На Євромайдані, паралельно з офіційними висловлюваннями солідарності з боку культурних діячів та шоуменів, у бунтівній карнавальній стихії котяться хвилі неформального, колективного арту.
ПРОТЕСТ ІЗ КАРТИНКАМИ
Безліч художніх кроків «знизу» додають Євромайданові кольору та легкості, розбавляючи сухість політичної символіки. Професійні дизайнери та ілюстратори виступають волонтерами-оформлювачами.
Барикадним хітом став плакат Іллі Стронговського «Я українець, і я не можу зберігати спокій». Це продовження серії його інтерпретацій усесвітньо відомого гасла «Keep Calm and Carry On» («Зберігайте спокій і ведіть далі»), розробленого британцями ще під час Першої світової війни. Художник Андрій Єрмоленко виклав у вільний доступ постери, де замість 12 зірочок ЄС колом вишикувалися вуха, серця та легені: «Хочеш, щоб тебе почули, – приходь на Майдан!», «Знайди своє кохання – приходь на Майдан!», «Дихай свіжим повітрям, і ми їх передихаємо». «Можете качати, друкувати, робити наліпки, будь що, – заохочує митець. – Не будьте пасивні!» До загонів Євромайдану долучився й Союз вольних художників «Воля або Смерть», піонери живописної течії «жлоб-арт». Їхні плакати, написані від руки й ілюстровані фірмовими символами, закликають: «Лютуймо!», «Україно, WTF?», «Овощ созрел» та «Упирі мають бути лише у кіно». Утім, вони тут аж ніяк не єдині креативники, адже на народних протестних виступах з’являється дедалі більше гасел «із картинками».
Автори ініціативи «Страйк плакат» закликають усіх творчих людей приєднуватися до всеукраїнського страйку. Художники щодня створюють для Майдану дотепні гасла і графіку, які може використати кожен охочий. Усе, що потрібно, – скачати зображення зі сторінки спільноти й роздрукувати його. Під час наймасштабніших протестів 1 та 8 грудня в юрбі виднілися сотні таких плакатів. Найвідоміші з них – портрет Януковича із клоунським носом та інший із приписом «Obey?» («Підкорятися?»), а також крапелька зі словами «Я крапля в океані». Окремий сайт, запущений напередодні Маршу мільйона 8 грудня, дає змогу 
користувачам самостійно генерувати агітки «Я йду…»: програма автоматично додає до жовто-блакитного шаблону вашу причину навідатися цього дня на Майдан. Серед поширених гасел: «Я йду, щоб Путін не прийшов», «Я йду, щоб не стати рабом», «Я йду, бо ми того варті». Саму сторінку «Страйк плаката» в мережі прикрашає гасло: «Ще ніколи в житті маленький принтер не почувався таким героєм». Кумедно, адже те саме можна сказати й про «маленького українця», у якого нарешті з’явилася свобода висловлювання, зокрема й творчого.
Дивіться також: Карикатури західної преси щодо подій в Україні
Як відомо, найсильніша зброя проти недоброзичливців – гумор та іронія. Саме вони є архаїчним, а водночас і найбільш цивілізованим способом висловити незгоду. На барикадах сотні невідомих художників створюють нові й нові лубки, чиї персонажі – Янукович, Азаров, Путін, а також Кривава Ялинка. Здається, народний афоризм і народна карикатура в Україні не знали такого розквіту, як у дні Євромайдану. Втім, серед стихійного образотворення з’являється й класика. Приміром, художники з Національного музею імені Андрея Шептицького, які приїхали зі Львова, за всіма канонами іконопису намалювали для мітингувальників Св. Миколая. Образ установили біля прикрашеної революційними плакатами святкової ялинки.
