Друга хвиля COVID-19 не є неминучою, зазначає Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ). Проте її шанси все ж дуже високі, особливо в країнах, які не мають чіткого плану реагування на епідемію. До них належить і Україна.
На початку пандемії найбільше постраждали ті країни, які зволікали із впровадженням обмежень. Україна ж спрацювала на випередження і встановила жорсткий карантин, фактично заблокувавши переміщення людей у країні. Один із головних мінусів такого пасивного очікування в тому, що рано чи пізно воно закінчується. Через кілька місяців доводиться відкривати міста, запускати транспорт, дозволяти роботу ресторанів і підприємств, але пандемічні штами зазвичай з нами не на один сезон. В Україні карантин був єдиним важелем стримування біди, а крім нього має бути ще активне тестування, відстеження контактних осіб, ізоляція вразливих груп та якісна інформаційна робота з населенням. Зараз цей важіль відпускають — і ми вже бачимо наслідки.
Коли дедалі більше країн знімають обмеження, зростає загроза повторного спалаху інфекції, проте ситуація кращою не стала: досі немає ні вакцини, ні ліків від коронавірусної хвороби, каже директор Європейського регіонального бюро ВООЗ Ганс Клюґе. Помічник генерального директора ВООЗ Раньєрі Ґерра порівнює COVID-19 з пандемією іспанського грипу в 1918 році, яка пішла на спад влітку, проте восени посилилася, забравши 50 млн життів. Не варто шукати прямого зв’язку між перебігом цих двох епідемій, адже сьогодні наука та суспільство мають куди більше інструментів протидії таким викликам, ніж сто років тому, треба лише правильно ними користуватися.
Читайте також: Леся Литвинова: «Люди не розуміють, чим під час епідемії зайнята влада та чим аргументовані конкретні протоколи чи обмеження»
Хвилеподібний розвиток — нормальний для таких хвороб. Поки тривають обмеження, спалах загасає, а коли їх послаблюють — розгортається з новою силою. Саме це зараз відбувається в Україні. Головний санітарний лікар Віктор Ляшко також заявляє, що восени в Україні слід очікувати другої хвилі хвороби, але сподівається впоратися з нею завдяки адаптивному карантину. Хоча, здається, ми ще не відчули повну силу першої.
З одного боку, в Україні зростає кількість тестувань: наприкінці квітня робили в середньому 5 тис. тестів на день, наприкінці травня — 10 тис., приблизно на цьому рівні обсяги зберігаються дотепер із певними відхиленнями. Але більше охоплення тестами — не причина збільшення кількості інфікованих, а наслідок поширення епідемії, вважає доктор фізико-математичних наук Ігор Бровченко, який очолює робочу групу з математичного моделювання проблем, пов’язаних з епідемією COVID-19 в Україні.
За його словами, про це свідчить такий показник, як середня кількість тестів, яка витрачається на одного позитивного інфікованого. «У середині травня, коли тривало незначне загасання епідемії, витрачалося приблизно 15 ПЛР-тестів на кожного нового інфікованого. Це не означає, що кожен 15-й — підозрюваний. Це означає, що були підозрювані, приблизно кожному третьому з них ставлять діагноз COVID-19, а з тих, кому поставили, дехто проходить повторне тестування до того часу, поки не покаже негативний результат. З кінця травня — початку червня, коли почалося зростання кількості інфікованих, кількість тестів, яка витрачається на кожного нового виявленого, почала зменшуватися. Тепер у середньому не 15 тестів, а 10», — розповідає він.
Якби причиною зростання кількості інфікованих було лише збільшення обсягів тестування, то кількість тестів на одного хворого була б така сама.
Ситуація в Україні наразі не критична, проте є тривожні сигнали. Днями стало відомо, що в Закарпатській області переповнені реанімаційні відділення лікарень першої хвилі, які приймають пацієнтів із COVID-19. Головний лікар Закарпатської обласної інфекційної лікарні Михайло Поляк застерігає, що дуже скоро в них не буде місць для госпіталізації, бо кількість хворих зросла в рази, а лікування в стаціонарі триває довго — близько трьох тижнів.
Майже всі західні області зараз демонструють тенденцію до підвищення кількості хворих. Міністерство охорони здоров’я (МОЗ) перекладає відповідальність за це на громадян. «На жаль, сьогодні кожен шостий суб’єкт господарювання порушує протиепідемічні норми. Ці порушення призводять до інфікування. Є порушення й у транспорті», — каже Віктор Ляшко. Він має рацію: частина українців справді доволі безвідповідально ставиться до носіння масок. Усередині транспорту пасажири нерідко спускають їх на рот чи підборіддя, наражаючи на ризик як себе, так і оточення, адже маска працює лише тоді, коли щільно закриває ніс і рот. Така поїздка в переповненій, попри формальні заборони, маршрутці може мати сумні наслідки.
