«На саміті в Польщі Європа не залишила нікому жодних ілюзій», – так підсумував результати другого саміту Східного партнерства, що відбувся 29–30 вересня у Варшаві, польський прем’єр-міністр Дональд Туск. Днем раніше деякі представники української делегації розповідали цілком серйозно, що наша сторона може домогтися закріплення формулювання про можливість перспективи членства України в ЄС у підсумковій декларації цього зібрання. Проходило воно, зауважмо, на рівні голів держав – членів Євросоюзу та голів п’яти країн-учасниць: Азербайджану, Вірменії, Грузії, Молдови та України. Шоста країна – Білорусь – у роботі саміту на офіційному рівні участі не брала.
ПРЕС-КОНТРОЛЬ
Ще до початку зустрічі Тижню вдалося ознайомитися з проектом спільної декларації, який готували поляки. Як виявилося, між ним та ухваленим у підсумку документом немає ніякої принципової різниці. І там, і там не йдеться про жодні перспективичленства. Відшукати в тексті можна лише дефініцію «східноєвропейські держави». Навіть за неї, як розповідали польські дипломати, їм довелося повоювати із західними колегами. Закріпили також формулювання про «підтримку європейських прагнень та європейського вибору окремих країн-партнерів». Міністр європейських справ Польщі Міколай Довгелевич заспокоював журналістів перед самітом, що коли держава лише починала свій діалог із ЄС щодо можливості членства, то ніхто не був до неї поблажливішим і щедрішим на формулювання. Тому нинішня дипломатична боротьба за кожне слово й кожну згадку про європейськість країн Східного партнерства є вкрай важливою.
У перший день саміту за підсумками двосторонніх польсько-українських переговорів Дональд Туск і Віктор Янукович зробили заяви для преси. Невідомо за чиїм задумом та розпорядженням, але спочатку на цей захід незалежних українських журналістів не пускали. Польські організатори заявили, що він відкритий лише для президентського пулу. При цьому польські колеги застрибували до канцелярії їхнього прем’єра просто за своїми посвідченнями й у них ніхто не запитував, чи вони з пулу Дональда Туска. Так само спокійно на прес-конференцію потрапили російські журналісти. Зрештою, лише завдяки наполегливості українських медійників організатори пропустили їх не з пулу послухати заяву власного президента.
На інший, ніде не анонсований брифінг українського президента наступного дня незалежних журналістів так само не запрошували. Їм треба було виявляти дива детективного мистецтва й інтуїтивного передбачення, щоб вирахувати, де між готелем Hyatt і Центром сучасного мистецтва у Варшаві, в якому відбувався cаміт, зупиниться кортеж Януковича. Але навіть коли це вдалося, можливості поставити запитання їм не надали через «брак часу».
Що ж до заяв польського прем’єра та українського президента, які прозвучали на згаданій вище прес-конференції, то Туск почав свій виступ бадьоро й оптимістично. Він говорив про прогрес, досягнутий на перемовинах щодо зони вільної торгівлі впродовж останнього півроку, потім перейшов на питання відносин влади та опозиції в Україні, зауваживши, що висловив свою думку та думку партнерів по ЄС щодо цього дражливого питання особисто Вікторові Федоровичу. Принагідно польський очільник наголосив, що «ці відносини матимуть вплив на процеси європейської інтеграції України».
Далі слово взяв Янукович. Він теж говорив про прогресу перемовинах, про важливість євроінтеграції для України для підвищення конкурентоспроможності її економіки. І при цьому пообіцяв: «До того як підписати Угоду про створення зони вільної торгівлі, нам, безумовно, треба пройти деякі внутрішні процедури: організувати громадські обговорення, зібрати представників асоціацій товаровиробників, провести парламентські слухання тощо». І тут у декого мимоволі піднялися брови, бо загалом такі процедури асоціюються з початком чи серединою переговірного процесу, а не його технічним завершенням, яке вже сьогодні є доконаним фактом. При цьому Віктор Федорович не обмовився жодним словом про питання, яке, як можна судити зі слів Дональда Туска, було одним із ключових у їхніх двосторонніх перемовинах: долю опозиції в Україні.
