Якраз під час оголошеного суддею Кірєєвим обдумування вироку у справі Тимошенко ті, хто насправді обдумував цей вирок та його наслідки, мали змогу ознайомитися із результатами всеукраїнського опитування, проведеного Соціологічною групою "Рейтинг" у другій половині вересня 2011 року.
Не буду обтяжувати читача надмірною кількістю цифр, наведу лише головні, які непереборно засвідчують: за більш-менш демократично проведених виборів Партія регіонів та її союзники зазнають фіаско і на президентських, і на парламентських виборах. Бо ж, скажімо, якби ці вибори відбувалися напередодні рішення Печерського суду, то за Віктора Януковича проголосували б 21% тих, хто виявляє електоральну активність, за Юлію Тимошенко – 18%, за Арсенія Яценюка – 11,7%, за Віталія Кличка – 6,6%, за Петра Симоненка – 5,5%, за Олега Тягнибока – 3,5%, за Сергія Тигіпка – 2,9%, за Анатолія Гриценка – 2,6%. Не знаю, чи ставили соціологи запитання, як голосували б українські громадяни у другому турі, але можна цілком умотивовано припустити, що Віктор Янукович з невеликим розривом програв би Юлії Тимошенко і з катастрофічним – Арсенію Яценюку (у разі, якби Тимошенко і Кличко закликали свій електорат віддати голоси лідерові "Фронту змін"). Припускаю, що і Кличкові Янукович би зараз програв у разі чесно проведених виборчої кампанії і підрахунку голосів.
З парламентськими виборами ще простіше. З числа тих, хто збирається прийти голосувати, 21,9% проголосували б за Партію регіонів, 18,9% – за "Батьківщину", 11% – за "Фронт змін", 5,7% – за Комуністичну партію, 5,4% – за партію УДАР (хто не знає, її очолює Віталій Кличко), 4,2% – за "Свободу". Інші, як то кажуть, "поза зоною досяжності", який би не був прохідний бар’єр – 3%, 4% чи 5. Іншими словами, нинішня більшість в обраній за чинним законом новій Верховній Раді неодмінно перетворилася б на меншість.
І що цікаво: на обидва запитання понад 10% респондентів відповіли – ми, мовляв, хочемо прийти голосувати, але ще не знаємо, за кого. Зазвичай за не надто демократичної влади такими висловами частина виборців маскує свої справжні наміри (піди знай, хто їх прислав, цих соціологів…), отож реально (звісно, за чесного підрахунку голосів) розрив між Партією регіонів плюс Компартією, з одного боку, та їхніми опонентами, з іншого боку, був би ще більшим, майже подвійним.
Утім, нічого нового і сенсаційного у даних соціологів немає. Рейтинг Віктора Януковича почав "сипатися" ще торік, Партія регіонів утрачала потенційні голоси ще стрімкіше, і сьогодні її підтримує приблизно стільки виборців, скільки на початку 2005 року, після тодішніх революційних подій. Попереду ж далеко не найвигідніший у плані завоювання владою масових симпатій рік. Так, звичайно, буде "Євро-2012", але ж не всі в країні настільки ловлять кайф від футболу, щоб за видовище пробачити неминуче й істотне подорожчання хліба насущного, тобто всього "кошика" життєво необхідних товарів. А ще – безупинне зростання хабарництва, протекціонізму, чиновного хамства, нахабства скоробагатьків та їхніх синків-"мажорів", сваволі податківців… Одне слово, на вибори владним силам іти немає і не буде з чим, крім футбольного м’яча та боротьби з "бандерівцями".
І от подумали-помислили ті, хто реально ухвалює в Україні сьогодні будь-які серйозні рішення, і дійшли висновку: по-перше, "клятій Юльці" дати такий термін, щоб вона не мала права брати участь не тільки у найближчих перегонах, а й у президентських виборах 2020 року (згадайте заборону три роки після закінчення терміну ув’язнення займати державні посади); і хай цей вирок висить над нею, наче дамоклів меч – адже навіть у разі звільнення її під тим чи іншим приводом завжди можна буде у потрібний момент оскаржити це звільнення і реанімувати і справу, і вирок. А по-друге, не зважаючи на всілякі там Венеціанські комісії (виборчий процес – це внутрішня справа України, заявив заступник голови фракції Партії регіонів Валерій Коновалюк) ухвалити новий Закон про вибори, за яким в Україну повертається стара електоральна система, що існувала за часів Кучми і стала інструментом успішного застосування владного адмінресурсу. Половина депутатів за закритими списками в загальнонаціональному окрузі, половина – в округах мажоритарних, бар’єр проходження у 5%, тримісячний термін офіційної виборчої кампанії, "правильне" формування виборчих комісій, практична неможливість оскаржити фальсифікацію виборів – і так далі.
