Ось уже третій рік власники підприємств на окупованих територіях і навіть вітчизняні урядовці виправдовують збереження можливостей для їхньої діяльності економічними інтересами України. Мовляв, інакше на неї чекають іще глибший економічний спад та зменшення валютних надходжень від експорту. Економічними мотивами й, понад те, енергетичною безпекою держави виправдовують також постачання з контрольованих терористами територій мільйонів тонн вугілля щороку для потреб української енергетики.
Однак уважніший аналіз корпоративної звітності найбільших власників активів на підконтрольних терористам територіях свідчить, що ситуація зовсім інша. Адже сукупної та експортної виручки від реалізації продукції вони отримують приблизно стільки само, скільки її надходило б від повнішого завантаження потужностей підприємств на підконтрольній Києву території. Однак натомість спостерігаємо зумисне зменшення обсягів випуску продукції на підприємствах Дніпропетровщини чи звільненої частини Донеччини задля продовження роботи тих, що залишилися на зайнятих ворогом землях, як-от у Єнакієвому, Макіївці, Алчевську.
Підтримання виробництва в окупованих районах Донецької та Луганської областей (ОРДіЛО) не має нічого спільного з інтересами нашої держави. А в більшості випадків і безпосередньо шкодить підприємствам відповідних галузей, ба навіть тих самих компаній, але на вільних територіях. А отже, під прикриттям «турботи про валютну виручку» і «збереження економічного потенціалу» такі структури, як Метінвест, ДТЕК та ІСД, насправді беруть участь в економічному протистоянні України з терористами на боці останніх.
Читайте також: Коли повернеться Ахметов
При цьому вітчизняна влада, яка обмежила постачання через лінію розмежування низки (переважно споживчих) товарів, ігнорує перекачування туди сотень мільйонів доларів щороку в межах формально зареєстрованих в Україні компаній. Як наслідок — ситуація в ОРДіЛО значно краща, ніж могла бути, а в решті країни навпаки.
Єнакієве замість Маріуполя
Розпочнемо зі спільної металургійної компанії Ріната Ахметова та Вадима Новинського — Метінвест. Корпоративна звітність за три квартали 2016 року свідчить, що виробництво сталі на всіх її підприємствах становило 6,34 млн т, чавуну — 6,61 млн т. Водночас на Єнакіївському метзаводі (ЄМЗ), розміщеному на окупованій території, — 1,46 млн т і 1,38 млн т, а на двох комбінатах підконтрольного Україні Маріуполя (Азовсталі та ММК) — відповідно 4,88 млн т і 5,23 млн т. Продовження роботи ЄМЗ додатково зменшило випуск металопродукції в Маріуполі, де за ті ж таки три квартали, але 2013 року, було вироблено 7,28 млн т сталі та 6,67 млн т чавуну.
Той-таки результат дає і порівняння даних за цілі 2013 та 2015 роки: у 2013-му маріупольські комбінати випустили 9,5 млн т сталі та 8,91 млн т чавуну, однак 2015-го обсяги зменшилися до 5,85 млн т і 6,4 млн т. При цьому сукупні виробничі потужності Азовсталі та Маріупольського металургійного комбінату (ММК) дають змогу виробляти 10 млн т чавуну та 9,9 млн т сталі за рік (або відповідно 7,5 млн т і 7,4 млн т за три квартали). Тобто значно більше, ніж нині виплавляється на всіх підприємствах Метінвесту включно з Єнакіївським металургійним заводом, котрий під окупацією.
Отже, якби Єнакіївський метзавод на окупованій території було зупинено і весь обсяг металопродукції Метінвесту виробили на маріупольських комбінатах, то вони покращили б свої результати до 7,67 млн т сталі та 8,05 млн т чавуну (див. «Перерозподіл на користь ОРДіЛО»). У підсумку ані економіка України, ані експортна виручка, ані доходи Метінвесту не постраждали б. Натомість виграв би вільний Маріуполь і зазнали економічних втрат окуповані Єнакієве та Макіївка (там працює філія ЄМЗ), де зупинилися б критично важливі для соціально-економічної стабільності підприємства.