Натомість, підсумовуючи свій спіч, українських президент чомусь у контексті Східного партнерства згадав лише про схід України: «Переконаний у тому, що Східне партнерство також відкриє новий шлях для розвитку наших торговельно-економічних відносин, євроінтеграційних процесів, які відбуватимуться на сході України, і вони будуть єднати схід України, Центральну Європу в цілому і створювати той економічний простір, до якого ми всі прагнемо». Центр, південь і захід країни у цій тезі кудись випали. Папірець, який прес-секретар забрала з трибуни після його виступу, вочевидь, містив якесь інше формулювання. Можливо, замість сходу України мало прозвучати «східні» або ще коректніше «східноєвропейські країни». Можливо, малося на увазі, що решта України – це вже й так Центральна Європа. Загалом у кулуарах множилися версії того, що ж таки стояло за цим новим словом у географії.
Читайте також: Танго танцюють двоє
СПРАВА, ЯКА ЗАВЖДИ З ТОБОЮ
Взагалі ж від справи Тимошенко та проблем, які вона створює Україні, на другому саміті Східного партнерства не було куди втекти – це питання постійно витало в повітрі. Історія ув’язнення екс-прем’єрки розповідалася в сюжеті на великому екрані в прес-центрі саміту, де працювали близько 700 журналістів з усієї Європи. Так само основною вона стала на підсумковій прес-конференції. Голова Європейської ради Герман ван Ромпей, голова Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу та Дональд Туск одностайно дали зрозуміти, що ЄС не зможе заплющити очі на справу Тимошенко, коли мова зайде про завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі і її підписання. Ван Ромпей, зокрема, заявив: «Питання щодо Тимошенко порушувалося під час пленарної сесії саміту Східного партнерства, у перемовинах зі мною та Європейською комісією. Ми висловили своє занепокоєння щодо суду над нею і нашу незгоду з вибірковим використанням кримінального права щодо колишніх учасників політичного процесу». Жозе Мануель Баррозу був ще прямолінійнішим і конкретнішим: «Я можу лише підтвердити, що визначено строки завершення переговорів з Україною на технічному рівні. Але нас непокоїть ситуація навколо пані Тимошенко. Ми хотіли б, щоб спочатку було вирішено це питання». Керівник Департаменту інформаційної політики МЗС України Олег Волошин відреагував на позицію ЄС, заявивши, що суддя Родіон Кірєєв не зобов’язаний враховувати думку європейців, українським законодавством такого не передбачено.
Треба розуміти, що саміт європейці використали насамперед як майданчик для донесення найнеприємніших для українських владоможних вух речей: політично вмотивований процесне можна оцінювати за правовими критеріями та розглядати в правовому полі. У неформальному спілкуванні польські політики та експерти підтверджували, що політичний компроміс, який вестиме до завершення перемовин, парафування та підписання Угоди про політичну асоціацію, вже в принципі визначений: стаття 365, п. 3 українського Кримінального кодексу, за якою судять Юлію Тимошенко, має бути декриміналізована. Але при цьому склалося враження, що в нормативних деталях, часових рамках і покараннях, які прийдуть на зміну позбавленню волі, тобто в умовах сплати штрафу, ніхто з європейського боку ще не розібрався.
У кулуарах саміту можна було почути два різні погляди на нинішню Україну. Є табір польських політиків і журналістів, які дуже песимістично дивляться на Україну. В їхніх очах вона перетворюється на другу Білорусь, і від Януковича вони не очікують жодних демократичних кроків. І є інший табір, де Україну сприймають холоднокровніше: там відзначають той факт, що Янукович частіше їздить на Захід, ніж до Росії, що він дуже хоче долучитися до європейського політичного середовища, хай як незграбно це в нього виходить, і стати другим Лукашенкою він не зможе хоча б тому, що Україна не Білорусь, так склалось історично. І, схоже, саме другий табір сьогодні бере гору.
На підсумковій прес-конференції Дональд Туск зауважив: «Ми свідомі того, що Грузія, Молдова та Україна пов’язували із самітом більше, ніж ми могли сьогодні досягти, йшлося про закріплення однозначної перспективи членства в ЄС. Сьогодні ми не маємо достатніх передумов, щоб це однозначно констатувати. Їх немає як із боку ЄС, так і з боку країн-партнерів. Але хочемо, щоб ці передумови з обох боків були за можливості досягнуті».
