У це важко повірити, але потужна територіальна оборона (ТрО) існувала в Україні ще до війни з Росією. У кожній області було два-три батальйони, які в разі потреби мали кинутися на захист Батьківщини. Щоправда, вся ця сила могла воювати лише на папері. У реальності були лише стоси документів із прописаними в них добрими намірами. А відповідні структури навіть не здатні були провести звичайної мобілізації.
Хоча задля справедливості таки варто зазначити, що і цей творчий доробок вітчизняних бюрократів певної миті відіграв позитивну роль. Бо крім віртуальних батальйонів ТрО жодного іншого військового утворення, документально готового до мобілізації навесні 2014 року, не було. Саме на основі положення про тероборону України, затвердженому ще указом № 471 президента-втікача Віктора Януковича у вересні 2013 року, відбувалася часткова мобілізація та було сформовано перші загони добровольців для протистояння московській навалі. А загалом питання ТрО в Україні тоді регулював (та й досі регулює) ухвалений ще в грудні 1991 року Закон «Про оборону України». Точніше, єдина його стаття № 18, де в загальних рисах прописано, що таке ця територіальна оборона та хто нею керує.
Уже тоді, коли постала перша серйозна потреба застосувати систему ТрО, стало очевидно, що така совкова модель не тільки застаріла, а й малопридатна до використання в нових умовах. Усі спроби аврально її вдосконалити виявилися нерезультативними. Події в Криму й на Донбасі яскраво продемонстрували потребу повної заміни моделі. Щоб протистояти загрозам, які йдуть від сусідів з північного сходу України, потрібне щось абсолютно інше й насамперед дієве. Модель, що дала б змогу за лічені дні перетворювати країну на неприступну фортецю чи принаймні місце, звідки окупант не зможе вийти живим. Така система є, скажімо, в офіційно нейтральній Швейцарії. Також вартий уваги досвід Швеції та Ізраїлю. Цікаві моделі є в Литві й Естонії. Власне місцин, де можна черпати натхнення для створення в Україні оптимальної системи територіальної оборони, здатної діяти якнайефективніше, чимало. Тільки одна річ бути у захваті від чужих здобутків, а інша — спробувати застосувати партнерський досвід у себе. Ось тут і починаються труднощі.
Читайте також: Мистецтво самозахисту
Перший законопроєкт про територіальну оборону № 2415 у парламенті зареєстрував доброволець батальйону «Азов», народний депутат Олег Петренко ще в березні 2015-го. У червні того самого року необхідність ухвалити Закон «Про територіальну оборону України» зафіксовано в плані законодавчого забезпечення реформ у державі, який затвердив парламент. Уже за місяць група депутатів на чолі з Андрієм Парубієм, тоді першим заступником Голови ВРУ, зареєструвала ще один законопроєкт (№ 2411а). А ще через місяць на розгляд парламенту було подано Проєкт Закону про внесення змін до деяких законів України щодо територіальної оборони (№ 2489а) від Кабміну. На жаль, жодну з трьох законодавчих ініціатив Рада так і не розглянула. Перший проєкт навіть не включили до порядку денного, а два інші пролежали два роки й без жодних пояснень були зняті з розгляду.
Можливо, тому що шансів на їх ухвалення після того як президент Петро Порошенко у вересні 2016 року затвердив свіже положення про територіальну оборону, фактично не було. Керівництво держави після довгих вагань вирішило не ризикувати з експериментами й пошуками нової моделі ТрО, а лише модернізувати наявну. Якраз тривав непростий процес втихомирення й розформування державою добровольчих батальйонів, тому створювати собі ще одну проблему (озброївши тисячі людей у регіонах), уже всеукраїнського масштабу, вона не хотіла. Тим паче війна на Сході помітно притихла й потреби в додаткових силах не було. Тому для проформи ухвалили рішення на базі Сухопутних військ створити 25 бригад тероборони (по одній на область, а також одну в столиці) й виділити для їх формування по кілька кадрових військових офіцерів. І водночас питання фінансування проєкту перекласти на місцеві громади.
Як це зазвичай буває, спочатку процес творення був активним, але з часом загальмував і затих. Реальні відділи вдалося створити лише там, де в цьому виявилася зацікавленою влада на місцях і були люди, готові вкладати в це гроші. Так станом на березень 2021 року чисельність постійного складу військ ТрО, за свідченням командувача територіальної оборони Командування Сухопутних військ ЗСУ генерал-майора Анатолія Баргилевича, становила лише 580 осіб (керівний склад, сержанти й офіцери), а разом з резервістами — приблизно 8 тис.
Черговий етап законотворчої епопеї на тему територіальної оборони розпочався вже після перезавантаження влади в країні. У жовтні 2019 року тодішній міністр оборони Андрій Загороднюк під час спільного брифінгу з міністром оборони Естонії Юрі Луйком заявив, що Міноборони розробляє нову концепцію ТрО, у якій планує скористатися досвідом естонських колег. Через пів року на засіданні комітету ВРУ з питань національної безпеки, оборони та розвідки вже презентували законопроєкт про територіальну оборону України. А ще через пів року документ потрапив до парламенту і його було зареєстровано (№ 4504).
