Олігархічний футбол розколовся по «лінії Павелка»

Суспільство
30 Листопада 2022, 16:04

Не дивлячись на майже зимову пору і війну, пристрасті навколо українського футболу продовжують вирувати. І не тому, що в ці дні в Катарі триває чемпіонат світу, а в Україні – заключні тури осінньої частини національного чемпіонату. Чимало балачок точиться навколо постатей головних осіб українського футболу. Найголовнішому з них, президентові Української асоціації футболу Андрієві Павелку, Печерський суд Києва вчора, 29 листопада, обрав запобіжний захід у гучній корупційній справі.

За рішенням суду Павелко отримав два місяці арешту, але з правом внесення застави у розмірі 9 мільйонів 880 тисяч гривень. Гроші, за словами юриста УАФ Дениса Бугая, Українська асоціація футболу вже внесла. Офіційно – з рахунків своєї компанії «УАФ Маркетинг». Іншими словами, УАФ вносить застави з власних коштів, хоча Павелка підозроюють саме у розкраданні грошей асоціації. Днем раніше, коли аналогічний запобіжний захід той же Печерський суд обрав для генерального секретаря УАФ Юрія Запісоцького, головний футбольний орган України начебто звертався за допомогою для внесення застави до компанії ДТЕК Ріната Ахметова. Однак після розголосу інформації компанія ДТЕК серед доброчинців більше не фігурувала. Залишитися на свободі панові Запісоцькому допомогли три інших олігархи, наближених до УАФ – Олександр Герега, Максим Єфимов і Андрій Засуха.

Наразі Генпрокуратура, ймовірно, готує ще одну підозру високопоставленому чиновнику УАФ – першому віце-президентові Вадиму Костюченку. У чому саме він підозрюється, наразі невідомо. Натомість Андрій Павелко та Юрій Запісоцький проходять по одній справі – про можливу корупцію УАФ під час будівництва футбольних полів зі штучним покриттям, яке Національне антикорупційне бюро розслідувало ще у 2018 році.

Не так давно Тиждень розкривав цю тему детально, в матеріалі «Футбольна корупція за ширмою патріотизму». Суми, які там фігурують, шокують. А що вболівальників шокує не менше, так це поведінка найшанованіших українських футболістів. Підтримати Павелка під час учорашнього засідання Печерського суду разом із віце-президентом УАФ Аланом Плієвим і зіркою «95 кварталу» Олександром Пікаловим прийшли легенди: володарі «Золотого м’яча» Олег Блохін та Ігор Бєланов, багаторічний капітан київського «Динамо» Анатолій Дем’яненко, олімпійський чемпіон Сеула-1988 Олексій Михайличенко. Знаменитості вже по кілька років отримують в УАФ солідну заробітну плату. Скажімо, Блохін – 115 тисяч гривень на місяць, Бєланов – 153 тисячі. І якщо Бєланов є бодай співголовою комітету професійного футболу, то троє інших мають заробітки виключно як знаменитості, котрі за потреби відбілюватимуть чесне і величне ім’я пана Павелка і очолюваної ним організації.

Зрештою, зірки – то та ширма, якою прикривається президент УАФ. Насправді за людиною, яка на хвилі Революції Гідності очолювала український футбол під гаслом «нова команда – нові погляди», стоять особи значно впливовіші і одіозніші. Найперше – згадуваний уже власник футбольного клубу «Шахтар» Рінат Ахметов. В останні роки група телеканалів «Футбол», якими володів донецький олігарх, стала фактично рупором і адвокатом УАФ та Павелка. Була б такою й досі, якби цьогоріч у липні медіа-група «Україна» не відмовилася «на користь держави від усіх ефірних і супутникових телевізійних ліцензій». Однак від футбольного клубу «Шахтар» Ахметов не відрікся й відповідно не хоче втрачати впливу на український футбол.

Читайте також:   Футбольна корупція за ширмою патріотизму  

Окрім уже згадуваних сімейств Герег і Засух, на боці Павелка сьогодні також власник кубу «Верес» Ігор Надєїн, а також знаний автор матюкливих хітів, аграрій з Петрового на Кіровоградщини Олександр Поворознюк. Відомий своєю вибірковою красномовністю президент футбольного клубу «Інгулець» не так давно жорстко пройшовся по власникові львівського «Руху» Григорієві Козловському, назвавши того «гнилим» і навіть «придурком».

Резонансне інтерв’ю Поворознюк дав ледь не відразу після того, як у мережі завершилася тригодинна прес-конференція самого Козловського. У цьому, проведеному на тренувальній базі клубу «Рух» дійстві, мило виглядало усе: від офіційно безробітних репортерів, котрі прибули на таку знакову подію з Києва, продовжуючи заготовленими питаннями, і аж до звинувачень і меседжів тютюнового барона, за якими чітко простежуються постаті тих, з ким пан Козловський зібрався «ламати систему» в спілці чи чиї думки він озвучує.