У спільній декларації саміту йдеться про можливе завершення перемовин з Україною до кінця цього року. Слово «можливе» тут ключове. У Варшаві стало також зрозуміло, що процес ратифікації Угоди про асоціацію в українському випадку точно не буде суто технічним. Репутація нашої держави підмочена в короткостроковій перспективі незворотньо. «У ЄС є країни, які скептично ставляться до України. І для того щоб не підігрівати ці скептичні настрої, ми не хотіли б допускати думки про негативний сценарій вирішення проблеми Юлії Тимошенко», – констатував міністр європейських справ Польщі Міколай Довгілевич у розмові з нашими журналістами. Це найлаконічніший опис взаємозалежності між ратифікацією угоди з Україною та судовими процесами над екс-урядовцями в Україні.
Читайте також: Тимошенко «вибухне» 11 жовтня
ПРИКЛАД ДЛЯ ЗАРОЗУМІЛИХ
Зовсім трохи за приділеною увагою політиків та медійників українському поступалося білоруське питання. Те, що було названо журналістам гучно «демаршем» білоруської влади на саміті, у реальності видавалося вельми безпафосним. Міністр закордонних справ Білорусі Сяргєй Мартинов від участі у форумі відмовився. Президент Аляксандр Лукашенка є невиїзним до країн ЄС. Відповідно єдиною посадовою особою, яка гіпотетично могла брати участь у саміті, залишався посол Білорусі в Польщі Віктар Гайсьонак. Він справді долучився до підготовки до нього. Встиг трошки поскандалити з організаторами, коли ті неправильно написали його прізвище на веб-сайті. Щоправда, і через кілька днів після його звернення помилку так і не виправили. Але проблема була не граматична, а насамперед протокольна. У межах саміту, приміром, відбулася вечеря на рівні голів делегацій, які переважно очолювали або президенти, або прем’єри, а також ланч на такому самому рівні. Так виходило, що білоруський посол мав всістися десь між угорським прем’єр-міністром Віктором Орбаном та німецьким канцлером Анґелою Меркель. Білорусам пояснили, що є протокол, що посол не може представляти країну на заходах, де формально передбачений інший рівень презентації.
У той час як офіційний Мінськ активно ображався, білоруські опозиціонери зустрічалися з Меркель і Туском. У коридорах прем’єрської канцелярії були помічені практично всі відомі тамтешні опозиційні політики з тих, що наразі на волі умовно чи безумовно: Уладзімір Някляєв, Віталь Римашевскі, Анатоль Лябедзька. Вони були налаштовані оптимістично, після офіційних зустрічей активно з усіма спілкувалися в кулуарах. Анґела Меркель з ними розмовляла півтори години. Для порівняння: з Віктором Януковичем бундесканцлер спілкувалася менше від запланованих 40 хвилин. Білорусі ЄС пообіцяв $9 млрд для модернізації економіки в обмін на вільні парламентські вибори та звільнення й реабілітацію всіх політичних в’язнів. Щодо ситуації в країні на саміті було прийнято окрему декларацію. Під нею підписалися лише члени ЄС. А ось Україна не поспішила поставити підпис під відкритою і прямою оцінкою режиму Лукашенки.
Загалом на саміті було створено кілька додаткових можливостей для держав, які прагнуть інтегруватися до Європи. Насамперед ідеться про започатковані ініціативи співпраці, які за бажання можна перетворити на майданчики для інтеграції представників владних структур, бізнесу і громадського сектору країн – членів ЄС і їхніх східних сусідів. Фінансування програми Східного партнерства на 2012–2013 роки вдалося дещо збільшити: має бути виділено додаткових €150 млн, а в спільній декларації взагалі закріплена сума €1,9 млрд на період 2010–2013-го в межах двосторонніх та регіональних програм із ЄС. Було анонсовано й нові проекти, як-от Східноєвропейська платформа з енергоефективностіта довкілля. Найініціативнішою у прагненні скористатися з наданих можливостей видається Молдова, яку вже кілька років називають новим улюбленцем ЄС після занепаду «помаранчевої мрії» в Україні; чи не єдиною країною з реальною історією успішних реформ у регіоні залишається Грузія. Україна ж замість природної (за потенціалом і можливостями) ролі лідера знову змушена витрачати час і зусилля на виправдання перед світом забаганок своїх можновладців.