«Оригінальний твір – теж переклад: що лягло на душу, перекладаємо на папір», – процитував Тижню античного класика Тіта Лукреція Кара класик українського художнього перекладу Андрій Содомора. В Україні перекладач завжди був більшим, ніж фахівець із перетлумачення чужого. Зрештою, навіть саму тканину мови розвивають і створюють не в останню чергу переклади – зі Святого Письма починаючи. Символічно й те, що, зокрема, колядка «Дивная новина», яку ми співали цього тижня, теж була перекладена у 1791 році з польської ченцями Почаївської лаври.
«Душа мистецтва живе донорською кров’ю перекладачів», – писала літературознавець Марина Новікова. Ця професія, яка нібито нічим не гірша і не краща від інших, усе ж не зовсім звичайна. В неї ховаються в часи репресій. Вона здатна розкрити талант митця, який з певних причин не творить сам. Вона може вбити – Гітоші Іґараші, японського перекладача «Сатанинських віршів» Салмана Рушді, зарізав ісламістський фанатик.