Узбецька влада, попри входження цієї країни до проросійських організацій ЄврАзЕС та ОДКБ досить жорстко відреагувала на зміни в управлінні громадою російської православної церкви. 27 липня цього року в Києві рішенням Синоду Російської православної церкви на базі Ташкентської і Середньоазіатської єпархій було створено Середньоазіатський митрополичий округ на чолі з митрополитомТашкентським і Узбекистанським Вікентієм (Мораром). Юрисдикція митрополита, відповідно до внутрішньоцерковного положення РПЦ, поширюється на Киргизію, Таджикистан, Туркменистан і Узбекистан. Але ця юрисдикція чинна лише в РПЦ. Оскільки Вікентію досі не вдалося зареєструвати новий статус як митрополичий округ.
В Узбекистані після ухвалення нової редакції Закону «Про свободу совісті і релігійні організації» 1998 року встановлено низку додаткових вимог до функціонування релігійних організацій на території Узбекистану. Писались ці положення, звичайно, з метою запобігти поширенню ісламського фундаменталізму, але вдарили по фундаменталістах з РПЦ.
Релігійні організації в Узбекистані можуть провадити свою діяльність лише після набуття статусу юридичної особи. Згідно зі статтею 8 цього документа релігійні організації набувають статус юрособи після їх реєстрації у Мін’юсті або його органах. Відповідно створений митрополичий округ РПЦ має бути зареєстрований як нова релігійна організація в Міністерстві юстиції Узбекистану.
Згадана стаття 8 цього закону також висуває вимоги до керівників релігійних організацій: ними можуть бути громадяни Республіки Узбекистан, які мають відповідну релігійну освіту. У випадку, якщо кандидат у керівники релігійної організації не є громадянином Узбекистану, його кандидатура узгоджується з Комітетом у справах релігій при Кабінеті міністрів цієї країни. Закон дуже чітко прописує – при призначенні ієрарха церкви процедура узгодження з органами влади Узбекистану розпочинається ще на етапі, коли особа є «кандидатом» у керівники організації.
Вікентій (Морар) – етнічний молдованин, народився у Молдові, перед призначенням митрополитом був архієпископомЄкатеринбурзьким і Верхотурським у Росії. Тобто громадянства Узбекистану в нього немає. Тому, очевидно, що безвідносно до оцінки норми закону з релігійного боку перед призначенням Вікентія митрополитом Ташкентським і Узбекистанським РПЦ мусила узгодити його кандидатуру з відповідними органами влади.
Але, як виявилося, про зміни у статусі РПЦ на території Узбекистану та призначення нового ієрарха церкви влада Узбекистану дізналася лише постфактум, мало не з повідомлень ЗМІ. Тобто питання не лише в недотриманні закону, а й у порушенні «куртуазності поведінки» з боку патріарха РПЦ Кірілла. Особливо, якщо зважити, що перед тим, як стати патріархом РПЦ, Кірілл (Гундяєв) 20 років очолював відділ зовнішніх церковних зв’язків Московського патріархату і добре обізнаний з порядком діяльності церкви за кордоном. Тим більше православної церкви в країні, де 90% становлять мусульмани.
Варто також зазначити, що попередник Вікентія Владімір (Ікім), до речі, також молдованин, мав дуже високий авторитет у громад РПЦ в Середній Азії і був у прекрасних стосунках із керівництвом Узбекистану. Зокрема, з президентом Карімовим, політика якого, попри авторитаризм, ґрунтується на принципах світської влади (в Узбекистані нині частка православного населення сягає 6–7%).
Судячи з повідомлень провладних ЗМІ, ігнорування узбецької влади дорого обійдеться патріарху Кіріллу. Зокрема, влада Узбекистану зробила все, щоб протягом трьох місяців не реєструвати митрополичого округу РПЦ у країні, не визнавати церковних повноважень митрополита Вікентія; зрештою, влада Узбекистану пішла на безпрецедентний крок – фактично під її впливом було зірвано запланований на 2–3 листопада 2011 року візит Кірілла до Узбекистану (передбачалося, що в рамках святкування 140-річчя Ташкентської та Середньоазійської єпархії патріарх Кірілл відвідає Узбекистан і Киргизію). До речі, з легалізацією новоствореного митрополичого округу є проблеми і з киргизькою владою – там також владу ніхто не повідомив про зміни в церковній організації РПЦ.
Цікаво, що Кремль проковтнув демарш влади Узбекистану дуже стоїчно. При тому, що конфлікт навколо нереєстрації митрополичого округу РПЦ в Узбекистані і блокування візиту Кірілла відбувався на тлі підготовки Узбекистану до візиту державного секретаря США Гілларі Клінтон, який відбувся 22 жовтня. Відчутно, що Росія не готова відкривати для себе «азійський» фронт, тому ні наступ на національні права росіян в Узбекистані, ні витіснення росіян з цієї країни, ні конфлікт навколо РПЦ не викликали жодної реакції.
