Олімпійці продовжують жити в спотвореному світі надуманих ідеалів, котрі начебто лежать поза політикою. Лейтмотив той самий: «О, спорт, ти – мир!», як писав головний ідейний натхненник сучасного олімпійського руху П’єр де Кубертен. Щоправда, самому де Кубертену цей пишномовний ідеалізм не завадив захоплюватися Адольфом Гітлером. Нині прізвища інші. Цінності незмінні. Історія їх не навчила рівно нічому.
Лазівки для агресорів
Днями виконавчий комітет Міжнародного олімпійського комітету (МОК) проголосував за те, щоб віддати питання допуску чи недопуску до змагань російських і білоруських спортовців на відкуп міжнародним федераціям з видів спорту. Звісно, для представників країн-агресорок прописали купу обмежень, але значна частина положень має дискусійний характер, а отже в багатьох випадках їх можна обійти. Особливо з урахуванням, що чимало федерацій або знаходяться на російському фінансовому гачку, або схильні піддаватись відповідним спокусам.
В оновленому списку обмежень для представників країн-агресорок передбачені обмеження на цілих вісім пунктів. На перший погляд, все ніби нормально. Про повернення представників Росії та Білорусі в командні види спорту та про їхні виступи під будь-якою державною символікою не йдеться – змагатися вони можуть лише в нейтральному статусі. На змаганнях не можуть бути присутні перші особи цих держав і тамтешні політики. Організація міжнародних змагань на території Росії та Білорусі також заборонена. Але що це міняє на практиці? Росіяни (та й білоруси) вже давно звикли жити з цими обмеженнями. Протягом останніх семи років росіяни, як системні порушники допінгового законодавства, вже звикли виступати без прапора, гімну й навіть назви країни, яку представляють. Втім, щойно ці «безіменні» атлети повертаються додому в статусі медалістів, для них влаштовують гучні прийоми в Кремлі за участю Путіна, державні нагороди, щедрі премії й подарунки, які забезпечують кількадесят років безбідного життя. І, звісно ж, вони беруть участь у пропагандистських шабашах перед стотисячними мітингами (як-от у «Лужніках») й багатомільйонною аудиторією росТБ. Так що російські спортовці добре знають, за що продаються, а Москва користується їхніми «анонімними» досягненнями у власних цілях.
Читайте також: Давні традиції лицемірства. Чому МОК протягує російських та білоруських спортсменів на Олімпіаду-2024
Зараз під заборону потрапили виступи атлетів, що підтримували війну в будь-яких проявах; перебувають на контрактах з армійськими та безпековими установами; або є чинними військовослужбовцями збройних сил РФ та РБ. Звичайно, для проформи видні діячі російського спорту висловили своє обурення. Чотириразовий чемпіон з біатлону Алєксандр Тіхонов зарепетував, що МОК вимагає від бажаючих виступати на Олімпіаді стати «зрадниками батьківщини». Так само вважає й президент Федерації фехтування РФ Ільґар Мамєдов. Мовляв, для участі в Іграх треба відмовитися від дотичності до силових установ на кшталт ЦСКА (Міноборони) і «Динамо» (МВС). Ще одна багаторазова олімпійська чемпіонка, а нині очільниця Федерації лижних видів спорту Росії Єлєна Вяльбе заявляє, що за цих умов треба відмовлятися від участі в Іграх. Але можна не сумніватися: російські спортовці просто приховають свою причетність до силових структур. І Москва їм в цьому охоче допоможе.
В ООН, до речі, взагалі виступають за те, щоб допустити до змагань всіх атлетів – навіть тих, хто воює. «Чоловіки в усьому світі мобілізуються для участі у війнах, – каже спецдоповідачка ООН та експертка в галузі культурних прав та сучасних форм расової дискримінації і ксенофобії Александра Ксантакі. – Ми не можемо притягнути до відповідальності всіх людей, які беруть участь у незаконних війнах їхніх держав, які виконують накази. Ми повинні притягувати до відповідальності тих, хто здійснює злочини».
А що Україна?