Читайте також: Невраховані
Те, як люди дотримуються обмежень, прямо впливає на прогнози поширення епідемії. «Ми стараємося давати прогнози не більше ніж на тиждень, бо далі ступінь невизначеності стає дуже високий. У прогнозі 13 квітня ми прорахували сценарій на місяць і прогнозували максимальну кількість хворих в умовах карантинних обмежень на початку травня. У принципі, прогноз був більш-менш вдалим, ми щотижня його уточнювали. Приблизно з 1 по 10 травня тривала фаза плато, рівень виявлення тримався на 470 випадках на день із певними коливаннями. Із 10 травня до кінця місяця був незначний спад, і в кінці травня почали знімати карантинні обмеження. Почалася ситуація, яку дуже важко спрогнозувати, бо кожен регіон має свої особливості: хтось дотримується карантину, хтось ні. Тепер кожен регіон живе своїм життям», — пояснює Ігор Бровченко.
За словами фахівця, математика лише фіксує поточний стан, оцінює рівень контактності населення з огляду на статистику, оцінює репродукційне число (середня кількість осіб, яких може заразити хвора людина) і робить сценарні прогнози в припущенні, що контактність населення залишиться незмінною.
«Математика може описати те, що відбувається, але для прогнозу треба зробити певні припущення. Вони досить непевні, ми не знаємо, наскільки контактним буде населення, хто які обмеження встановить і як їх дотримуватимуться. Тому ми розглядаємо сценарії на різні випадки. Що буде, якщо рівень контактності збережеться, якщо він збільшиться, скажімо, на 20% чи 25%, що буде, якщо він зменшиться на 20–25%. Тому ми робимо прогнози лише на тиждень, але по кожному регіону окремо», — каже Бровченко.
Статистика свідчить, що зараз в Україні триває фаза активного зростання кількості хворих. «За перші три тижні червня кількість нових захворювань на день подвоїлася. Наприкінці травня була середня кількість 400 нових захворювань на день, у 20-х числах червня — 800, а зараз (26 червня. — Ред.) уже майже 900 і зростає далі. Однак темп зростання дещо зменшився, якщо порівнювати з минулим тижнем. Ми в середньому оцінювали, що якби такі темпи зберігалися, то сьогодні ми мали б 1000–1100 в середньому за тиждень, але 1100 — це максимальне значення. Темпи трохи сповільнилися, але все одно досить високі», — пояснює вчений.
У багатьох областях, каже він, друга хвиля епідемії вже почалася. Якщо називати так процес зростання нових випадків після послаблення попередніх обмежень. Цілком імовірно, що ці обмеження треба буде повернути, щоб контролювати ситуацію. Про це говорить і МОЗ. За словами міністра Максима Степанова, у 13 областях відбувається погіршення динаміки, тому, ймовірно, карантин там доведеться посилити. Про які конкретно області йдеться, у МОЗ не сказали, відомо лише, що це західні регіони та Київ. Графіки на сайті Національної служби здоров’я показують зростання в Києві та в таких областях: Волинська, Закарпатська, Львівська, Одеська, Рівненська, Харківська, Хмельницька, Чернівецька.
Водночас показник летальності хвороби падає. Якщо на початку квітня він становив 3,1%, то наприкінці червня — 2,6%. Максим Степанов порівнює це число з показниками зі США (5%), Іспанії (9%), Франції (18%) і завдячує «українським стандартам лікування». Проте є підозра, що українці просто не доживають до віку, у якому COVID-19 найбільш небезпечний: у США 80% померлих були старші за 65 років, в українській статистиці їх 56%.
Читайте також: Слабини колективного імунітету
Саме переповнені приміщення з поганою вентиляцією, а також тісні контакти між людьми є головною причиною поширення хвороби, пишуть автори Wall Street Journal, які проаналізували результати наукових досліджень. До таких ризикованих осередків входять будинки опіки над літніми людьми, поширені в розвинених країнах, та великі родини з кількох поколінь, які живуть разом, характерні для бідних країн. Основний запобіжник для роботодавців та урядів, які виходять із карантину, — застосовувати тактику дистанціювання. Вимагати від людей носити маски в магазинах та інших закритих приміщеннях, використовувати потужні вентиляційні системи й тримати вікна відчиненими, коли це можливо. Водночас слід пам’ятати про широкомасштабне тестування, відстеження контактних осіб та ізоляцію хворих. Роботодавці мають піклуватися про те, щоб їхні працівники якомога менше користувалися громадським транспортом та ліфтами, носили маски на роботі, не обіймалися й не потискали рук при зустрічі. До того ж між столами варто встановити перегородки, а їжа та напої мають бути заздалегідь упакованими в одноразовий посуд. Ці рекомендації виглядають стандартними, проте нічого кращого для вбереження від наступних хвиль епідемії поки що не придумали.
Свіжий прогноз української робочої групи з математичного моделювання такий: є тенденція збільшення кількості нових інфікованих за день. Головна причина — збільшення контактів населення після пом’якшення карантину. До того ж із початку червня зростає кількість безсимптомних інфікованих та зменшується відсоток тих, хто потребує госпіталізації (їх близько 20%), також зросла ймовірність легкого перебігу хвороби. Темпи поширення епідемії зменшуються, проте залишаються високими. Зараз ситуація видається контрольованою, і її треба використати оптимально: уряду — справді готувати лікарні, а не лише звітувати про їхню готовність, нарощувати темпи тестування й перейти від залякувань до комунікації, а українцям — намагатися залишитися здоровими.