1 липня в Угорщині набрав чинності новий закон про ЗМІ. Він спричинив неабиякий скандал у ЄС. Багато хто навіть вимагав скасувати головування Угорщини в цій важливій європейській організації.
Основні критичні зауваження до документа зводяться, по-перше, до того, що контроль за діяльністю ЗМІ передається відомству у справах ЗМІ (NMHH). Проблема в тому, що це фактично однопартійний орган із надзвичайно широкими повноваженнями. По-друге, закон містить деякі вельми розпливчасті вимоги, наприклад, дотримання політичного балансу або захист парламентської більшості від нападок з боку меншості. За їх порушення передбачені штрафи, що можуть поставити деякі медіа на межу виживання.
До того ж у ньому багато неоднозначних формулювань на кшталт «захист громадського порядку», «захист сім’ї». Давно відомо, що такі загальні й нечіткі положення керівництво держави використовує тільки на свою користь і оскаржувати їх вельми складно. Особливо у випадках, коли незалежність судової влади під великим питанням не лише в Україні, а й в Угорщині також. Журналісти побоюються вимоги розкривати джерела інформації, коли справа стосується «інтересів держави». Як заведено, не зазначено і не розписано в тексті закону й того, що під цим мається на увазі. І це дуже серйозна підстава для безкарного свавілля чиновників.
Знову ж таки ситуація схожа на нашу. Документ було підготовлено й ухвалено протягом кількох місяців. Тут українські законодавці явно попереду угорських колег. У нас на такі правові акти іноді потрібно лише кілька днів. Тоді як у Великій Британії чи Німеччині на це пішли б роки гострих дискусій і прискіпливої громадської експертизи.
Якось нам випало побувати в редакції лівої газети Nepszabadsag («Народна воля»). Після угорського повстання 1956 року це профспілкове видання стало органом Угорської соціалістичної робітничої партії подібно до радянської «Правди». Тепер воно незалежне. Тоді під час нашої зустрічі про закон не йшлося, його ще навіть не почали розробляти. Ми обговорювали ступінь свободи преси в країні. Наші угорські колеги жодного тиску не відчували, особливих проблем не відзначали, але певна настороженість до тоді ще опозиційної партії Fidesz-MPP відчувалася. Дуже вже часто її лідери висловлювалися проти «свавілля преси». З приходом до влади правої коаліції, очолюваної цією політсилою, побоювання стали підтверджуватися. Виникло передгрозове відчуття.
Розробники закону наполягають на його нагальній потребі. Передусім тому, що з’явилися нові технології в електронній пресі. Влада стверджує, що від журналістів вимагатиме розкриття джерел інформації, тільки якщо йдеться про державну таємницю, за порушення політичного балансу телеканали і газети не штрафуватимуть, а повідомлятимуть про це публічно, щоб глядачі й читачі розуміли, з ким мають справу, і могли зробити відповідні висновки. Крім того, за словами прихильників цього документа, є Конституційний суд Угорщини, який втрутився б, якби свобода слова справді була під загрозою. І останній, на їхню думку, залізний аргумент: ЗМІ контролюються навіть у «старих» демократіях. До того ж за основу взято відповідний британський закон. А в цій країні ніхто навіть не подумає зазіхати на свободу преси.
Як казав Шельменко-денщик, «так-то воно так, та тільки трошечкине так». Посилання на британський закон і досвід є дещо лукавими. Не та в Угорщині політична культура, не ті політичні традиції. Зрештою, не та юстиція. Англійські суди і прокурори часто декларативні та загальні формулювання законів, і це давня їхня традиція, завжди тлумачать розширено і тільки на користь свободи преси. Писати можна про все, це аксіома, й тамтешня правоохоронна система захищає її особливо заповзято. Діє друге дуже важливе положення: краще ухвалити рішення на користь преси, ніж бодай якось її обмежити. Єдина вимога до подання фактів: добувати їх тільки законним шляхом. Закриття таблоїда News of the World є наслідком незаконних методів збору інформації, підкупу поліцейських тощо. Свобода преси тут абсолютно ні при чому.
Проблеми через ухвалений в Угорщині закон уже даються взнаки. На телеканалах політичні новини намагаються не подавати, замінюючи їх сюжетами про всілякі події. Іноземні власники ТБ проблем із владою не хочуть, тому самоцензура набирає обертів.
І все ж світло в кінці тунелю є. Угорщина – член ЄС, і вона має дотримуватися ст. 7 Лісабонського договору про «небезпеки тяжкого нехтування» європейськими цінностями, до яких зараховують і свободу друку. Провідні європейські лідери вже негативно висловилися про закон ще на етапі його ухвалення. Поза сумнівом, будь-які замахи на свободу слова і преси не залишаться без уваги як у Брюсселі, так і в столицях держав – членів Євросоюзу. І в Будапешті будуть змушені зважати на це, що й має вберегти угорську владу від необачних дій.
На жаль, для керівництва української держави такого гальма поки що немає. І ми все це відчуваємо. Навіть без ухвалення формального закону.