Голови делегацій, заступник міністра закордонних справ України Павло Клімкін та виконавчий директор Європейської служби зовнішньої діяльності з питань Росії, Східного партнерства та Західних Балкан Мірослав Лайчак підписали в Брюсселі 170 сторінок політичної частини угоди про асоціацію. Торговельна частина документу, яка містить 180 сторінок, ще уточнюватиметься та звірятиметься. “Це забере певний час”, – попередив журналістів голова української переговорної місії. Та зазначив, що йдеться про “суто технічні” нюанси тексту, а також про переклад на всі мови ЄС та на українську.
Українська дипломатія, як тільки може, наголошує на “суто технічних” аспектах справи. А що ж робити? Не підтверджувати ж публічно цілому світові, що влада в Києві затялася тримати Тимошенко та Луценка за ґратами, аби лише не допустити повноцінної участі опозиції в парламентських виборах. І що втратити владу наш Президент боїться значно більше, ніж змарнувати добрий імідж держави за кордоном. Це видно й так, але завдання МЗСу — зробити добру міну при поганій грі.
Натомість, західні мас-медіа висувають зовсім інші аргументи, щоб пояснити повільність переговорів з Україною. “Цей жест було зроблено, щоб Київ надмірно не схилявся в бік Москви, – відверто прокоментував ведучий масового французького телеканалу TFI через 15 хвилин по завершенні офіційної процедури. І наголосив: “Поза тим, справжнє потепління у відносинах між Європейським Союзом та Україною обумовлене звільненням Юлії Тимошенко”.
Згідно з джерелами Тижня в Європейський Комісії, переговори досить важко просувалися в своїй останній стадії, коли ж у попередні п’ять років обидві сторони переговорів повсякчас констатували прогрес. “Українці навчилися добре працювати за цей час, – розповів один з адміністраторів служби зовнішньої діяльності ЄС. – За роки переговорів команда набула справжнього професіоналізму. Все йшло до швидкого підписання документу. Якби ж не справа Тимошенко! Чимало високих чиновників у Брюсcелі заговорили про те, що український політичний клас колективно не готовий запроваджувати справжні європейські стандарти. А прорив команди переговорників — це лише виняток, який підтверджує правило”.
Читайте також: Дітмар Штюдеманн про асоціацію України з ЄС
Якщо перші роки переговори дійсно велися в форматі пріоритетної співпраці України з ЄС, останнім часом, розповів той самий чиновник, Київ вигадав “лякати” Брюссель власним раптовим інтересом до “посиленої співпраці з Китаєм”, або з арабськими країнами. За Москву і не кажемо. Похапливий пошук “третього шляху”, коли нічим відповісти на закиди про вибіркове правосуддя або про використання судочинства в політичних цілях.
“Зараз замість пошуків "третього шляху" відмінного від васалізму щодо Росії або партнерства з ЄС, Україна повинна зосередитися на реформах і реалізації демократичних стандартів, – вважає віце-голова Комітету міжнародної торгівлі Європейського Парламенту Павел Залевські. – Більшість українців прагне зближення з ЄС. Визнаючи переваги, що виникатимуть як із торговельного обміну та розвитку економіки, але також із культурного обміну, доступу до освіти та туризму, українська влада не повинна витрачати час на пошуки альтернативи, яка, на мою думку, вестиме в нікуди.”
Читайте також: Євроінтеграція для галочки – Україна не виконує зобов'язань
Україна та ЄС розпочали переговори про нову угоду у березні 2007 року, а про зону вільної торгівлі, яка є складовою частиною угоди, – на початку 2008 року. Тоді, в ейфорії спогадів про мирну Помаранчеву революцію, не складно було здобувати симпатії та прихильників з-поміж західних політиків. Навіть якщо очільники Франції й Німеччини відверто озиралися на Росію й закликали “поспішати повільно”. Навіть якщо у помаранчевій команді більше переймалися міжособистісними конфліктами, ніж якістю переговорів з ЄС. “Переговори було поставлено на прямі рейки, і потяг безальтернативно просувався вперед, у тому ж напрямку, що рухається Історія”, – вважає політолог Анрі Корьєн.
У високих кабінетах у Києві роблять все, аби не бачити ситуацію такою, як вона є. Керівництво країни з насолодою заколисує себе аргументами, зокрема, від Костянтина Бондаренка, про неоднозначні буцімто стосунки Тимошенко з тим чи іншим німецьким депутатом. “Тут ми бачимо, наскільки українська політична практика відрізняється від західної, з усіма її недосконалостями, – зауважує французький депутат Франсуа Рошеблуан. – Особисті контакти у стабільних демократичних країнах ніколи не мають такого надмірного впливу на політику, як в нових демократіях.” Київська шкала збудована за іншим вимірюваним принципом, ніж той, що застосовують у більшості держав ЄС. Тому ліві й праві європейські політики не втомлюються повторювати: доки триватиме порушення засадничих цінностей ЄС, марно чекати повноцінного підписання угоди про асоціацію.
Є, звичайно, технічні аспекти і узгоджень, і перекладів: повний текст документу налічує 2000 сторінок. Все це так. Але існують ще й політичні проблеми на шляху успішного завершення переговорів, про які Київ мовчить, а Брюссель нагадує за кожної можливості.
"Доки лідери опозиції, ув'язнені в результаті недосконалих судових процесів, не дістануть можливості брати участь у виборах, у політичному житті країни, Угоду про асоціацію не буде підписано і тим більше ратифіковано", – вкотре підтвердили Тижню в МЗСі Франції.
Отже, процес переговорів не перервано, робота триває. Вона візьме стільки часу, скільки знадобиться українському суспільству, аби змусити свою владу поводитись коректно. Мало хто в Брюселі припускає сьогодні, що угоду про асоціацію вдасться підписати та поставити на ратифікацію раніше президентських виборів 2015 року.