Денис Казанський член Тристоронньої контактної групи від представників Донецької області

ОРДіЛО і вибори президента України: ставка на зеро

Суспільство
2 Березня 2019, 11:07

Не секрет, що вибори в Україні, як, утім, і решта подій, є об’єктом пильної уваги нашого східного сусіда. Якщо ввімкнути російські федеральні канали, можна подумати, що РФ окупована Україною. У новинах наша держава посідає центральне місце. У ток-шоу українським подіям іноді присвячують 60–70% часу. Жодна інша сусідня з Росією країна не удостоюється такої уваги. І в чомусь росіян зрозуміти можна. Бо ж своїх виборів у них немає, як немає їх і в Білорусі та Казахстані. Тож лишається обговорювати наші. 

Одна з головних тем, якої постійно торкаються росіяни, — майбутнє мінських угод та «ЛНР» і «ДНР». Чи буде після виборів в Україні нова влада? Якщо так, то наскільки зговірливою вона буде? Чи погодиться легалізувати окуповані території й надати їм у складі України особливого статусу? Чи, навпаки, продовжить силове протистояння з бойовиками? І, звичайно ж, на цьому тлі регулярно обговорюється питання, хто в Україні є оптимальним кандидатом для РФ та її сателітів.

 

Читайте також: ОРДіЛО: Росія не допомогла

Те саме питання порушується і в ОРДіЛО. Номіналь­ні лідери та офіційні спікери «республік» останнім часом уже майже не говорять про приєднання до Росії, хоча у 2014 році закликали населення Донбасу братися за зброю й приходити на референдум саме заради цього. Тепер в ОРДіЛО старанно озвучують надіслані з Росії методички, сенс яких у тому, що «ДНР» і «ЛНР» хочуть реалізації мінських угод, а отже, повернення до складу України на правах районів з особливим статусом.

Кілька днів тому Пасічник і Пушилін синхронно виступили з однаковими промовами, суть яких зводилася до того, що лідери «республік» готові до прямих переговорів із Києвом. Усе це різко відрізняється від заяв бойовиків на початковому етапі війни про те, що «жодних переговорів із хунтою не буде». Щоправда, сьогодні всі, хто це казав, або мертві, або були змушені виїхати до Росії.

Загальні очікування від українських виборів у «ЛДНР» нині можна охарактеризувати приблизно як «хто завгодно, аби тільки не Порошенко». У межах цієї інформаційної стратегії ЗМІ бойовиків сьогодні в нейтральному ключі цитують усіх опозиційних кандидатів, які критикують нинішню українську владу

«Зі свого боку я готовий відкрито та безпосередньо розмовляти з Києвом, із нинішньою владою і будь-якою, що прийде їй на зміну, заради миру на нашій землі, заради наших дітей та їхнього майбутнього», — йдеться у свіжій заяві Леоніда Пасічника, яка була опублікована на його офіційному сайті 21 лютого. У ній ватажок «ЛНР» також закликав Макрона та Меркель вплинути на Порошенка й примусити його до прямих переговорів із представниками «ЛНР» і «ДНР».
Того самого дня з’явилася й заява Пушиліна. На відміну від Пасічника він не тільки озвучив готовність до переговорів, а й у позитивному руслі згадав проросійських політиків України, які теж обстоюють прямі перемовини з «ЛДНР». «Донбас послідовно виступає за продовження переговірного процесу в Мінську, всіляко підтримуючи ініціативи українських опозиційних політиків щодо інтенсифікації перемовин і виконання мінсь­ких угод. Висловлюємо готовність до прямого діалогу з Києвом», — заявив Пушилін.

Про яких конкретно «українських опозиційних політиків» ідеться, здогадатися нескладно. Передусім маються на увазі Віктор Медведчук і Юрій Бойко, які публічно виступають за переговори з бойовиками і надання ОРДіЛО статусу автономії. У тому самому ключі, хоч і обережніше, висловлюються й політики з тієї частини Опозиційного блоку, яку контролює Ахметов. Таким чином, ситуація на Сході поступово наближається до того, з чого й починалася. Якщо у 2014 році сепаратисти в якийсь момент повстали проти місцевих регіоналів, вийшли з-під їхнього контролю й стверджували, що Донбас більше їм не належатиме, то тепер уже відкрито висловлюють готовність повернутися до співпраці з ними. Проросійські партії та сепаратистські збройні формування сьогодні озвучують одні й ті самі тези. Від учорашнього радикалізму лідерів «ЛДНР» не залишилося й сліду. 