Найгірше, що Національний олімпійський комітет (НОК) України, здається, вже прийняв нові умови гри. Про це свідчить перша реакція на рішення виконкому МОК очільника НОК нашої держави, а за сумісництвом міністра молоді і спорту Вадима Гутцайта. «Це рішення не апелюється, – сказав посадовець у телеефірі післяматчевої студії, присвяченої фіналу чемпіонату України з хокею «Сокіл» – «Кременчук». – Точно так само, як не можна було подавати апеляції на запровадження МОКом санкцій на рішення про відсторонення російських і білоруських атлетів від 28 лютого 2022 року. Ми працювали над тим, щоб росіян і білорусів у міжнародних змаганнях не було. Зараз, коли їх допустили, нам треба шукати доказову базу, хто зі спортовців РФ є військовослужбовцями чи брав участь у підтримці “спеціальної воєнної операції”».
На початку лютого пан Гутцайт не виключив, що в разі допуску представників країн-агресорок до виступів у міжнародних змаганнях НОК України буде серйозно розглядати бойкот Олімпійських ігор. «Крайній захід, якщо ми всі будемо працювати і все будемо робити, але нам не вдасться, то, на мою особисту думку, потрібно бойкотувати Олімпійські ігри, – сказав Гутцайт. – Але це питання буде вирішуватися тільки колегіально – позачерговою Генеральною асамблеєю».
Читайте також: Спортивна перемога: Україна й Олімпійські ігри
Відповідно до рішення МОК, рішення щодо участі в змаганнях росіян і білорусів тепер залежить від федерацій з різних видів спорту. Першою «не встояла» і вже повернула росіян Міжнародна федерація фехтування (FIE). То й не дивно, адже очільником організації є російський олігарх Алішер Усманов. Олімпійський чемпіон Барселони-1992 з фехтування, чинний рефері FIE і очільник Національної федерації фехтування України Гутцайт якихось рішучих кроків увідповідь не зробив. За деякими даними, Усманов, окрім лобіювання російських інтересів у FIE, намагався впливати матеріальними ресурсами та іншими засобами на міжнародні федерації з інших видів спорту.
Серед інших прикладів мовчання київських функціонерів – Українська асоціація футболу (УАФ), яка проковтнула інформацію, що офіційним виробником форми спонсорованого «Газпромом» футбольного «Зеніта» з Санкт-Петербурга є іспанська компанія Joma. Саме цей бренд в останні роки вдягає національні футбольні збірні нашої держави. УАФ звернулася з запитом у компанію Joma і вирішила повірити офіційній відповіді, що «футболки для “Зеніта” були розповсюджені компанією Wildberries. Це роздрібний продавець, який може отримувати товари з каталогу Joma на відкритому ринку, де немає жодного контролю». При цьому у відкритому каталозі компанії немає форми, подібної до «Зеніта», так само як немає шаблона у конструкторі на сайті. Тому є висока імовірність, що форму пошито по спеціальному замовленню (на футболках малюнок, схожий на обриси Санкт-Петербурга на мапах).
Реакції спортивних федерацій
«У спорті зараз відбуваються світові фестивалі корупції, – каже президент Федерації хокею України Георгій Зубко. – Бо ж матеріальні стимули Росія часто пропонує не напряму, а через керівників федерацій з інших видів спорту. У цьому замішані світові функціонери високого рангу. Проблема в тому, що багато років Росія намагалася узурпувати, а в окремих видах спорту взагалі узурпувала владу в світі. Українська трагедія – можливість переосмислити ситуацію. Багато років люди з цивілізованих країн закривали очі на те, що Росія просочувалася свої наративи через найрізноманітніших посередників, які йшли на компроміси з совістю. Це й призвело до тих явищ, які спостерігаємо сьогодні. До рішень, які виглядають злочинними щодо людяності».
Міжнародна федерація хокею і її очільник, француз канадського походження Люк Тардіф зайняли принципову позицію і, не дочікуючись недавнього засідання виконкому МОК, прийняли рішення відсторонити росіян і білорусів від участі в усіх міжнародних змаганнях на ще один сезон. Так само вчинила Міжнародна федерація гандболу. У волейболі росіяни не допущені до участі в олімпійській кваліфікації. Але варіанти для участі в Олімпіаді російської збірної зберігаються й там.
