«Але ж ви — націоналісти! Ви мусите розуміти бажання українців бути вільними!» — намагаюся переконати знайомого, який давніше голосував за республіканців, а останні п’ять років — за крайніх правих. Приятель намагається змінити тему. Але хто він такий, щоб легко збити з пантелику українську жінку? Нагадую, що росіяни не раз ламали сервери французьких лікарень і державних установ. Що вони вичавлюють французів з Африки, сіють хаос і вважають, що воюють в Україні з «колективним Заходом» і з НАТО.
Знайомий неохоче виправдовується, що його вибір «не має геополітичного виміру». Що його цікавить лише майбутня пенсія, безпека на вулицях і французька мова, яку «ще трохи — і забудуть у Франції». А ще йому набрид Макрон. «Ніколи не подобався, а тепер, ну віриш, від нього аж тіпає!» — шукає він розуміння, та не знаходить. Бо Макрон сьогодні для українців — наша людина в НАТО та ЄС.
Приятель заходить з іншого флангу й починає нахвалювати молодого лідера крайніх правих — Жордана Барделлу. Він у його очах і енергійний, і перспективний, і вихований… «І зауваж: він завжди віддає шану героїчному українському народові!» — підлещується. Що цікаво, на словах лідери «Національного об’єднання» (колишній «Національний фронт») дійсно «віддають шану», визнають Голодомор і закликають до миру в Україні. От тільки до якого миру? У день візиту Володимира Зеленського до Франції Жордан Барделла заявив в ефірі Franceinfo: «Рішення Макрона постачити Україні літаки “Міраж-2000” викликає занепокоєння. Президент країни використовує цей конфлікт для своєї передвиборчої кампанії». Сам він — за мирні переговори, «щоб люди не гинули».
Читайте також: Чому французька молодь підтримує проросійського Меланшона — «дідуся, який про все має свою думку»
В іншому телеефірі напередодні виборів до Європарламенту Жордан Барделла назвав постачання зброї в Україну «небезпечними іграми», до яких, на його думку, вдається Макрон. «“Національне об’єднання” воліло б установити червону лінію щодо відправлення в Україну тієї далекобійної зброї, що дозволяє бити по російській території», — уточнив він. Барделла також вважає, що було б краще скасувати антиросійські санкції. Ось і робіть висновки, хто кому союзник і хто кого шанує насправді.
У недавніх виборах до Європарламенту партія «Національне об’єднання» (НО), яку очолює Барделла, набрала 31,15 %. Ця політсила довго виступала за вихід Франції з ЄС і з військового командування НАТО, відверто підтримуючи дружні взаємини з Москвою. Від початку повномасштабного наступу вона дещо змінила тон і нехай стримано, але засудила напад Росії на Україну. Згодом НО визнало Голодомор геноцидом українців — у Сенаті та в Національній асамблеї. Але не варто тішити себе ілюзіями: якщо невдовзі Жордан Барделла дійсно очолить французький уряд, військова співпраця між Парижем і Києвом може ускладнитись.
Нехай Франція — президентська республіка, де президент визначає зовнішню політику. Проте керівник держави не монарх і не диктатор, він мусить зважати на парламентські пропорції та загальні суспільні настрої. Макрону стане важче просувати свій проєкт європейської безпекової автономії з крайнім правим міністром оборони, бо коли в команді немає злагоди, її учасники марнують сили на внутрішні конфлікти.
Нинішній успіх крайніх правих — це насамперед упізнаваність Жордана Барделли, молодого лідера «Національного об’єднання». Традиційно у Франції за крайніх правих більше голосують старші люди, а от Барделла дуже популярний у молодіжних колах. Його улюблений інструмент комунікації — тікток. «Національний фронт» (нині — «Національне об’єднання») довго був сімейним підприємством родини Ле Пен. Прихід Барделли візуально оновив гру, хоча по суті не зламав тенденції: Жордан одружений з Нольвенн Олів’є, племінницею Марін.
Лідер руху за обмеження імміграції сам є вихідцем з родини італійських іммігрантів. Французькі журналісти розкопали в нього ще й бабусю-алжирку, що ніяк не вплинуло на погляди можливого прем’єра. Барделла народився й виріс у бідному паризькому передмісті Дрансі, що належить до так званого червоного паска, себто околиць, де голосують за крайніх лівих.
Приятель, який голосує за крайніх правих, сподівається, що вони втілять обіцянки про дешевший газ і кращу пенсію. Емманюель Макрон, як припускають деякі експерти, розраховує на те, що народ розлюбить Барделлу, поки він очолював би уряд. Тоді до наступних президентських Барделла дочалапав би скомпрометованим і непопулярним, а французи розчарувалися б у політсилі, яка ще не керувала країною. Наскільки в такі мрії варто вірити? Та хто ж заважає. Але чи здійсняться вони — велике питання.