Партизани в законі

Що таке територіальна оборона (ТО)? Згідно із сухим визначенням це система загальнодержавних воєнних і спеціальних заходів, що вживаються в особливий період із метою: охорони та захисту державного кордону; забезпечення умов для надійного функціонування органів державної влади та військового управління, стратегічного (оперативного) розгортання військ; охоро­­ни та оборони важливих об’єктів і комунікацій; боротьби з дивер­сій­­но-розвідуваль­ни­­ми силами, іншими озброєни­­ми формуваннями агресора та антидержавними незаконно утвореними озброєними формуваннями; підтримання правового режиму воєнного стану.

Читайте також: Коли терор – буденне явище

Якщо бути менш красномовним, то це насамперед створення активного, готового щомиті дати відсіч агресорові військового резерву армії. Територіальна оборона – то не армія, але сила, яка може бути іноді потужнішою та боєздатнішою від неї. Найвідоміший приклад – армія Швейцарії, чи не найбоєздатніша у світі. У цій маленькій гірській країні з населенням менш як 8 млн усі чоловіки віком 20–50 років є солдатами і в прямому сенсі сплять з автоматом під ліжком. За потреби тамтешнє військо з 22-тисячного за дві-чотири години перетворюється на 650-тисячне, а за дві доби – на 1,7-мільйонне добре озброєне й треноване. На цьому тлі ЗС США, наприклад, – 1,3 млн солдатів плюс такий самий за кількістю резерв, а Китаю – 2,4 млн плюс 1 млн резерву.

Суттєва перевага ТерОборони – економія. Вона дає змогу організувати ефективний захист країни малим коштом

Швейцарська армія не єдина у світі, що має кадрово-міліційну структуру. Схожий принцип застосовують у багатьох державах, але у Швейцарії він доведений до ідеалу. Система проста: мінімум солдат, які служать на постійній основі, багато офіцерів, здатних керувати відділами, і величезний резерв, який постійно підтримується в бойовій формі. У цій країні кадрових військових лише близько 9 тис., переважно в авіації. Тих, хто служить, 10–15 тис. Служба солдата триває 90 днів і після її закінчення демобілізований, отримавши особисту зброю в подарунок, повинен постійно брати участь у військових двотижневих зборах. Залежно від віку їх кількість – вісім, три чи одні на 10 років.
Щось схоже, у певній інтерпретації, практикує багато країн. З найближчих наших сусідів досить вдала модель ТО у Литві. Цікавим і вельми знаковим є досвід Ізраїлю та Швеції.

Добровільний патріотизм
У Литві ТО почала формуватися в 1990-х, коли країна виборювала незалежність. Тоді всіх, хто хотів служити, але з тих чи інших причин не потрапив до регулярних військ, було зараховано до територіальної оборони. З ними підписували контракт, і частину сво­­го часу вони приділяли оборонним потребам країни. У кожному регіоні, місті чи навіть селі було сформовано підрозділи ТО, що є таким собі мультифункціональним родом військ. Це добровільна, проте дуже ефективна структура. Її ще називали армією «готовності п’яти хвилин». «Ос­кільки вона розосереджена, – зазначає Аудрюс Буткявічюс, перший міністр оборони Литви в 1990–1994 роках й один із творців литовських добровольчих сил охорони краю (військ ТО), – всю її одночасно прикрити важко. За сигналом ми могли піднімати в будь-якій точці певну кількість озброєних людей».
Сьогодні ТО в Литві дістала статус окремого роду військ. Це так званий організований резерв армії, її головне завдання – підготовка навченого військового резерву, а на випадок виникнення кризових ситуацій – охорона й оборона стратегічних об’єктів та інфраструктури країни. Також ТО виконує мобілізаційні функції, а після вступу Литви до НАТО її підрозділи можуть залучатися і до прийому та забезпечення частин Альянсу в разі виникнення загрози збройної агресії з боку інших держав.
Добровольцем охорони краю може стати будь-який несудимий і здоровий громадянин Литви віком від 18 до 50 років. Нині у військах ТО приблизно 700 професійних військових, які становлять основу всіх підрозділів, і 4,5 тис. добровольців, що регулярно беруть участь в обов’язкових зборах. Неявка на останні без поважних причин карається за законом.
Організаційно країна поділена на п’ять округів ТО, що мають свої штаби в найбільших містах. Кожен округ включає командування, штаб, до 10 піхотних рот і підрозділів забезпечення. Підрозділи ТО розташовані по всій території Литви і мають як стрілецьку зброю, так і засоби боротьби з бронетехнікою. У кожної військової одиниці є своя база зі зброярськими кімнатами. Крім того, до литовської територіальної оборони входять також драгунський навчальний батальйон імені князя Бутіґейдіса і рота взаємодії з цивільним населенням.
Після вступу Литви до НАТО принцип «готовності п’яти хвилин» скасували і задля економії серйозно зменшили видатки на оборону, але з огляду на останні події в Україні керівництво добровольчих сил охорони краю змушене констатувати, що російська агресія суттєво підняла інтерес до цієї структури, постійно зростає кількість охочих стати добровольцями і, можливо, чисельність сил ТО доведеться збільшувати до 5 тис.

