Економіка

  ▪   Денис Казанський

ОРДіЛО: Росія не допомогла

Економічна деградація руйнує окупований Донбас швидше, ніж бойові дії
Матеріал друкованого видання
№ 7 (587)
від 14 лютого

Нинішню зиму в ОРДіЛО називають найважчою за останні роки й порівнюють із зимою 2014–2015 років. І цього разу річ не в інтенсивності бойових дій, а в загальному стані економіки та комунального господарства. З початку 2019-го в «республіках» усе якось пішло шкереберть. Сильний снігопад у перших числах січня раптово обернувся справжнім стихійним лихом і на цілий місяць вибив життя міст із нормального ритму. Протягом січня та на початку лютого на непідконтрольній території нерегулярно вивозили сміття й не чистили вулиці. Один за одним провалюються дахи старих заводських цехів, які зовсім перестали очищати від снігу. Внаслідок таких обвалів уже загинуло двоє людей: у Горлівці та Дебальцевому. Ніколи сильний снігопад у довоєнні часи не мав на Донбасі таких нищівних і трагічних наслідків.


Соціальні мережі заполонили обурені коментарі, фотографії переповнених сміттєвих баків і нечищених, непрохідних доріг. Масштаби проблеми виявилися такими великими, що з критикою виступив навіть один із провідних донецьких сепаратистів Анд­рій Пургін. Він визнав, що катастрофічне становище в комунальному господарстві склалося через брак фінансування та погане ставлення «влади ДНР» до людей.


«На сьогодні ставлення влади до населення огидне. І саме це заважає людям, які обслуговують нас у межах мегаполісу, працювати. Ви бачите, як погано вивозиться сміття, повний провал зі снігом. І водночас є величезна кількість вакансій, 200 вакансій тільки водіїв трамваїв та тролейбусів. Треба розбиратися, чому на ці місця не йдуть працювати. І це не тільки мізерна зарплата, а ще й погане ставлення влади до населення. Виходить, що безробітних півміста, але на ці вакансії за такі гроші й із таким ставленням ніхто йти не хоче», — сказав Пургін.
Схожа ситуація й загалом в економіці «республік». Повноцінної аналітики щодо стану промисловості в ОРДіЛО сьогодні годі й шукати: про це не дозволяє говорити цензура. І все ж таки якась уривчаста інформація в медіа просочується, з якої ми можемо скласти загальну картину. А вона гнітюча та безрадісна.

 

Читайте також: Покоління «ДНР»


1 лютого в офіційних ЗМІ «ДНР» вийшло інтерв’ю Дениса Пушиліна, у якому він визнав, що всі проекти із запуску заводу «Стирол» у Горлівці, найбільшого хімічного підприємства в ОРДіЛО, провалилися. Кілька років лідери бойовиків запевняли, що зможуть запустити гіганта, який зупинився у 2014-му. Повідомлення про поновлення виробництва на «Стиролі» з’являлися у 2017 та 2018 роках. Відповідав за проект на той час соратник Захарченка, друга людина в «ДНР» Олександр Тимофєєв. Однак після загибелі одного й втечі до Росії іншого всі розмови про запуск заводу припинилися. А тепер Пушилін узагалі визнав, що в найближчому майбутньому виробництво не працюватиме.


«Справді, плани щодо запуску «Стиролу» були. Але з огляду на загострення бойових дій, велику ймовірність виникнення техногенної катастрофи в разі обстрілу або терористичного акту, внаслідок чого можливий витік аміаку у великих обсягах (при цьому зона поширення небезпечної хмари може сягати десятків кілометрів), запуск великотоннажного виробництва аміачної селітри та карбаміду тимчасово призупинено. Є й низка інших труднощів, що пов’язані, зокрема, з отриманням необхідного обсягу газу та браком надійної схеми електропостачання», — сказав Пушилін.

попри численні приклади втечі людей і виробництв із нібито «вільного Донбасу» на підконтрольну «фашистам і карАтелям» територію, бойовики на Сході й далі ведуть війну. Щоправда, вже мало хто з них розуміє, заради чого. Ця беззмістовна боротьба призводить до подальшої деградації й занепаду регіону


