«Я її бачила», – скрикує дівчинка-підліток. «У мене є її фотка», – вигукує інша, подружка тієї. Коли із затонованого авто на вулицю тихого провінційного містечка на півночі Франції виходить лідерка «Національного фронту» Марін Ле Пен, місцеві сприймають її щонайменше як рок-зірку регіонального масштабу. Це виказує небезпечну тенденцію: нині, схоже, ніхто не соромиться, як колись, захоплення популістською крайньо правою партією та її якісно оформленою провідницею.
До неї підходять літні подружжя й мами з візками; у повітря здіймаються смартфони – фотографують мить зустрічі на пам’ять. Натовп на тротуарі збирається ще задовго до того, як у сонячний базарний день на площі має з’явитися Марін Ле Пен: усім хочеться її побачити. «Може, вона врятує Францію», – каже жінка середнього віку. І, здається, так щиро в це вірить, що стає ніяково.
Зірковий прийом Ле Пен у крихітному містечку Дуллан – це свідчення того, наскільки їй вдалося трансформувати колись токсичний маргінальний рух із репутацією, заплямованою зв’язками з неонацистами й антисемітизмом, у майже респектабельну партію з амбіціями на здобуття влади. Ще п’ять років тому виборці, які симпатизували Жанові-Марі Ле Пену, батькові нинішньої лідерки «Нацфронту», суворому колишньому десантнику, який заснував партію в 1972 році, не афішували своїх уподобань, виявляючи їх тільки в день виборів. Стосовно його доньки сьогодні таких пересторог у них немає.
Ле Пен повільно просувається крізь натовп вулицею Дуллена, де розташувався фермерський базар, – це одна з її зупинок у кампанії напередодні місцевих виборів, призначених на третю декаду березня. Спершу вона заходить на оглядини до мисливської крамниці Les Deux Ailes, де рушниці виставлені у вітрині, наче вишукані тістечка, затим раз по раз зупиняється, крокуючи вулицею, щоб сфотографуватися з кимось, поцілувати дитину або привітати містян на інвалідних візках. Ле Пен – політик, чия кар’єра йде вгору, і вона про це знає. «Ми на шляху до… влади», – оголошує лідерка НФ, широко усміхаючись.
Опитування свідчать, що «Нацфронт» відхопить чи не найбільше голосів на перегонах 22 березня – мінімум 30%. Це перевершить попередній рекорд партії на виборах до Європарламенту торік. Вона може не перемогти в багатьох департаментах, бо виборці – ліво- і правоцентристи – голосуватимуть разом проти НФ у другому турі. Але це не тривожить «фронтовиків». Вони висувають 7648 кандидатів у 95% округів (2011 року було втричі менше), почавши довшу гру, що має на меті створити армію обраних посадовців по всій країні, які згодом допоможуть підготувати Ле Пен до президентської електоральної кампанії 2017-го.
Донедавна її перемога на перегонах, що відбудуться через два роки, здавалася немислимою. Великим досягненням для неї вважалось уже те, що опитування пророчили їй непогані шанси вийти в другий тур, якби вона змогла вибити з колії одного з мейнстримних кандидатів правого або лівого крила. Таким чином, вона повторила б похід свого батька на вибори 2002 року, коли він витиснув з боротьби кандидата від соціалістів Ліонеля Жоспена, але програв правому ґоллістові Жаку Шираку в другому раунді. Тепер розплющити очі на можливість перемоги Ле Пен співвітчизників закликає не хто інший, як прем’єр-соціаліст Манюель Валльс. «Я боюся за свою країну», – похмуро сказав він на французькому радіо 8 березня, застерігаючи електорат, що вона таки може стати президентом у 2017 році.
Читайте також: Бернар-Анрі Леві: «Доля Європи вирішується сьогодні в Україні»
Перспектива Ле Пен-президента залишається далекою. Майже всі опитування свідчать, що у другому турі вона програє. Однак дедалі ймовірніша загроза від неї основним партіям країни підриває старий політичний уклад, а сама вона тим часом упевнено рухається від одного статусу до іншого: від протестного політика до владного. Гасло з її плакатів про НФ як «першу партію Франції» може бути перебільшенням, але те, що традиційно панівна двопартійна система із правих і лівих поступилася трипартійній, у якій «Нацфронт» дедалі активніше диктує умови дискусії, – правда. Той факт, що Валльс присвятив більшу частину свого радіоінтерв’ю нападкам на нього, красномовно це підтверджує. Лідер нинішньої французької опозиції Ніколя Саркозі часто робить те саме.