Читайте також: Допомога з тилу

Різний масштаб
У чому все ж таки перевага створення територіальної оборони над регулярними військами? Насамперед варто зазначити, що в класичному вигляді ТО не повинна підміняти ЗС, бо головне її призначення – виконання суто оборонних завдань тільки на своїй території. Вона може бути надійним тилом для регулярних військ і суттєвою підтримкою, бо вже сама підготовка її бійців передбачає для них зовсім інші функції.
Більшість потужних армій світу – Швейцарії, США, Ізраїлю, Австрії, Данії, Німеччини, Італії, Франції, Литви тощо – мають війська ТО, що здатні провадити оборонні дії просторового характеру. Вони уникають безпосередніх сутичок з ударними формаціями ворога, зосереджуючись на диверсійних та оборонних діях. Охороняють критичну інфраструктуру: летовища, дороги, мости, електростанції, урядові будинки, водогони тощо, а також місцеву людність. Сковують війська противника, обмежуючи їхні маневрування та створюючи умови для операційних військ. Простіше кажучи, йдеться більше про партизанку в умовах окупації та про вирішення локальних завдань на обмеженій території до її початку.
Ще одна суттєва перевага
ТО – економія. Тож вона дає змогу організувати ефективний захист краї­­ни малим коштом. А Україна як ніхто інший розуміє, як важко виділити з дірявого бюджету потрібні для армії мільярди. Як стверджує відомий польський експерт із питань ТО професор Академії національної оборони Юзеф Марчак, її фінансування не повинно перевищувати 6% видатків, призначених для національної оборони. Бо це дуже ефективна система: забезпечує високий рівень обороноздатності за невеликих витрат. Окрім того, не вимагає від громадян вибору між військом та цивільним життям. Наприклад, солдати Національної гвардії США спочатку проходять кількатижневий загальний вишкіл, потім спеціальний, а далі повертаються до звичайного життя. Потім вони лише зобов’язані проходити щомісяця дводенне навчання за місцем проживання. Це дає змогу поєднувати життя цивільного і військового, який завжди на місці, готовий обороняти Вітчизну й допомагати населенню. І не тільки у воєнний час, а й у мирний у кризових ситуаціях.

