Де не кинь оком, там рай для туристів. Любителі красивих панорам, обожнювачі величі гірських велетнів і всі, хто хоче відпочити від задушливого подиху великих міст та розжарених пляжів, знайдуть справжнє щастя. Натовпи туристів поспішають до кораблів з електричними моторами, щоб прогулятися найчистішим і найглибшим альпійським озером Кьонігзеє. За всім цим із висоти 2713 м над рівнем моря споглядає Ватцманн, друга найвища гора Німеччини.
На майже на 1000 м нижчій горі Кегльштайнгауз (1841 м) — Орлине гніздо — облюбоване туристами місце — чайний будиночок Teehaus. Його 1939-го у складних геологічних і гірських умовах звело керівництво нацистської партії в подарунок до 50-річчя Гітлера. Будівництво дороги з багатьма серпантинами, тунелями, спеціальним ліфтом і спорудження самого будиночка з панорамним краєвидом на гірські вершини й долину тривали 13 місяців. Тут працювало понад 5 тис. італійських інженерів, які застосовували абсолютно нові технології транспортування матеріалів та методів будівництва. Однак особистий секретар вождя Мартін Борманн, мабуть, був розчарований, бо Гітлер нагору піднявся лише 10 разів. Він боявся дороги на вершину, зокрема ліфта, яким потрібно було проїхати останні 120 м. І все одно в архівах збереглося чимало фотографій та документальних записів, на яких вождь позує з дітьми чи із закордонними делегаціями на терасі із захопливим краєвидом на Альпи.
Трохи нижче, на висоті близько 1000 м, з гірського містечка Оберзальцберг виселили всіх місцевих мешканців, а їхні садиби перебудували під рекреаційні дачі лідерів Третього Рейху. У цій закритій зоні вони проводили наради, відпочивали з родинами й приймали гостей. Після 1943 року, коли військова фортуна відвернулася від Німеччини, побудували тут підземні укриття, системи протиповітряного захисту, посилили оборонні підрозділи СС.
Сьогодні в колишньому будиночку Борманна міститься документальна експозиція із супроводом екскурсоводів. Виставкою логічно завершується огляд цього місця. Тут відвідувачі дізнаються про злочинну сутність націонал-соціалізму та про геноцидний характер расової політики. Кожна мисляча людина зрозуміє, наскільки подібні між собою тоталітарні режими, до чого можуть призвести політика умиротворення та поступки агресорові, нерішучість чиновників.
Особисто мене кинуло в жар, коли я зрозумів, що Гітлер на фотографіях має вигляд пристрасного шанувальника красот альпійської природи, любителя німецьких вівчарок і турботливого друга всіх дітей.
Ці кадри видалися мені такими схожими на світлини та відеоролики з іншим президентом і тиграми в сибірській тайзі, у водолазному костюмі зі стародавньою амфорою у хвилях Чорного моря чи на дельтаплані на чолі пташиного ключа, що летить у вирій…
Для мене, чеха, альпійський Берхтесгаден — це щось на кшталт Мінська для українця. Саме тут 15 вересня 1938 року британський прем’єр-міністр Невілл Чемберлен домовився з Гітлером на поступках, які призвели до підписання Мюнхенської угоди, анексії більшої частини чехословацької території, а згодом до окупації та знищення Чехословаччини як держави.
Підозріла схожість методів і принципів перед самісіньким початком Другої світової війни із нинішньою ситуацією після російської анексії Криму, військової та політичної інтервенції РФ на Сході України, із дестабілізацією країн Європейського Союзу внаслідок кризи через наплив біженців, інтенсивне використання брехливої пропаганди, гібридної війни… Усе це прокрутилося в мене перед очима в Оберзальцбергу й Орлиному гнізді. Мабуть, пропагандисти з Кремля не розраховували на щось подібне, коли стверджували, що німці згадують про нацизм. Мисляча людина натомість порівнює, а порівняння застерігають.