Однак цього не було зроблено. А українська влада зі свого боку за майже три роки так і не наважилася заблокувати постачання металопродукції з ОРДіЛО та залізорудної сировини туди, щоб змусити Метінвест замістити виробничі потужності ЄМЗ комбінатами Маріуполя.
За даними звітності ЄМЗ, у 2015 році підприємство реалізувало продукції на загальну суму 12,13 млрд грн (понад $0,5 млрд). При цьому її ще й збували переважно на внутрішньому ринку України, що не притаманно вітчизняним металургійним підприємствам, які її здебільшого експортують. Так, частка реалізації на території держави у 2015 році становила 58% при обрахунку в тоннах та 41,7% у вартісному вираженні. Як наслідок — розміщений на окупованій території ЄМЗ заробив в Україні 5,6 млрд грн у 2015-му (ще 6,68 млрд грн у 2014‑му). Основними споживачами стали будiвельнi, машинобудiвнi, металопереробнi, енергетичні й транспортнi компанiї країни. Зауважимо: 2015 року зросли порівняно із 2014-м і обсяги експорту ЄМЗ (1,05 млн т проти 0,63 млн т). Основну масу продукції вивозять до європейських держав і майже нічого до РФ. Тобто без санкціонування українською владою такий експорт став би неможливим.
Те, що всю цю діяльність легко можна було б припинити за належної політичної волі керівництва України без утрат для наших економіки та експорту, підтверджує корпоративна звітність самого ЄМЗ, яка визначає головними конкурентами щодо готового металопрокату на внутрiшньому ринку країни «АрселорМiттал Кривий Рiг», Краматорський металургійний завод, Дніпровський металургійний комбінат (ДМК) у Кам’янському (колишній Дніпродзержинськ) та низку інших підприємств України. Інакше кажучи, обсяги виробництва ЄМЗ могли бути заміщені підприємствами на території, підконтрольній Києву.
Читайте також: Людина номер один
Тим часом Єнакіївський метзавод не просто працює, а, як свідчать дані корпоративної звітності, ще й активно розширює обсяги виробництва та налагоджує випуск нових видів продукції, призначеної головним чином для внутрішнього українського ринку. Програма капiтальних iнвестицiй на 2016 рiк передбачає реалізацію iнвестпроектiв більш як на 50 млн грн, зокрема й у взаємодії із французькою компанією Air Liquide.
Іще одним підприємством Метінвесту на окупованих територіях є Харцизький трубний завод (ХТЗ), продукція якого теж може бути заміщена виробленою на підконтрольних Україні теренах. У 2015 році він виготовив 67,8 тис. т труб великого діаметра на 714,4 млн грн (у 2014-му — 245,2 тис. т на 3 млрд грн). При цьому в РФ було реалізовано лише 3,1% продукції (у 2014-му — 0,9%), а на внутрішньому ринку України — 11% (на 85 млн грн; у 2014-му — 9,2%, на 207,2 млн грн).
На ринку Росії йому нічого робити, бо ж там є принаймні три потужні конкуренти: Челябінський, Іжорський та Волзький трубопрокатні заводи. А основним ринком збуту і 2015-го (49,3%), і 2014-го (62%) був Туркменістан. На ринку України, за даними самого підприємства, Харцизький трубний конкурує з Новомосковським, що на Дніпропетровщині. Тож у разі зупинки ХТЗ загальні обсяги виробництва в країні не зменшилися б, а навпаки, навіть суттєво зросли на підконтрольній Києву території.
Але, попри повідомлення ЗМІ про те, що Харцизький трубний завод планує масове скорочення працівників (близько 1,1 тис. осіб) і навіть зупинку потужностей чи їх продаж російським структурам, у вересні 2016 року гендиректор групи «Метінвест» Юрій Риженков заявив, що ХТЗ відновив роботу завдяки українським замовленням, а інформація про можливий продаж виявилася помилковою: «…Завод працюватиме. Він працював і минулого місяця, і цього… Нормальна там ситуація, гарний настрій у колективі, хороший стан, обладнання».
