Святкування Дня соборності-2012 на Софійському майдані в Києві суттєво відрізнялося від аналогічних акцій опозиції минулих років і тим більше разюче різнилося від офіційних церемоній чинної влади. На перший погляд, нічого не змінилося. Президент зі свитою і під охороною міліції кладе квіти та вітає народ в лиці своїх бодігардів і чиновників, а опозиція в різнобарв’ї партійних прапорів вигукує гасла і ганьбить чинну владу. І перші і другі не перетинаються. Зв’язковими є хіба співробітники «органів» у цивільному, які встигають послужити і тут і там.
Такий типовий сценарій цього разу чомусь вирішили змінити. Мухи і котлети(себто влада і опозиція), звичайно, й далі окремо, але поводяться уже керуючись не лише інстинктами, але й мозком. Влада вирішила не перетворювати день соборності в День Незалежності -2, а опозиція постановила не влаштовувати з свята балаган.
Беркутівців у касках, таких звичних в свята на вулицях столиці, не було взагалі. Чи то їх перевдягли в цивільний одяг і випустили пильнувати порядок і законність, прогулюючись між людьми, чи вдало приховали у подвір’ях, притрусивши сніжком, але на очі перехожим ці «воїни світла» не потрапляли. Мало того, чинна влада навіть не намагалася забороняти в судовому порядку акції опозиції, як робить це зазвичай. Звідки така великодушність годі здогадатися. Невже зі снігом до Києва прийшло ще й потепління режиму? Можливо, беруть приклад з кремлівських патронів, які перед виборами навіть дозволяють опозиції збиратися і галдіти, скільки душа забажає. Хтозна…
Читайте також: БЮТ готується до розколу
Мітинг опозиції вперше за багато років української незалежності відбувався не стихійно, а організовано. Мабуть далося в знаки багатолітнє вправляння та набивання гуль. Звісно, були проколи, бо як без них, але загалом акція виглядала майже зразковою.
Поки народ збирався, на сцені співали пісень хористи, але тільки-но бамкнула потрібна година, як ведучий запросив на сцену духовенство для спільної молитви. Серед запрошених не було помічено глав основних українських церков, зате було багато митрополитів та єпископів. Конфесійно їх склад також був не повний. Присутні лише владики з УПЦ КП, УАПЦ і проповідники кількох євангельських спільнот. Де поділися всі решта, мабуть треба цікавитись в організаторів. Не виключено, що забули запросити.
Після молитви духовенство відчуло обов’язок звернутися до пастви. Все було б добре, якби в цьому пункті програми не передали куті меду. Представник кожної з присутніх церков забажав висловитись і це, по-перше, трохи затягнулось, а, по-друге, виглядало якось не зовсім логічно, на два промовці від традиційних українських церков припало аж троє протестантських пастирів.
Втім, на щастя, проколи на цьому закінчились. Далі акція пішла згідно із затвердженою програмою і без самодіяльності. Першим на сцену запросили Олександра Турчинова, який зачитав лист від Юлі Тимошенко «товаришам з тюрми». Після Турчинова був письменник Василь Шкляр, автор «Чорного Ворона», який на пальцях пояснив присутнім політикам, що вони самі по собі нічого не варті і нічого не здобудуть, а тому мусять єднатися. Після Шкляра дали слово Олегу Тягнибоку, прадід якого, Лонгин Цегельський мав честь 22 січня 1919 року зачитувати на Софійському майдані «Акт злуки УНР і ЗУНР». Далі читав вірш Дмитро Павличко, потім закликав до єдності Арсеній Яценюк і наприкінці пару слів сказав Віталій Кличко, який мусів сказати, що приєднується до опозиції і буде грати за її «об’єднаними» правилами. Все.
Читайте також: Угода про об'єднання опозиції(повний текст)
В це важко повірити, але на сцену не пустили більше жодного промовця. Хоча, без сумніву, бажаючих сказати «щось» і заодно «посвітитися» на всю країну було чимало. На щастя, організаторам не забракло мудрості, і вони вирішили не перетворювати свято соборності в балаган. На завершення зачитали заяву від об’єднаної опозиції, заспівали «Боже Великий Єдиний нам Україну храни!» і понесли квіти до пам’ятників Михайлу Грушевському та Тарасу Шевченку.
Взявшись за руки, ледь не обійнявшись, Володимирською вулицею йшли разом Турчинов, Яценюк Тягнибок, Наливайченко, Королевська, Кармазін і багато-багато інших, які зазвичай не палають одне до одного великою братньою любов’ю. Від такого ніжного видовища можна було розплакатись. І хоч присутні тут тисячі людей не плакали, бо йшли ззаду душевної компанії, а журналісти, бо їм не годитья рюмсати на робочому місці, навіть в такий інтимний момент, плакало, сиплячи лапатим мокрим снігом, саме небо. В передчутті дива, звичайно.
Бо що може бути більш дивовижнішим, в Україні, як не єднання протилежностей, яких є чимало в українській опозиції…