МОНУМЕНТАЛЬНИЙ ПРОТЕСТ
Ялинка, поза сумнівом, є найголовнішим мистецьким об’єктом Євромайдану. Сумнозвісний муляж новорічного дерева, що став для урядовців приводом агресивно розігнати людей, тепер опинився в руках мітингувальників. «Захоплення» ялинки 1 грудня та увінчання її національним прапором уже саме стало перформансом з огляду на прозору алегоричність події. Упродовж попередніх років «йолка» на столичному майдані перетворилася на символ ілюзії споживацького добробуту, якою чиновники прикривали свавілля. Тепер, сидячи на недобудованому каркасі дерева, журналісти фільмують події Євромайдану й пускають їх у прямий ефір незалежних медіа. Ялинка сьогодні – монумент відвойованої свободи. Пластикові гілки розтягли на загорожу наметового містечка. З окремих «запчастин» на барикадах зробили інсталяції, цілком у дусі актуального мистецтва. А от каркас за кілька днів густо вкрився національними прапорами з назвами населених пунктів і креативними плакатами. В інтернеті вже прозвучала пропозиція до Різдва прикрасити ялинку українськими рушниками, зробивши її по-справжньому народним, а не олігархічним святковим символом.
ПРОТЕСТ У СЛОВАХ
Письменницька спільнота також підтримує Євромайдан. Одні висловлюються лише в коментарях для медіа, інші провадять публічні літературні читання. Поет Павло Коробчук, який 29 листопада організував на великій сцені декламування текстів, розповідає Тижню: «Напередодні нічного розгону мітингувальників «Беркутом» я читав зі сцени критичний вірш про спецзагін. Дехто казав, що це провокація, хтось кричав, що міліція з народом. Сподіваюся, серед цих людей не було жодного з побитих беркутівцями через день».
Дивіться також: Мова Майдану. Протест у плакатах і карикатурах
5 грудня письменник Артем Захарченко організував читання «при бочках» біля Лядських воріт. Загалом на барикадах виступають літератори всіх поколінь – від «мастодонтів» Юрія Андруховича та братів Капранових до авторів, які роблять свої перші кроки в письменстві. Крім того, прозаїки та поети періодично звертаються до аудиторії зі сцени, а до її встановлення виступали з машин із мегафонами чи просто так. «Це не завжди читання текстів, – каже письменниця Катерина Бабкіна. – Іноді просто потрібно сказати щось, що розважить, підбадьорить, сповнить надії, дасть людям зрозуміти, як їх багато і як це важливо. Народ реагує добре на все, що щире. Люди зараз дуже відкриті, відповідальні й організовані». У спільну справу Євромайдану кожен робить посильний внесок: хтось розносить чай, хтось надає медичну допомогу, хтось куховарить, а хтось підносить дух громади віршами. На думку письменників-активістів, кожен жест здатен щось змінити: «Саме тому, – каже Бабкіна, – один із провідних меседжів Євромайдану: «Я крапля в океані».
ПРОТЕСТ ДЛЯ ФОРТЕПІАНО
Популярна культура найчастіше підтримує вуличні зібрання саме через музику. На сцені перед мітингувальниками виступили зірки української сцени: Руслана, «Плач Єремії», «Мандри», «Гайдамаки», «ДахаБраха», ТНМК та білоруси «Ляпис Трубецкой». 8 грудня письменник Сергій Жадан організував у Харкові концерт, запросивши до участі російську поетесу-пацифістку Умку. У соцмережах поширюється відеокліп до пісні «Брат за брата», що її встигли записати українські відомі співаки, письменники та громадські діячі. Й хоча автор цієї пісні – Сашко Положинський, з неї вийшов не стільки хіт, як етичне вираження солідарності з боку культурної еліти.
Іще 30 листопада обвітрені на холоді руки майданівців торкнулися «сакрального» інструмента: парадний білий рояль у зайнятій протестувальниками будівлі КМДА ожив «Полонезом» Оґінського і джазом. Так у дні Євромайдану маса людей зі споживачів культури перетворилася на її співтворців. Невдовзі біля Адміністрації президента на вулиці Лютеранській активісти встановили фортепіано, розмальоване жовтим і блакитним кольорами та символікою Євросоюзу. На інструменті грають усі охочі, а довкола нерідко збирається імпровізований хор. Автор інсталяції Маркіян Мацех вважає, що завдання протесту – змінити не президента, а систему. «Силою цього не досягти. Ми маємо переінакшувати свідомість і ставлення людей, підтримуючи їхню непокору гнилій системі. Культурна, соціальна революція покладе на наступних виконавців величезну відповідальність: вони будуть змушені грати за нашими правилами, в системі, побудованій нами, знизу».