 

Читайте також: Покоління «ДНР»

Утім, колишні польові командири бойовиків, яких куратори відсторонили від справ, і далі гнуть свою лінію, стверджуючи, що повернення ОРДіЛО в Україну неможливе. Щоправда, озвучувати свої радикальні заклики вони тепер можуть хіба що на своїх сторінках у соціальних мережах. Наприклад, колишній командир батальйону «Восток» Олександр Ходаковський нещодавно заявив, що навіть у разі приходу до влади в Україні більш проросійських політиків бойовики все одно не погодяться реінтегруватися.

«Вдумайтеся: прийшли в Україні до влади ті, кого Росія вважає більш притомною силою, — Тимошенко і Ко. Далі вони протягують до парламенту своїх людей та ухвалюють пакет законів про якийсь статус нинішніх територій «ЛДНР», а Росія у відповідь повинна буде продемонструвати «дружній» крок. У чому він полягатиме? Як мінімум у відмові від нашої символіки та переході на українську. Логічно? Інакше як Європа повірить у прогрес і дотримання чого завгодно? Далі що? Навіть якщо на місцях усе залишиться тим самим: Пушилін, Пасічник, ради, громадські рухи, варто тільки з’явитися хоча б одному українському прапору на вулиці — і ви побачите, що трапиться. Буде вибух», — написав Ходаковський.
Справді, проблема, про яку каже Ходаковський, є. І як її вирішити у випадку, якщо мінські угоди справді почнуть виконуватися, наразі незрозуміло. Тисячі озброєних бойовиків за такого перебігу подій стають просто зайвими й непотрібними для обох сторін: як для України, так і для Росії. І куди їх дівати в разі вичерпання конфлікту, незрозуміло.

Схоже, найменше усвідомлюють, що робити далі, у самих «ЛНР» і «ДНР». Інтеграція з Росією їм уже не світить. Кремль наказав тримати курс на повернення в Україну, але ніхто не знає, як його організувати технічно. Перемога на виборах Бойка та Медведчука вкрай малоймовірна. Очевидно, що головна битва розгорнеться між Тимошенко, Порошенком та Зеленським. А чого чекати від цих кандидатів, поки що не знають і в Москві.

 

Читайте також: ОРДіЛО: Прискорення невільного падіння

Загальні очікування від українських виборів у «ЛДНР» нині можна охарактеризувати приблизно як «хто завгодно, аби тільки не Порошенко». У межах цієї інформаційної стратегії ЗМІ бойовиків сьогодні в нейтральному ключі цитують усіх опозиційних кандидатів, які критикують нинішню українську владу, зокрема й Тимошенко та Зеленського. Водночас у тих самих проросійських медіа часто можна натрапити на думку, що Зеленський — це кандидат Коломойського, який спонсорував «націоналістичні батальйони» і «вбивство жителів Донбасу», а Тимошенко нічим не відрізнятиметься від Порошенка. Наприклад, після того як 8 лютого Тимошенко виступила проти надання автономії ОРДіЛО, її заяву сепаратистські ЗМІ процитували в негативному ключі, а радикальні блогери та спікери бойовиків підкреслили, що в Україні для них узагалі немає хороших кандидатів. Наприклад, Костянтин Долгов (прихильник «ДНР», який нині мешкає в Москві) написав, що зробити Україну цілком проросійською може тільки російська окупація і ні на кого з українських політиків РФ розраховувати не варто.

«Що ближче українські вибори, то більше мусується тема можливих змін в Україні за підсумками цих виборів. Всерйоз обговорюється навіть можливість поліпшення російсько-українських відносин. Годі, колеги! […] Розрубати український вузол може тільки меч зі сторони. Ви знаєте, про який меч я кажу. Для цього потрібні лише політична воля і рішучість. Поки що цього немає. Подивимося, що буде далі», — написав Долгов.

Хай там як, а розраховувати на різку зміну політичного курсу України після виборів росіянам справді не варто. Відверто проросійські сили майже не мають шансів на перемогу. А решта здати національні інтереси просто побоїться. До того ж Україна — парламентсько-президентська республіка. І розстановка сил наразі така, що жодна з політичних сил не здобуває одноосібної влади. У цій ситуації шансів на радикальну зміну зовнішньополітичного курсу країни вкрай мало. Тож швидкого вирішення ситуації на Донбасі навряд чи слід очікувати й після виборів. 

Позначки: