Це вірус, від якого немає вакцини. На жаль, Україна перетворилася на один із провідних експериментальних майданчиків випробування в промислових масштабах найновіших його штамів.
Президентські вибори — один з експериментів. І питання зовсім не в тому, що новий президент, якщо буде обраний, виявиться ворожим агентом. Не обов’язково. Його ахіллесова п’ята — неготовність керувати таким складним механізмом, як держава, з усіма наслідками. Ця чиста віртуальність може трансформуватися в якого завгодно монстра. На такому тлі чинний президент теж не ідеальний, але прогнозованіший. Та головний виклик навіть не в цьому. Виявилося, що нація, яка століттями протистояла знищенню, встояла під час найстрашніших геноцидів, раптом позбулася імунітету і її можна брати голими руками. Тепер із цим доведеться жити й вчитися долати виклики, які проявилися чи ще проявляться. Ну хоча б для того, щоб не зникнути з карти світу.
Але шанси вижити все ще є. Ми не монархія та не президентська республіка, і в цьому порятунок. У ситуації, що склалася, ключову роль мусить відіграти парламент, який, як інституція, уже не раз довів, що може в моменти великих криз стати гарантом збереження державності. Схоже, цього разу йому теж доведеться взяти на себе таку функцію. Можливо, саме нинішня, ще не переобрана його версія, зуміє полагодити несподівані розлади в політиці та виставити потрібні запобіжники. Хоч би як українці зневажали депутатів (на що багато з них, безумовно, заслуговує), вони нині стають єдиною надією втримати державу від хаосу й не допустити можливого реваншу.
Читайте також: Портрет виборця. Перший тур
Нині ніщо не вказує на те, що парламентарі серйозно переймаються ситуацією та готові реагувати на події в країні. За окремими винятками, більшість застигла в очікуванні. Але умовна мовчанка на тлі суспільних істерик зовсім не означає неготовність протистояти викликам. Це типова поведінка істеблішменту. До того ж тотальна розрізненість та недовіра поміж еліти також відіграють свою роль.
Так, найближчим часом на парламент чекає велике переформатування. Окремі нардепи уже гострять лижі в команду можливого переможця Зе. Багато хто ще чекає результатів другого туру. За скромними підрахунками, на низькому старті не менш як півтори сотні обранців із майже всіх фракцій. Самі нардепи кажуть, що слід очікувати виходу третини членства з НФ (оточення Арсена Авакова), більшості мажоритарників БПП (на цей крок вони начебто натякали прем’єру на останньому засіданні фракції, якщо не отримають обіцяних субвенцій на свої округи), частини «Самопомочі», Опоблоку та «Відродження». Воля народу нібито не повинна брати участі в маневрах через давні неприязні стосунки її лідерів з Ігорем Коломойським. Але незрозумілою залишається ситуація з позафракційними, «Батьківщиною» та РПЛ. Юлія Тимошенко наразі показово дистанціювалася. Як розповідають джерела Тижня, вона начебто була готова підтримати Зеленського, але фракція виступила проти, пообіцявши організовано розпастися. У Ляшка інші проблеми. Ним нібито незадоволений головний спонсор Рінат Ахметов і вже фактично згорнув співпрацю з радикалами. На тлі гіперпопулістського проекту Зеленського, який розкручується, їхнє існування справді не матиме сенсу.
Утім, навіть за найоптимістичнішими прогнозами новітніх тушок, у парламенті не набереться дві сотні. Коли наявна коаліція розвалиться, на її місці може сформуватися нова, хай ситуативна, але відверто антипрезидентська, домовитися з якою Зеленському буде складно. Додаймо до цього нинішній уряд, який не зміниться, — і початок правління лідера «приколістів», у якого не буде шансу зі старту втілити популістські плани, видається невеселим. Далі падіння рейтингу та непевна ситуація на парламентських виборах. Ба більше, тільки-но Зеленський представить свою команду й відбудуться перші призначення, весь зомбований електорат завиє від обурення, побачивши не нових політиків, а вчорашніх «відставників» (як-от Айварас Абромавмчус чи Олександр Данилюк) і функціонерів Коломойського. Джерела Тижня стверджують, що за останні дні Зеленський обріс не лише новими фанами на кшталт Анатолія Гриценка, якому обіцяно посаду міністра оборони, а ще й новими спонсорами, які можуть перекупити контрольний пакет акцій у Коломойського: із Зе-командою нібито наводять мости люди Сергія Льовочкіна. А це вже дуже серйозні виклики для маестро Коломойського, який перестане бути одноосібним власником проекту.
Читайте також: Перший тур виборів президента 2019. Основні цифри
Але повернімося до парламенту. Попри значну кількість нардепів на низькому старті, готових кинутися в обійми конкурента нинішнього президента, більшість, утім, здається, не збирається вдаватися до кардинальних трансформацій. Навіть оцінюючи ситуацію як критичну, значна частина все ж таки вбачає в ній шанс нарешті впорядкувати відносини між гілками влади та створити систему відповідних запобіжників, які в принципі унеможливлювали б вплив випадковостей на стійкість країни. За останні дні з’явилося чимало відповідних пропозицій та навіть кілька законопроектів, ухвалення яких дало б змогу, на думку авторів, привести законодавче поле у відповідність до Конституції. Ідеться й про можливість імпічменту главі держави та про позбавлення його невідповідних функцій. Серед запобіжників також називають потребу ухвалення законопроектів про парламентський контроль за спецслужбами й навіть Виборчий кодекс. Найреальнішою та найцікавішою з цих ініціатив здається пропозиція «Самопомочі», що зареєструвала проект закону про президента України. Основна ідея — обмеження повноважень глави держави в межах, виписаних у Конституції, та збільшення ролі прем’єр-міністра, якого ще й пропонується наділити компетенцією секретаря РНБО. Зокрема, наприклад, призначити чи звільнити вище командування ЗСУ президент зможе тільки за поданням прем’єра, яке має бути попередньо схвалене відповідним комітетом ВРУ. АП обмежується до рівня канцелярії, а самого главу держави зобов’яжуть щороку звітувати перед парламентом за проведену роботу.
Очевидно, що до закінчення перегонів ніхто в Раді не буде розглядати ні цю, ні інші схожі пропозиції. Депутати навіть не встигнуть проголосувати закон про мову, який у роботі. Але після 21 квітня час суттєво пришвидшиться і є шанси, що згаданий документ буде ухвалено. По-перше, зі схожою ідеєю давно носяться в «Батьківщині» та НФ. По-друге, така схема розглядається як пріоритетна в штабі Порошенка в разі його поразки на виборах. Ну й по-третє, несподівану підтримку можна очікувати навіть із боку Зе-команди, адже головним її завданням, схоже, якраз і є послаблення президентської влади аж до знищення.
Читайте також: Що залишиться після виборів
Врешті, до інавгурації нового президента право підписувати закони залишається в чинного глави держави. Цього часу достатньо, щоб виставити основні запобіжники, які унеможливлять реванш та хаос. Головне, щоб парламентарі захотіли це зробити і, звісно, змогли. Утім, основним запобіжником, попри все, залишається таки мудрість українського народу, який голосуватиме 21 квітня.