Дивіться також: Народний креатив у соцмережах на тему Майдану
Неофіційні ініціативи зовсім не обмежуються фортепіанною музикою. На майдані Незалежності у переході (до його екстреного перекриття), щоб грати й співати, впродовж тижня стихійно збиралися молоді шанувальники фольклору. Серед них – працівники музеїв, журналісти й етно-гурти у змішаних складах: «Баламути», «Гуляйгород», «Рожаниця» та ін. А от західноукраїнський колектив «Гудаки» наважився виступити просто перед загоном міліції. Цей мистецький жест задокументували інші представники творчих загонів Євромайдану – група кінематографістів «Вавилон’13».
НЕІГРОВИЙ ПРОТЕСТ
Режисерська спільнота, яка знімає громадський протест, перетворюючи його на сучасні короткометражні фільми, – аж ніяк не зірки вітчизняних блакитних екранів. Утім, назвати їх зовсім невідомими теж не можна. Учасники «Вавилона’13» – це апологети нового українського кіно Володимир Войтенко, Володимир Тихий, Ігор Савиченко, Олександр Стеколенко, Марина Врода, Марися Нікітюк і ще три десятки кінематографістів, які працювали над резонансними альманахами «Україно, Goodbuy» та «Мудаки. Арабески», а також привозили нагороди зі світових кінофестивалів. За словами вавилонян, вони об’єднались у творчу спільноту спонтанно, але не випадково. Кожен ролик «Вавилона’13» – це не просто репортаж із місця подій, а самодостатня, по-людському зворушлива кіномініатюра, що має всі шанси зацікавити глядачів і через рік, і через п’ять після Євромайдану. У кадрі: хулігани-робінгуди, які розвішують іронічні агітки, нічні вартові, які будують барикади, розладнаний хоровий заспів гімну України – смішний і піднесений водночас. Володимир Тихий коментує Тижню: «Люди схильні до творчих проявів у екстремальних ситуаціях. Можливо, це навіть хімічні процеси, які запускає надлишок адреналіну. На вулицях зараз – виплеск стрит-арту, а в наших колах – цілий кінематографічний ренесанс. Маємо безліч цікавих, свіжих ідей». Планується, що відеоматеріал, відзнятий під час нинішнього мирного протесту, ляже в основу великого документального фільму.
ПРОТЕСТ У ДІЇ
«Мистецтво на Євромайдані, як і будь-що інше, коли воно йде від душі, дає віру, надію і любов!» – зауважує Руслана Хазіпова з театрально-музичного гурту Dakh Daughters. Учасники Євромайдану переживають не просто радість творчості – це радість спільної творчості. Кожному дано свободу висловлювання: тут немає критики, як і професіоналів та аматорів. Це парадоксальний простір, де ніщо особисте не домінує над колективним, але й колективне стосується кожного. Висока й низька, мейнстримна й андерграундна культури змішуються: в цьому суть терапевтичної суспільної практики карнавалу, а нею є, у принципі, будь-яка мирна революція. Так іконописний Св. Миколай опиняється поміж народних лубків, а «Полонез» звучить поруч із «Червоною рутою» та автентичними піснями. Люди, об’єднані великою ідеєю, не зважають на соціальні ролі: художники розносять мітингувальникам чай, а мітингувальники беруть до рук пензлі. «Майдан – це форма спільного життя, невіддільна від політики й мистецтва, – пояснює культуролог Олександр Івашина. – І це, мабуть, найважливіше. Коли українці йдуть у Європу, тоді й політика, й мистецтво на Майдані творяться діяннями людей, яких не існує для можновладців. Мистецтво на Майдані – це не просто критична діяльність, яка піддає сумніву встановлений порядок. Воно породжує якусь нову людину, нові форми спільного й чуттєвого існування».
На Євромайдані стираються не лише соціальні ролі, а й принципова межа між мистецтвом та немистецтвом. Буденні дії стають символічними, ритуальними, піднесеними. Просунуті дослідники культури, ймовірно, назвуть Євромайдан масштабним перформансом. І, можливо, саме це незалежно від результату протестів стане для нас найважливішим здобутком – у грандіозному, незабутньому акті спільної творчості українці нарешті відчули одне одного. А це означає нову радість: відкрити те, що завжди було поруч, але донині лишалося таємницею.