Наскільки Ле Пен реально змінила НФ? Якщо двома словами, то дезінфекція – процес постійний. Партія однозначно позбулася войовничого іміджу й одержимості поразкою Франції в колоніальній війні в Алжирі – знакових елементів риторики її батька. Дочка називає Голокост «вершиною варварства» – це теж її відмінність. У багатьох інших європейських країнах ліві чи праві партії, що виступають проти системи, досягли значного успіху, наголошуючи на тому, наскільки вони відрізняються від старого укладу. У Ле Пен пріоритет інший – виставити себе в респектабельному, а не скандальному світлі. Двоє депутатів від її партії у французькому парламенті (одна з них – її племінниця Маріон Марешаль-Ле Пен) ходять на дебати й слухняно засідають у комітетах. Від 2014 року обрано 12 мерів міст від НФ – вони виконують усіляку нудну роботу на кшталт складання бюджетів, відвідин церемоній та розрізання стрічок на відкриттях.
Читайте також: Тушки у Європарламенті
На папері її програма частіше безглузда, ніж морально контроверсійна. Ле Пен обіцяє збільшити мито на імпорт, повернути франк, підняти зарплати й пенсії, знизити вік виходу на заслужений відпочинок до 60 років. Вона хоче серйозно обмежити, хоча й не зупинити цілком імміграцію, а також переглянути європейські угоди, аби відновити контроль над національними кордонами. Серед небезпечнішого – поглиблення зв’язків із путінською Росією, краще обслуговування французькою державою власних громадян, ніж іноземців, та повернення смертної кари.
НФ не може відкинути свою темну історію зовсім. Це частково пояснює відмову Партії незалежності Сполученого Королівства, британського флагмана антиєвропейського популізму, ввійти до однієї з ним групи в Європейському парламенті. У риториці й стилі «Нацфронту», попри все, зберігаються ксенофобські натяки, хоча відкрито нічого такого не говориться.
Ле Пен, наприклад, обережно критикує ісламізм як прагнення розпоряджатися владою в ім’я ісламу й проти французького секуляризму, а не як власне мусульманську віру. Але виборці можуть читати цей код як їм заманеться. Вона й досі як магніт притягує до себе сумнівних людей. Минулого місяця з партійних списків виключили кандидата з Південно-Західного регіону, який писав антисемітські коментарі у Facebook. Подеколи Ле Пен звільняє таких порушників за расизм. Але вона не завжди обирає правильних друзів. Її партія позичила €9 млн у російського банку, що пов’язаний із Кремлем. В іншому випадку Європарламент вимагав антикорупційного розслідування, підозрюючи НФ у неналежному використанні працівників апарату ЄП.
Проблема для мейнстримних партій полягає в тому, що такі міні-скандали, схоже, ніяк не шкодять популярності Ле Пен. У час тривалого масштабного безробіття й незначного економічного зростання вміле використання «Нацфронтом» риторики про жертв цієї невтішної ситуації, що накладається на поширене розчарування у традиційних партіях і недотриманих обіцянках еліти, важить більше. «Голоси за НФ – це санкції для політичного класу», – каже заступниця мера Дуллана Крістель Івер. Безробіття в містечку становить 20%, що вдвічі перевищує загальнонаціональний показник, а імміграція близька до нуля. «Політика знецінилась, і це штовхає людей до крайнощів». Ле Пен переманює дедалі більше виборців із лівого крила, особливо жителів колишніх комуністичних містечок індустріальної Півночі. Її рейтинг зростає серед жінок (що відповідає загальноєвропейському тренду) та молоді (див. с. 38). На виборах до Європарламенту торік її партія була найпопулярніша серед робітничого класу.
Тихе, але глибоке розчарування нинішнім станом речей добре відчутне в Дуллані: наприкінці ярмаркового дня продавці пакують непродані квіти й багети. «Нам потрібен хтось такий, як вона, – каже пенсіонер. – Вона нас захищає». Що завзятіше ліві й праві критикують «Нацфронт», то більше в нього, здається, ростуть рейтинги. Ле Пен, своєю чергою, сміється з «колективної істерії» навколо себе – маленького діяча, який пробивається в істеблішмент. «Поки вони воюють проти НФ, – весело проголошує вона, – ми воюємо за французів».
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com