Що ж, траєкторія накатана – змішана виборча система по-українськи надає владі (якщо та прагне цього; а яка влада не хоче зберегтися при владі?) всі можливості для відповідної організації виборів. Адже, скажімо, у кожному мажоритарному окрузі екзит-пол, та ще і за допомогою солідної соціологічної фірми, не проведеш, по-друге, у таких округах приблизно третина виборців традиційно купується на "гречку" (у вигляді шпротів, нового автобусного маршруту чи нової церкви, не має значення). Та і депутатові-мажоритарнику позичати у Сірка очі легше: а що, я ж ішов як незалежний кандидат, от тепер незалежно і вступаю до фракції Партії регіонів. Ну, а далі – класичні "тушки" та "тушканчики". Маючи ж надійний тил у Верховній Раді, можна навіть "демократично" йти у 2015 році на президентські вибори – всі потрібні закони будуть виправлені, всі належні структури сформовані якнайкращим чином…
Та не із самим лише адмінресурсом у його "лагідному" варіанті – маніпуляція списками виборців, агітація за рахунок "оброблених" бізнесменів, цензура у місцевих ЗМІ, масоване застосування телевізійного "зомбоящика", підкуп виборців "гречкою" тощо – збирається йти чинна влада на парламентські вибори. Суд над Юлією Тимошенко та вирок їй наочно засвідчують: будуть застосовані, причому на всіх стадіях і неформальної, і формальної виборчої кампанії силові засоби у вигляді найрізноманітніших спецзагонів "пернатих" та "хвостатих" істот – "беркутів", "грифонів", "соколів", "барсів", "ягуарів", "гепардів", "тигрів" та інших "скорпіонів", навчених не з терористами битися (недавні драматичні події в Одесі наочно це довели), а розганяти цивільний люд, неспроможний на спротив (он проти "афганців" під стінами Верховної Ради ці спецпідрозділи виявилися неефективними, аж депутати правлячої більшості почали тікати підземними ходами…). Силові ж дії ж цієї публіки представлятимуть як чи то "боротьбу з націоналізмом", чи то "протидію екстремізму та тероризму", чи то "захист конституційного ладу". Он Віктор Янукович уже прокоментував політичні оцінки справи Тимошенко якраз у такому стилі: "Якби така ситуація склалася в будь-якій іншій країні світу, навіть найдемократичнішій, то там би ніхто нічого не сказав, рота б не відкрили". Цікаво, кого саме він вважає взірцем демократії і кого збирається наслідувати: Білорусь чи Північну Корею? У тому ж стилі висловився й голова фракції Партії регіонів у Верховній Раді Олександр Єфремов: мовляв, в Україні торжествує демократія, у нас нема конкурентів…
Отож, якщо тільки опоненти влади воліють не заплющувати очі на дійсність, якщо вони відрізняються у кращий бік від вигаданої свого часу Ярославом Гашеком містифікаційно-пародійної "партії поміркованого прогресу у межах законності" і не готові задовольнитися заздалегідь запланованим для них парламентським гетто у кільканадцять мандатів, то їм треба і думати, і діяти вже сьогодні. Не покладаючи надмірних сподівань на вибори самі по собі (ще невідомо, чи взагалі вони відбудуться наступного року) та на інституційну зміну влади за допомогою самого лише електорального важеля. Новітній "некласичний" тоталітаризм, як зазначають його дослідники американець Хуан Лінц та білорус Андрій Санников (той, що зараз у лукашенківській в’язниці), створює моністичну керівну структуру, за якої правляча група не має відповідальності перед виборними органами і не може бути позбавлена влади інституційними засобами. При цьому головні інші класичні ознаки тоталітаризму (потужна державна пропаганда, висока роль силових структур, знищення чи знешкодження опозиції, одержавлення суспільства, цілковитий контроль владної групи за економікою тощо) залишаються в силі. Розвиток подій свідчить, що Україна стрімко "вповзає" саме в таку реальність, і слід ефективно протидіяти їй, виходячи з брутальних "пернато-хвостатих" фактів.