Проєкт поданого закону виявився ґрунтовним. Над ним сумлінно попрацювала потужна група експертів на чолі з тодішнім заступником секретаря РНБО генералом Сергієм Кривоносом. Участь у розробці брали представники РНБО, Міністерства оборони, Генерального штабу ЗСУ, Національної гвардії, Державної прикордонної служби та Міністерства внутрішніх справ. Проєкт пропонує вивести Війська територіальної оборони (ВТрО) зі складу ЗСУ в окреме військове формування й запровадити новий вид служби — територіальну військову службу. Чисельність ВТрО затверджуватиме парламент, але вона не має перевищувати 390 тисяч осіб резервістів та 10 тисяч постійного складу. Індивідуальна зброя військовослужбовців і резервістів, а також колективна зброя підрозділів зберігатиметься в обладнаних приміщеннях на території пунктів постійної дислокації частин Військ ТрО. Але вояки з вислугою у ВТрО не менш ніж один рік, які не мають дисциплінарних стягнень, адміністративних правопорушень, здали передбачені нормативи з фахової підготовки та пройшли спеціальну перевірку, отримають право на зберігання індивідуальної зброї та боєкомплекту до неї за місцем проживання. Проєкт передбачає також, що крім військових підрозділів ВТрО на місцях створюватимуть Загони територіальної оборони та безпеки територіальних громад, які здійснюватимуть заходи підготовки та ведення ТрО у своїх межах. Склад загонів формуватимуть на добровільних засадах з цивільних громадян. Діяльністю загонів керуватимуть командири підрозділів ВТрО за територіальним принципом.
Читайте також: Навчити любити Батьківщину
Здавалося б, ретельно відшліфований усіма зацікавленими гравцями документ парламент мав би ухвалити без зволікань, але тільки не цього разу. Проблеми почалися ще до того, як проєкт потрапив у стіни Ради, хоча його й розробили на виконання указу президента щодо вдосконалення територіальної оборони України. Щоправда, указу президента Петра Порошенка (№ 200/2019), який під закінчення своєї каденції ввів у дію рішення РНБО від 7 травня 2019 року про заходи щодо зміцнення обороноздатності держави. Проте це не має жодного значення, адже указ не було скасовано й він залишається чинним. Очевидно, останньої миті в Офісі президента Володимира Зеленського просто уважно вчиталися в текст документа, злякалися запропонованих ноу-хау й вирішили дати задню. «Уже опрацьований і погоджений із силовими та іншими зацікавленими відомствами документ нині повертають на початкову стадію — створення концепції закону», — заявив тоді Кривонос на брифінгу.
Проте 16 грудня 2020 року законопроєкт таки потрапив до парламенту й був зареєстрований. Щоправда, уже не як президентський. Його автором зазначено депутата, учасника АТО й «кіборга» Андрія Шараськіна (фракція «Голос»). В Офісі президента вустами радника й експерта з усіх питань Олексія Арестовича повідомили, що законопроєкт має кілька болючих ключових питань, які викликають багато дискусій, а також містить високі ризики сепаратизму. Зокрема оточенню президента не сподобалась ідея зміни підпорядкування та порядку фінансування ТрО. Але насамперед — ідея зберігання зброї вдома. Це, найімовірніше, і є ключовим моментом, який став каменем спотикання. І не тільки при розробці цього закону, а й деяких попередніх. Адже жодна влада, яка є монополістом на насильство в державі, не погодиться озброїти своїх громадян і поділитися з ними монополією. Тому всі концепції, в основі яких лежить право громадян, хай і бійців тероборони, на вільний доступ до зброї, — приречені. Тоталітарна психологія чиновників не здатна погодитися на такий рівень свободи, навіть перед загрозою з боку ворога.
Як повідомив Арестович, президент до кінця 2020 року мав намір подати власний законопроєкт про ТрО, але він не передбачає, на відміну від законопроєкту Кривоноса — Шараськіна, радикальних змін у системі й буде лише наступним етапом уже зробленого. Цю інформацію згодом підтвердив і перший заступник секретаря РНБО Михайло Коваль. Він заявив, що міжвідомча робоча група, яку він очолює, розробила два законопроєкти щодо розвитку системи ТрО й обидва направила до Офісу президента. Президент опрацює їх і винесе на розгляд Верховної Ради «в установленому порядку» до 29 грудня.
Читайте також: Шанс територіальної оборони
Звісно, жоден законопроєкт від Володимира Зеленського в парламенті не з’явився ні до 2021 року, ні досі. Натомість генерал-майора Кривоноса звільнили з РНБО. А Михайло Коваль згодом пояснив зволікання з унесенням президентського законопроєкту недоцільністю ухвалювати закон про ТрО без узгодження з новими документами оборонного планування, бо це може призвести до негативних наслідків. Мовляв, саме затверджують Стратегію воєнної безпеки, Стратегічний оборонний бюлетень та Державну цільову програму розвитку ЗСУ на середньострокову перспективу, і коли їх підготують, можна буде доопрацювати законопроєкт про ТрО й подати його на розгляд парламенту.
Однак документи оборонного планування досі в роботі. І коли почалося чергове загострення відносин з Кремлем та стрілянина на фронті, Володимир Зеленський підписав черговий указ на виконання рішення РНБО «Про Стратегію воєнної безпеки України», де для стримування ворога в контексті всеохопної оборони держави знову передбачено створення цілісної системи територіальної оборони. Не виключено, що знову тільки на папері.