Алчевськ замість Кам’янського
На окупованих територіях Луганської області діє Алчевський меткомбінат (АМК), що належить до групи «Індустріальний союз Донбасу» (ІСД, співвласниками якого є нардеп, колишній голова Донецької ОДА Сергій Тарута й російські інвестори, яких пов’язують то з «ЕвразХолдингом», то з державним «Внешэкономбанком»). Алчевський меткомбінат є найбільшим потенційним виробником металопродукції та роботодавцем у цій галузі на окупованих територіях (потужності дають змогу виробляти 5,5 млн т конвертерної сталі, 5,3 млн т чавуну й понад 3,6 млн т прокату). А отже, і джерелом надходження коштів терористам.
Виручка від реалізованої продукції, попри тривалий простій АМК, 2015 року дорівнювала 7,9 млрд грн, 2014-го — 14,9 млрд грн. Кокс для підприємства виготовляють на Алчевському коксохімічному заводі, що розміщений неподалік і теж дає роботу та дохід багатьом містянам. Зупинка цього підприємства виявилася б потужним ударом по соціально-економічній ситуації в самому Алчевську й на прилеглих територіях, які межують із визволеною частиною Луганщини і є джерелом її постійних обстрілів.
Читайте також: Відбір до нового сезону
У 2015 році, за корпоративною звітністю, на підприємстві вироблено 0,62 млн т сталевого прокату та 50 тис. т чавуну. І ці обсяги могли бути легко компенсовані збільшенням виробництва на Дніпровському меткомбінаті (ДМК), що також належить тому ж таки ІСД, однак розміщений на вільній території — у Кам’янському Дніпропетровської області. У звітах ДМК Алчевський металургійний комбінат прямо названо одним з
основних конкурентів.
Проте корпоративна звітність ДМК свідчить, що виробництво там теж штучно стримували, як і на маріупольських підприємствах ахметовського Метінвесту. За даними офіційної звітності комбінату, його затверджена на 2015 рік потужність із виробництва чавуну (2,97 млн т) використовувалася лише на 75,9%, зі сталі (2,76 млн т) — на 84,2%. Однак при цьому затверджені на 2015 рік потужності з виплавки сталі ще й були зменшені від 3,27 млн т у 2014 році до 2,76 млн т, чавуну — від 3,07 млн т у 2014 році до 2,97 млн т. Лише із прокату чорних металів затверджена потужність у 2015‑му становила 0,8 млн т проти 0,78 млн т у 2014‑му, однак рівень її завантаження за підсумками року становив лише 55%.
Таким чином, помітне колосальне недовиробництво металопродукції на ДМК на тлі випуску значних її обсягів на Алчевському меткомбінаті — прямому конкуренті. Пояснити це чимось, окрім як намаганням підконтрольного російським структурам ІСД дати змогу працювати комбінату в окупованому Алчевську і в такий спосіб підтримати соціально-економічну ситуацію в терористичному утворенні «ЛНР», складно.
Значення, яке важко переоцінити
Продовження діяльності підприємств цих формально українських компаній на окупованих територіях є важливим фактором фінансово-економічного сприяння терористським «ЛНР» та «ДНР», який відтерміновує їхній соціально-економічний колапс. Наприклад, саме під приводом постачання підприємств окупованих територій, що зареєстровані в Україні й «платять податки», відбувається масштабна подача електроенергії з Луганської ТЕС, за левову частку якої ніхто не платить.
Крім того, продовження роботи формально зареєстрованих в Україні підприємств та здійснення ними безперешкодного вивезення і ввезення необхідної продукції та сировини через лінію розмежування забезпечує масштабні вливання в роздрібну торгівлю та підтримку соціальної інфраструктури ОРДіЛО.
