Одні називають цей фільм поверненням режисера до джерел – до психологізму, жорсткого натуралізму та нонконформізму. Другі вважають, що кінометр створив таке собі екранне попурі зі стандартними комерційними складовими: відомими акторами і красивими пейзажами. Тиждень дізнавався в режисера, як він сприймає свою стрічку.
У. Т.: Що в цій історії надихнуло вас узяти участь у написанні сценарію до фільму і стати його режисером?
– Захопливий сюжет. Це жвава, непередбачувана, свіжа та різнобарвна подорож для мене, сповнена несподіванок і різких поворотів від початку до кінця. Крім того, фільм порушує актуальні теми, наприклад, війни з наркоторгівлею, яка нині в розпалі на каліфорнійсько-мексиканському кордоні, і ролі США в ній. У цій історії були всі елементи, які мені подобаються в кіно. Загалом ця стрічка створювалася так: спочатку письменник Дон Вінслоу написав книжку. Ми її обрали і майже рік розробляли з ним сценарій на основі його твору. А тоді показали акторам і розпочали зйомки.
У. Т.: Особисті історії ваших героїв окремі чи об’єднані певною ідеєю?
– У стрічці шість основних персонажів, пов’язаних між собою складною схемою, позаяк вони переживають багато змін і опиняються там, де й уявити собі не могли. Особливо це стосується Бена (бізнесмен, якого зіграв Аарон Тейлор-Джонсон. – Ред.), оскільки, на мою думку, заходить якнайдалі. Люблю випробовувати своїх героїв.
У. Т.: Як ви шукали акторів на головні ролі?
– З Аароном Тейлором-Джонсоном я познайомився в Лондоні. Він дуже приємний хлопець із чистою душею. Мені сподобалася його робота у стрічці «Пипець». На той час Аарону вже запропонували зніматися в іншому великому проекті, але я хотів, щоб він грав у «Дикунах». Однак сказав, що маю ще один фільм із маскою для нього, оскільки був упевнений, що з нього і Тейлора Кітча (втілив на екрані Чона – другого головного персонажа. – Ред.), який випромінює вірність і силу, вийде чудовий дует. Для мене то ідеальна пара.
У. Т.: Це ваша перша стрічка з Джоном Траволтою. Яким ви бачите його героя Денніса, агента Управління боротьби з наркотиками США?
– Мені до вподоби його персонаж. У ньому є якась тонка неоднозначність. Денніс – абсолютно прагматичний. Його роль у фільмі величезна, адже він вміє смикати за ниточки з обох боків.
У. Т.: У чому полягає, на вашу думку, роль режисера?
– Режисерська робота – це співпраця в прямому сенсі цього слова. Це як стосунки диригента з оркестром. Режисер проводить репетиції, працює над декораціями і обстановкою, відпрацьовує кожну репліку діалогів, переписує тощо.
У. Т.: Наскільки важливі для вас репетиції?
– Це надзвичайно корисний і насичений час. Препродакшн, на мою думку, є одним із найскладніших етапів роботи над фільмом, тому що по суті ще нічого немає. Під час репетицій вибудовуєш і готуєшся до того моменту, коли в перший день вийдеш на знімальний майданчик. І все одно постануть якісь не вирішені остаточно нюанси. Взагалі, мені здається, репетиційний процес ніколи не буває завершеним.
У. Т.: Чи даєте ви акторам свободу дії на знімальному майданчику?
– У моєму випадку актори беруть чималу участь у тому, що вирішується і робиться. Оскільки доводиться редагувати їхню роботу і в якомусь сенсі вони переді мною відкриті, голі, мені подобається працювати з ними та обирати з-поміж різних варіантів. Іноді це неможливо, особливо коли стосунки з актором не склалися. Але зі мною такого не буває. Я завжди сподіваюся, що їм сподобається фільм, коли вони його врешті побачать.
У. Т.: Що вплинуло на формування стрічки як такої?
– Я поєднав серферське кіно з сучасним вестерном. Є трохи від «Дикої банди» Сема Пекінпа, «Дуелі під сонцем» Кінґа Відора, спагеті-вестернів Серджо Леоне і мороку мексиканських картелів. У «Дикунах» змішано темне і світле.
У. Т.: Це не перший фільм, в якому ви аналізуєте природу насилля, чи не так?
– Мене завжди цікавили люди, їхні стосунки і влада. Ця стрічка про гру кота з мишею за владу. Насилля було завжди, позаяк воно закладене в нашій природі. Я це зобразив у «Природжених убивцях». У «Дикунах» ви бачите насилля, як воно є, але водночас герої відчувають і любов. Треба шукати баланс між ними. Не можна відкидати чи подавляти насилля, яке живе в нас, воно все одно знайде якийсь вихід. Важливо вдаватися до нього відповідально і керуючись моральними принципами.
У. Т.: Чи складно було вирішити, скільки насильства показати на екрані, щоби не було ні замало, ні забагато?
– Ми не хотіли викликати у людей огиду, але наш світ жорстокий. А ті сцени насилля, що представлені у стрічці, обрали, тому що вони ефективні. На мою думку, показуємо значно менше, ніж коїться насправді. А взагалі мене першого нудить, коли дивлюся фільми жахів.
У. Т.: Що вас надихає?
– Гадаю, в мені живе вроджений бунтар. Сподіваюся, вдасться зробити щось добре, щоби побороти несправедливість, яка панує у світі, перш ніж я його покину.