На багатокілометровому узбережжі Одеси вхід на пляжі безплатний. Принаймні це декларується постановами місцевої влади. Хоча там, де облаштовані так звані VіP-пляжі, можуть таки зажадати плату – мовляв, за користування душем із прісною водою, питними фонтанчиками, туалетами, пластиковими тапчанами, шезлонгами.
Щодо пляжів
Курортів, пляжів, санаторіїв, таборів в Одесі – море. Є, звісно, й бруд. Та й навіть лікувальних грязей вдосталь – у Куяльнику. Тут оздоровлювалися Михайло Коцюбинський, Леся Українка, Роман Шухевич.
Пляжі в міській зоні «Ланжерон», «Відрада», «Аркадія» вважаються не дуже чистими. Раніше, бувало, одеситів лякали різними епідеміологічними загрозами, але наразі холера розганяє пляжників десь у Маріуполі. Натомість тут купаються. Під час червневих злив санепідстанція, щоправда, закривала міські пляжі на кілька днів, а тепер знову люд масово товпиться на піску, і не лише малоінформовані приїжджі, а й місцеві. Ба більше, в тій-таки «Аркадії» розкинулися дачі відомих одеситів, наприклад, сатирика Михайла Жванецького. Це вже, певно, знак певної якості моря й цього узбережжя, порослого платанами й акаціями.
Хоча в Одесі на кожному кроці бачиш новоукраїнські витребеньки-новобуди в стилі олігархічного рококо, але назагал інфраструктура тут ще старорадянська. Наприклад, у шикарному з фасаду готелі «Пассаж» на розі Дерибасівської та Преображенської зручності – в кінці довжелезного коридору.
На пляж «Відрада» вас відвезе повітряна гондола – ще скрипить-працює стара канатна дорога, щоправда, не така дешева, – 10 грн в один кінець.
Якщо ж біля вокзалу треба сісти на трамвай і доїхати десь до 7-ї станції Фонтана – о, там вже починаються майже чисті піски, тінисті пансіонати. На 12-й станції (це десь півгодини їзди від центру) – чудовий «Золотий пляж». А далі йде інший маршрут, одноколійний трамвай, маятником, туди-сюди, по окраїнній місцевості, яка називається Дача Ковалевського. Тут тягнуться суцільні санаторії та пансіонати, плюс дві відомі установи: Одеська духовна семінарія Української православної церкви, що стоїть на кручі понад морем, і Будинок творчості українських письменників.
Скрипка на Дерибасівській
Одеса – місто-мільйонник, тут є все, до чого призвичаїлася цивілізована людина: фаст-фуди, культурні заклади, нічні клуби тощо.
Ринок «Привоз» – вершина фламандського живопису. Молдова недалеко, та й Туреччина поруч, лише Чорне море переплисти – тож вибір фруктів міжнародний. Товар «рибної групи» тисне кількістю й асортиментом.
Одеські ресторани, кабаки й бари, як у кожному портовому місті, численні й на будь-які смаки. Відзначимо лише славнозвісний пивняк «Гамбрінус» на Дерибасівській у величезному підвалі, де майже завжди лунає жива музика – скрипка та фортепіано. Це, як для пивниці, погодьмося, досить респектабельно. У «Гамбрінусі», та й у будь-якому генделику вам розкажуть чимало легенд і цікавих історій про славетне місто. Це можуть бути одеські «хохми», або моряцькі байки. Або й щось геть неочікуване – наприклад, розповідь про те, як колись в одеській таверні молодий юнга Ґарібальді уперше почув від п’яного матроса думку, що Італія повинна бути незалежною та єдиною, об’єднаною для всіх італійців. Ця ідея так вразила юнака, що він присвятив життя національно-визвольній боротьбі. На початку ХХ століття «Просвіта» видала книжку про Ґарібальді, але її було заборонено імперською цензурою за надто прозорі заклики до боротьби з поневолювачами.
В Одесі нині чимало культурних розваг: діє філармонія у розкішному будинку мавританського стилю, музей західного й східного мистецтв, кілька картинних галерей. Неподалік мерії – копія родоської статуї Лаокоона з синами, яких душать змії. Її встановлено перед входом до Літературного музею, до оформлення експозиції якого доклався ще замолоду відомий художник-монументаліст Анатолій Гайдамака.
Хвилі Чорного моря
Колись одеська китобойна флотилія «Радянська Україна» під дахом радянської «дипломатії ядерних боєголовок» займалася браконьєрством у планетарних масштабах. Біля Антарктиди моряки нещадно били китів і просто на судні виготовляли консерви із китятини. Тепер масштаби морського промислу одеситів підупали. Флот Чорноморського морського пароплавства розпродали ще за президента Леоніда Кравчука. Але хвилі моря не можуть не приводити в Одесу зграї блукацьких кораблів. У порту завжди є нагода помилуватися і круїзними європейськими лайнерами-хмарочосами, і трищогловим вітрильником «Дружба», що нині належить якомусь олігархові. Яхтова марина біля Одеського морпорту зручна, тут завжди скупчується багатенько суденець із усіх країн світу. Старий чималенький катамаран «Хаджибей» досі возить туристів на прогулянки у відкрите море. Морські трамвайчики ходять до віддалених пляжів, чистіших, ніж у міській зоні, хоча плисти туди довше, ніж їхати звичайним рейковим трамваєм.
Стоїть на причалі судно «Петрозаводськ», на якому нині проходять вишкіл морські курсанти, що плавають потім з одеськими дипломами здебільшого під різними прапорами світу, але найменше – під українським. Одеса будь-що залишається морською, моряцькою, і цього не можуть змінити ані революції та кризи, ані культурно-гумористичний макіяж.