«Той факт, що Росію не допустили до участі в кваліфікаційних олімпійських турнірах – наша значна дипломатична перемога, – каже президент Федерації волейболу України Михайло Мельник. – Але розслаблятися рано. Бо згідно з регламентом на Олімпіаду-2024 потрапляють по шість переможців кваліфікації серед чоловіків і жінок, збірні Франції на правах господарів, а також по п’ять команд, які будуть найвище в рейтингу FIVB станом на кінець попереднього етапу волейбольної Ліги націй-2024. Якщо жіноча збірна Росії, котра іде на поточному восьмому місці, до цієї когорти може не пробитися, то чоловіки зараз п’яті і якщо й втратять позиції через неучасть у змаганнях, то одну, не більше. Іншими словами, нам усім треба бути пильними. Федерації волейболу України, Національному олімпійському комітету, Мінмолодьспорту. Кожен зі свого боку маємо не допустити участі країни-агресора у волейбольному турнірі».
Найкатегоричнішу позицію щодо росіян займає Міжнародна федерація легкої атлетики (IAAF). Це відбувається ще з часів гучних допінгових скандалів, відтоді як IAAF очолив британський політик-консерватор і спортивний функціонер Себастьян Коу. Його обрали на посаду 19 серпня 2015 року, а вже 13 листопада того ж року було призупинене на невизначений термін членство в організації Всеросійської федерації легкої атлетики. З формулюванням – за нехтування вимог і рекомендацій Всесвітньої антидопінгової аґенції. Зрозуміло, що після 24 лютого 2022-го про повернення росіян в легкоатлетичну сім’ю, яка є наймасовішою в олімпійській програмі, не може бути й мови.
Читайте також: Спортивні санкції проти Росії. У Кремля відбирають ключовий інструмент внутрішньої консолідації, але він боротиметься
«Смерті та руйнування, які ми бачили в Україні за останній рік, включаючи смерть близько 185 спортовців, лише загартовували мою рішучість у цьому питанні, – сказав Себастьян Коу в офіційній заяві минулого четверга. – Цілісність наших основних міжнародних змагань вже була суттєво пошкоджена діями російського та білоруського урядів, через труднощі, завдані українським атлетам та руйнування спортивної системи України. Російські та білоруські атлети, чимало з яких мають причетність до військових організацій, не повинні бути бенефіціарами».
Цікаво, що сам Коу є дворазовим олімпійським чемпіоном з бігу на 1500 метрів, а став чемпіоном на двох Олімпіадах, які в багатьох країнах бойкотували з політично-військових мотивів. Мова про Москву-1980 і Лос-Анджелес-1984. У Москві Себастьян виступав у статусі нейтрального атлета, оскільки Велика Британія окремою командою на цих Іграх не виступала. Після завершення кар’єри спортовця Коу став одним із найяскравіших поборників явищ російського свавілля в світовому спорті. Інша річ, що таких принципових людей на чолі міжнародних федерацій з інших видів спорту обмаль. А тому шансів на легалізацію в росіян і білорусів, навіть під час найкровопролитнішої з часів Другої світової війни, немало.
В цьому контексті велику роль відіграє участь самих українських атлетів. Не стільки на спортивних аренах, скільки на дипломатичному поприщі. Інтерв’ю, офіційні заяви, акції протесту і участь в антивоєнних заходах зараз мають навіть важливіше значення, ніж власне спортивні перемоги. Тенісистки Еліна Світоліна і Марта Костюк, скелетоніст Владислав Гераскевич, легкоатлетки Ярослава Магучіх і Анна Рижикова, представники хокейної збірної України Гліб Кривошапкін і Андрій Григор’єв (під час недавнього туру в Канаду) зробили своїми висловлюваннями більше для розуміння про стан українського спорту в час війни, ніж би дають їхні перемоги. Вони теж важливі, але в час війни на першому плані питання життя і смерті.