на використання вуглецю, який уже дуже не подобається в Німеччині. Активно обговорюють задум ліцензувати гігантів цифрової індустрії. Такий податок може принести €1,3 млрд у рік. Ліве крило Європарламенту лобіює відрахування за фінансові трансакції, обіцяючи до €60 млрд у рік. Поки що задум не знаходить підтримки в більшості, але глобально зрозуміло, що реформа джерел фінансування ЄС давно назріла.
Читайте також: Die Welt: Китай – необхідний партнер
План перезапуску економіки ЄС прив’язаний до ухвалення загального бюджету Європейського Союзу. Під час переговорів у Брюсселі вирішили голосувати за бюджет і план не консенсусом, а кваліфікованою більшістю. Це розчарувало угорського лідера Віктора Орбана, який любить погрожувати застосуванням права вето, а також колишнього прем’єр-міністра Італії Енріко Летту. «Вето більше не існує, Тетчер — це історія», — прокоментував він результати саміту. Нова санітарна реальність спонукає до перегляду усталених політичних звичок. Щоб діяти швидко, принцип консенсусу придається не завжди. Проте якщо від нього зовсім відмовитися, що залишається від суверенітету держав — членів ЄС?
«План відродження за формальними ознаками перетворює Євросоюз на державу, — вважає політолог Сільвен Ках. — Сукупність територій, що продукує облігації, щоб розрахуватися за спільний борг, називається державою. Але це не велика федеративна держава, а ще одна, додаткова до тих 27, що належать до Євросоюзу. Це формула 27+1… ЄС, що має власні банк, борг, позику, можна назвати державою-бароко, що протиставляє себе класицизму, відмовляючись від правил, нехтуючи формою та змішуючи жанри. Ця держава гуртується не на нації, а на суспільстві зі спільними цінностями: турботою про майбутнє природи, клімат, повагою до політичного плюралізму…»
Суму загального бюджету ЄС уже визначено: €1,07 трлн. Європарламент зможе його або ухвалити, або відхилити, внесення поправок і змін не передбачене. Бюджет 2021–2027 мають узгодити до кінця року. Тоді ж приблизно мусить бути схвалений і план перезапуску. Зважаючи на прецедентність ситуації, шансів на те, що голосування не відбудеться, дуже мало. Натомість невизначеним залишається календар наступних кроків із чіткими юридичними обов’язками країн, зокрема щодо використання грантів і відшкодування кредитів. Розраховуватися за спільну позику Єврокомісія має почати з 2026 року.
Чи постане з цього нового досвіду боротьби з пандемією нова система взаємин у Європейському Союзі? Теоретично шанс на таке оновлення з’явився. Не тільки тому, що вірус не розуміє кордонів, а здоров’я належить до універсальних цінностей. Криза — це завжди можливість перезапуску не лише економіки, а й політичних механізмів. Нервозна тональність недавнього брюссельського саміту є переконливим аргументом на користь змін.