Зокрема, згідно з даними корпоративної звітності, на Алчевському меткомбінаті 2015 року налічувалося 12,3 тис. працівників, а на їхні зарплати було витрачено 590,3 млн грн. На Єнакiївському металургiйному заводі станом на 31 грудня 2015-го було 6,94 тис. персоналу, а видатки на його зарплату за рік становили 458 млн грн, на соціальні заходи — ще 184,6 млн грн. Візьмімо до уваги, що в обох випадках ідеться про невеликі міста, з населенням близько 100 тис. жителів кожне, для яких така кількість робочих місць і фінансових вливань є надзвичайно значущою. Аналогічна ситуація з Харцизьким трубним заводом, який, за офіційною звітністю, мав у 2015 році штат 2,33 тис. осіб та фонд оплати праці обсягом 120 млн грн (138 млн у 2014-му). Ще 23,5 млн грн у 2015 році (33,3 млн у 2014-му) витратили на поточний і капітальний ремонт підприємства. При тому що Харцизьк іще менший: трохи більше як 50 тис. жителів.
На Краснодонвугіллі, яке спеціалізується на видобутку коксівного вугілля для потреб Метінвесту, трудиться 11,23 тис. осіб. Фонд оплати працi об’єднання за 2015 рiк становив 645,6 млн грн (у 2014-му — 915,2 млн грн), і, за інформацією Метінвесту, зароблене справно видавали двічі на місяць. А ще там відбуваються масштабні інвестиції. Причому як у самé підприємство (2015 року 90,6 млн грн, 2014-го ще 231,5 млн), так і в об’єкти соціальної, медичної, спортивної інфраструктури, вуличне освітлення тощо (про це не бракує інформації на сторінці об’єднання на сайті Метінвесту). Зокрема, лише в Краснодоні компанія провела ремонт відділення неврології Центральної міської лікарні вартістю 1 млн грн.
Читайте також: Як Ахметов балансує між Києвом і Донецьком (документи)
Саме ці багатомільйонні й навіть мільярдні вливання коштом «української компанії» дають змогу підтримувати цілком задовільну соціально-економічну атмосферу в зонах відповідних підприємств, створюючи умови для розвитку роздрібної торгівлі, сфери послуг та суміжних виробництв. І якщо не прямо, то опосередковано наповнюють «бюджети» бойовиків і забезпечують фінансування їхньої злочинної діяльності за рахунок України. Відтак різко знижується градус потенційного невдоволення терористами «ЛНР» та «ДНР», який міг би бути вищим у разі перекриття відповідних грошових каналів.
Особливості вугільних преференцій
У ситуації з вуглевидобутком преференційний режим для підприємств окупованих районів, який створюють на шкоду підприємствам галузі, розміщеним на підконтрольній Україні території, помітити дещо складніше. Твердження про те, що з ОРДіЛО вугілля в дедалі більших обсягах закуповують через відсутність такого самого на вільних територіях, спростувати складніше.
Однак і воно дуже умовне.
Для початку наведемо кілька фрагментів зі звіту ДТЕК за 2015 рік, котрий свідчить, що за будь-якої можливості компанія намагалася підтримати видобуток на шахтах окупованих територій, гальмуючи його на підконтрольних Україні теренах. «Протягом січня — вересня 2015 року шахтарі компанії нарощували видобуток вугілля газових марок. Це дало змогу забезпечити роботу ТЕС на цих марках палива у режимі збільшених навантажень і таким чином частково компенсувати зменшення виробництва електроенергії станціями на антрациті. У IV кварталі 2015 року стримувальним фактором для дальшого зростання видобутку вугілля став профіцит потужності в Об’єднаній енергосистемі (ОЕС) України». І тут-таки, у звіті, попереднє пояснення фактично спростовано: «…При цьому в другому півріччі 2015 року підприємства збільшили видобуток вугілля на 59,5%, або 1 млн т, порівняно з першим. Це стало можливим завдяки відновленню в серпні 2015 року залізничного переходу Микитівка — Майорське, зруйнованого під час бойових дій у 2014-му. Відновлення руху поїздів уможливило збільшення видобутку й накопичення антрациту на складах ТЕС для
проходження опалювального періоду».
Читайте також: Ахметов і плани Кремля
Нагадаємо, що одна частина теплоелектростанцій ДТЕК працює на вугіллі газової групи, яке можна видобувати з надлишком на підконтрольних Україні територіях, зокрема й на шахтах самої компанії на заході Донецької та сході Дніпропетровської областей. Друга — на вугіллі антрацитової групи, яку справді видають на-гора шахти лише окупованих територій. Проте, як свідчать наведені фрагменти звіту, в умовах зменшення потреби енергосистеми України в струмі замість збільшувати частку виробництва на тих своїх блоках, які працюють на вугіллі газової групи, компанія за першої-ліпшої нагоди почала нарощувати видобуток та ввезення антрацитового вугілля з окупованих районів.