АТО і ТО
Уже близько двох місяців в Україні також триває формування батальйонів ТО. Принаймні про це ще наприкінці квітня повідомив тодішній в. о. глави Адміністрації президента Сергій Пашинський. Тоді він заявив про існування семи таких батальйонів та анонсував створення ще двадцяти. Деякі з них уже доволі успішно воюють з окупантами і добре себе зарекомендували, деякі ще проходять вишкіл.
Проте точної кількості загонів ТО встановити поки що неможливо через невпорядкованість системи. «Зараз вони формуються по всій території України, але законодавчо все це в процесі, – каже член Комітету з питань національної безпеки і оборони Верховної Ради України свободівець Юрій Сиротюк. – Поки що частина з них діє на базі МО, хтось на базі відродженої Нацгвардії, хтось на базі спецпідрозділів МВС. Наразі єдиної схеми їх формування немає, і в цьому певна складність».
Нещодавно в. о. міністра МВС Арсен Аваков оприлюднив дані по своєму відомству. За його словами, загалом по країні створені й перебувають у різній готовності (від безпосередьо участі в АТО до стадії формування) 30 спецпідрозділів МВС особливого призначення із загальною плановою чисельністю 5660 осіб, із яких уже близько 3000 проходять службу. А ось дані про кількість загонів, сформованих на базі армії, у відкритому доступі знайти не вдалося, тому лишається тільки гадати. Зважаючи на те що відповідно до указу ще в. о президента України Олександра Турчинова «Про затвердження положення про ТО України» повноваження зі створення підрозділів ТО покладено на обласні військові комісаріати, можна припустити: маємо щонайменше 20 загонів.
Наразі батальйони формують із добровольців, які висловили готовність служити в Збройних силах України. Перевага віддається тим, хто вже служив у десантних військах, підрозділах спеціального призначення, був учасником миротворчих місій та стабілізаційних операцій. Коман­дні посади обіймають офіцери запасу, які мають бойовий досвід. Служба на контрактній ос­но­­ві. Для проходження навчання частину мобілізованих уже направлено до навчальних центрів, де вони відновлюють навички та вміння, виконують вправи з вогневої, топографічної, інженерної підготовки, з керування бойовими машинами тощо.

Читайте також: Військо без зброї чи зброя без війська

Утім, є в цій бочці меду кілька маленьких ложок дьогтю, які можуть усе зіпсувати. Насправді, як твердять джерела Тижня, усі ті потуги створення ТО мають доволі хаотичний характер і майже не підкріплені законодавчо. Доб­ровольчі загони, як уже зазначалося вище, формуються в трьох різних варіантах і в різних відомствах на свій страх і ризик. Частина з них – як спецпідрозділи МВС, частина – під вивіскою Нацгвардії, яка також перебуває під дахом МВС, що суперечить самому принципу ТО, а ще частина – на базі Міноборони. І якщо міноборонівські загони та Нацгвардія ще мають під собою хоч якесь законодавче підґрунтя, прописане кількома абзацами, то із суто емвеесівськими структурами все зовсім не зрозуміло. Така безсистемність, мовляв, по­в’язана з державною таємницею, під омофором якої діє АТО.
Можливо. Але джерела Тиж­­ня, з якими доводилося спілкуватися, наголошують, що такий стан доволі небезпечний передусім для самих добровольців. Не визначений чітко їхній статус, не завжди видаються письмові накази тощо. Коли все закінчиться, їх можуть звинуватити в бандитизмі чи в чому завгодно й із «захисників Батьківщини» вони перетворяться на «кримінальників». Такий прецедент уже був у Югославії.
Ще одна проблема – брак центрального підпорядкування і чіткої структурованості. Про неузгодженість дій в АТО говорять дав­­но, і її намагаються в різний спосіб усунути, але навряд чи можна говорити про успішність дій ТО як системи, коли вона як триголовий дракон та ще й на пташиних правах. Її створення зумовлене сьогодні об’єктивними обставинами, без цього ніяк, якщо ми хочемо зберегти державу.
Більшість експертів і теоретиків ТО наголошують, що її система повинна будуватися на ос­нові парамілітарних об’єднань громадян, які є в кожній країні й члени яких уже мають початковий військовий досвід та відповідно потребують меншої підготовки і витрат. В Україні таких об’єднань також не бракує, і саме вони сьогодні стають кістяком добровольчих загонів.
Але є й інша думка. Михайло Самусь, експерт Центру дослідження армії, конверсії та роззброєння, вважає, що в ході реформування ЗС в Україні доцільно було б відновити короткостроковий, на півроку, призов виключно в межах базової військової підготовки населення і вже на цій основі резервістами комплектувати війська ТО чи Нацгвардію, які, своєю чергою, мають бути підпорядковані Збройним силам. За такою схемою працюють у багатьох країнах, і вона ефективна. Так формується і Нацгвардія США, і ТО країн Балтії, і ЗС Швейцарії, Швеції та Фінляндії.
Звісно, можуть бути й інші варіанти, і це чудове поле для дискусій. А ось про що не варто дискутувати і що нарешті треба почати створювати системно та законодавчо оформлювати, то це повноцінну ТО. Часу на балаканину, інтриги та маневрування в нас просто немає, бо ціна всього того – втрата життя.