Перший пострадянський президент, хрещений батько кравчучки, автор афоризму «маємо те, що маємо», завсідник усіх ток-шоу на правах «патріарха української політики» вже зараз перетворюється на пам’ятник самому собі. До ювілею Кравчука за ініціативою уряду знімуть документальний фільм про нього, випустять відповідну поштову марку, пам’ятну медаль, фотоальбом тощо. Сам «патріарх», вочевидь, задоволений такою шаною, бо вважає, що ювілей потрібен не йому, а всій Україні. Слабувато сказав, як для фігури такого масштабу, міг би наслідувати Людовіка ХIV і гордо виголосити: «Незалежність – це я!». Давно ж бо він нас не тішив афоризмами.
Показово, що Віктор Янукович не помітив іншого ювіляра – Леоніда Кучму, який днями з помпою відсвяткував 75-річчя на Сардинії (без Януковича, зате з Ахметовим), бо, схоже, таки має на нього зуб із 2004-го. Інша річ Кравчук зі своєю Конституційною асамблеєю, яка може ще не раз стати в пригоді Банковій. До 2015-го Леонід Макарович може і пам’ятник заслужити, і перейменування, наприклад, Рівного на Кравчуківськ. Смішки смішками, а з маленького культика Леоніда Кравчука, не виключено, розпочнеться формування великого. Вдячність нащадків, зрежисована владою, може набувати будь-яких форм та розмірів. І якщо традиція укоріниться, то вже незабаром станемо свідками відкриття музею-садиби «Межигір’я» чи золотого пам’ятника Вікторові Януковичу а-ля Туркменбаши. Утім, будьмо оптимістами, сподіватимемося, якщо таке станеться, то ненадовго.