Насправді ж бойові дії «Стиролу» давно не загрожують. Завод стоїть у віддаленій від фронту частині Горлівки, і снаряди на його територію не прилітають. Відновити виробництво не дають змоги якраз ті самі труднощі з поставками блакитного палива та відсутністю надійного електропостачання, про які згадує Пушилін. І ці питання насправді цілком можна було вирішити за ті чотири роки, що минули від підписання другого мінського перемир’я. Ось тільки зробити це або не схотіли, або не змогли.
З огляду на той факт, що «Стирол» і до війни отримував газ із РФ, не дуже зрозуміло, що заважає росіянам організувати його постачання на завод сьогодні, коли вони є повноправними господарями ОРДіЛО. Те саме стосується й електрики, яка могла б надходити на «Стирол» як з електростанцій «ДНР» (на підконт­рольній сепаратистам території містяться дві потужні ТЕС: Зуївська й Старобешівська), так і з Росії. Часу для будівництва нових високовольтних ліній електропередач було більш ніж достатньо, проте зробити це просто не вважали за потрібне. РФ витратила мільярди доларів на війну в Сирії, а ось допомогти «братньому Донбасу» не спромоглася. 


Для Горлівки запуск заводу був би важливою подією, адже підприємство вважається містоутворюючим. Натомість його перевели в режим простою, а персонал істотно скоротили. Залишили тільки тих працівників, які підтримують у цілості обладнання та цехи.
Відсутність підтримки з Росії не дає змоги запустити промисловість і на території, підконтрольній «ЛНР». Днями лідер тамтешніх бойовиків Леонід Пасічник зустрівся з «главою адміністрації Антрацита та Антрацитівського району» Сергієм Саєнком, у ході якої порушувалося питання трубного заводу «Славсант», що вже довгий час не працює. За словами Саєнка, виробництво зупинилося, оскільки немає ринків збуту.


«У нас є трубопрокатний завод, але він стоїть. Випускає пластикові та металеві труби. Завод робочий, але є проблема з ринком збуту», — поскаржився Пасічникові мер-самозванець.

 

Читайте також: ОРДіЛО: Прискорення невільного падіння


Чути такі заяви від діячів «ЛНР» досить дивно, адже Антрацит міститься біля самого російського кордону, відразу за яким відкривається величезний ринок збуту чисельністю 147 млн людей. Саме близькістю цього кордону й тісними економічними зв’язками з Російською Федерацією пояснювали своє небажання підписувати асоціацію з ЄС донбаські чиновники та олігархи у 2013 році. Навесні 2014-го лідери сепаратистів виводили своїх прихильників на мітинги, переконуючи їх, що українська продукція не потрібна Європі, зате її охоче купуватиме братня РФ. І ось коли бойовики домоглися бажаного й замінили українські прапори в ОРДіЛО на російські, раптом з’ясувалося, що ніяка Росія допомагати не збирається. Продукція «народних республік» там не дуже-то й потрібна. Активно йдуть через російський кордон хіба що вугілля та метал, тобто дешева сировина, яку росіяни купують за заниженими цінами. А ось готова продукція з Донбасу їм не потрібна.


Іронія долі в тому, що за останні чотири роки в Ук­раїні, всупереч прогнозам проросійських політиків, відкрилося чимало підприємств, орієнтованих на ринок ЄС. Лише у Львівській області побудували з нуля кілька заводів із виробництва комплектуючих для автомобілів. Тоді як у підконтрольній РФ частині Донбасу за цей час не тільки не з’явився жоден новий завод, а й навіть роботу наявних підприємств, що містяться в глибокому тилу, не змогли налагодити.

 

Читайте також: Запобігти песимістичному сценарію

 

У такій ситуації всі, хто може, намагаються перенести виробництво із сірої зони. Виходить це, зрозуміло, не завжди. Індустріальні гіганти перенести абикуди неможливо. А ось організувати переїзд невеликих підприємств часом вдається. Наприклад, днями стало відомо, що завод «Метали і полімери», який до 2014 року працював в Алчевську, переніс виробництво до Первомайська Миколаївської області. Його директор Денис Рисухін заявив, що запуститься завод навесні під новою назвою ТОВ «Метіпол». Обслуговуванням виробництва на новому місці займатиметься та сама команда, яка раніше працювала в Алчевську. Так через «захисників російськомовного населення» місто втратило фахівців, податки та робочі місця. Тепер люди створюватимуть продукцію і наповнюватимуть бюджет на Миколаївщині — у тій самій «фашистській Україні», яку так люто ненавидять прихильники «ЛДНР».


Та навіть попри численні приклади втечі людей і виробництв із нібито «вільного Донбасу» на підконтрольну «фашистам і карателям» територію, бойовики на Сході й далі ведуть війну. Щоправда, вже мало хто з них розуміє, заради чого. Ця беззмістовна боротьба призводить до подальшої деградації й занепаду регіону. І доки окремі райони Донбасу залишатимуться під контролем сепаратистів, сподіватися на поліпшення ситуації не випадає.