Звіт чітко фіксує, що причиною відмови від тактики заміщення виробництва струму енергоблоків, які працювали на антрациті з окупованих територій, на електрику із блоків, що працюють на газовому вугіллі, котрого вдосталь в Україні, стала саме можливість відновити повномасштабні поставки з окупованих територій через Майорське. У серпні 2015-го за сприяння ДТЕК відновили, як уже було сказано, зруйнований залізничний перехід Микитівка — Майорське, що дало змогу збільшити видобуток і відвантаження вугілля з підприємств «ДТЕК Свердловантрацит», «ДТЕК Ровенькиантрацит» і «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу». За липень — грудень 2015 року на ТЕС «ДТЕК Енерго» було поставлено 2 млн т вугілля з цих шахт, що на 160%, або на 1,4 млн т, більше, ніж за аналогічний період 2014‑го.
Тенденція стала ще виразнішою у 2016-му. Звіт ДТЕК про виробничі показники за три квартали засвідчив продовження практики надання в межах компанії преференцій вуглевидобутку на шахтах окупованих територій за рахунок їх зменшення на підконтрольних Україні. Зріс видобуток антрациту на 63,6% (2,1 млн т) окупованими «ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу», «ДТЕК Ровенькиантрацит» і «ДТЕК Свердловантрацит», які у звіті названо «українськими шахтами компанії». Збільшилося постачання цього вугілля для ТЕС компаній на 0,9 млн т (33%), до 3,4 млн т. І все це супроводжувалося зменшенням видобутку газових марок вугілля на підконтрольних Україні територіях на 1,5 млн т (9%). У ІІІ кварталі ТЕС компанії, які працюють на газових марках, збільшили обсяг спалювання вугілля порівняно із ІІ кварталом лише на 29%, а ті, що на антрациті, — на 41% (тобто на 0,41 млн т).
Таким чином, відбувається явне заміщення вуглевидобутку на підконтрольній Україні території Донецької, а також на сході Дніпропетровської області ввезенням вугілля з ОРДіЛО. Окрім іншого, це означало втрати для шахт із вільної території принаймні на $70–80 млн і не менші додаткові надходження для копалень з окупованої. Постачання вугільного ресурсу з українських шахт компанії в зоні АТО закріпилося на рівні 13 тис. т за добу, що в умовах стабільного постачання протягом року може вивести на показник 4,7–4,8 млн т антрацитового вугілля вартістю кількасот мільйонів доларів.
У корпоративному звіті за 2015-й ДТЕК нарікала, що «встановлені тарифи ТЕС не покривали витрат на виробництво електроенергії за ціною імпортного вугільного ресурсу, у зв’язку із цим від ІІ кварталу не закуповувало вугілля за кордоном. У таких умовах першочерговими завданнями стали відновлення залізничного сполучення та пошук альтернативних маршрутів для вивезення антрациту з українських шахт у зоні АТО». Однак за нинішнього формування тарифу на основі API2 (Ротердам+) є всі передумови для заміщення антрациту з окупованих територій вугіллям із ПАР, Австралії та інших країн. Проте нарощується постачання саме із зайнятих терористами районів.
При цьому ДТЕК уперто саботує переведення енергоблоків своїх ТЕС, що працюють на антрациті шахт із окупованих частин Донецької та Луганської областей, на газове вугілля. Понад те, останнім часом компанія поновила активні роботи з продовження терміну дії енергоблоків, що працюють на вугіллі антрацитової групи (наприклад, потужність енергоблока № 1 Криворізької ТЕС заплановано збільшити від 282 МВт до 315 МВт). Причому навіть під час реконструкції нічого не робиться, щоб він працював на вугіллі газової групи, якого вдосталь можна видобувати на шахтах самої ж таки ДТЕК на підконтрольній Києву території.