Вже на самому початку того дійства головний герой видав фразу, яка відкрила чимало карт. І вказала, яких реформ потребує Козловський. Еталоном президента футбольного клубу він назвав Ігоря Коломойського. Так-так, того самого, який в один час був причетним до фінансування відразу дев’яти баскетбольних і семи футбольних клубів. При цьому головне своє дітище – футбольний «Дніпро» – Ігор Валерійович припинив фінансувати раптово, восени 2015-го, за лічені місяці після того, як команда сенсаційно вийшла у фінал Ліги Європи. Про геній Коломойського-власника футбольного клубу в історії з «Дніпром» найкрасномовніше говорить той факт, що з групи обдарованих футболістів команди продати за достойні гроші вдалося лише Євгена Коноплянку (в межах 20 мільйонів євро). Інші розбіглися за безцінь або безкоштовно. Але головне не те. Головне, що занурившись у той час із головою в політичні баталії, пан Коломойський у випадку з ФК «Дніпро» вкотре взяв на озброєння гасло «борги платять тільки боягузи» і замість розрахуватися з колишніми підлеглими (футболістами, тренерами, персоналом) довів найстаріший, створений у 1918 році футбольний клуб України до банкрутства. А на його місці, висунувши на верхів’я в статусі президента колишнього комбата батальйону «Дніпро» Юрія Березу, створив фейкову команду СК «Дніпро-1». Яка в очах уболівальників автентичного «Дніпра» так своєю й не стала, хоча й завершила осінню частину нинішнього чемпіонату лідером чемпіонату України.

До слова, в елітний дивізіон національної першості СК «Дніпро-1» пройшов екстерном, усупереч регламенту змагань. І не без мовчазної згоди на це пана Павелка, звісно. Тоді дніпровські зв’язки Андрія Васильовича та Ігоря Валерійовича виявилися міцнішими за ті непорозуміння, які виникли ще в день виборів нового президента пізніше перейменованої в УАФ Федерації футболу України навесні 2015-го. Коломойський тоді теж висував свою кандидатуру, але програв вибори вчисту.

Повернемося однак до вікупомної прес-конференції Григорія Козловського. Не сильно приховуючи «духовну єдність» із власниками київського «Динамо» Григорієм та Ігорем Суркісами, які є давніми опонентами Павелка, Григорій Петрович в азарті балачки розкрив своє істинне бачення футбольних реформ. На прикладі сусідньої Польщі. То була відповідь усім, хто виступає за футбол без олігархів. «У Польщі футбол без олігархів. Сильно в них футбол спрогресував?» – запитав оратор і жоден із присутніх у залі чесних і незаанґажованих репортерів йому не заперечив. Хоча можна було б. Так, у Польщі футбол без олігархів й відповідно місцеві клуби не мають змоги вчинити «гонку озброєнь», скуповуючи за космічні суми іноземних футболістів, як то було в Україні до початку війни навесні 2014-го. Проте, на диво, польська збірна стабільно виходить на чемпіонати світу і Європи, польські футболісти перебувають на провідних ролях у європейських топ-клубах, а трибуни на матчах польської Екстракляси заповнені. На відміну від України, де стадіони в основній своїй масі були порожніми навіть у часи того самого ілюзорного розквіту на зламі першого й другого десятиліть 2000-х.

Читайте також:   Футбол. Гра мільйонерів  

Іншими словами, «люті вороги» під гаслами незворотніх змін насправді сповідують однакові цінності. Тільки в різних обгортках. Головна їх мета – не оздоровити український футбол, позбавити його від олігархічного впливу й істеричних рішень самих олігархів, котрими перекреслювалися долі легендарних клубів і окремо взятих особистостей, а отримати контроль над грою. Бджоли ніколи не будуть проти меду. Тому й не дивно, що донецькі «реформатори» часів Януковича змінили ФФУ після багаторічного правління Григорія Суркіса рівно так само, як Павелко, замінивши в 2015-му Конькова, не поміняв за назвою УАФ суті.

За 30 років Незалежності збірна України виступала на футбольному мундіалі лише раз, у 2006-му. На Євро українці були трохи частіше – тричі. Погодьтеся, не густо як для нації, яка претендує на лаври футбольної. Зрештою, причина такого явища лежить на поверхні. Олігархи, які поскуповували футбольні клуби і змусили або грати за своїми правилами, або іти геть, ніколи не міркували категоріями національних інтересів. Для них футбол завжди був дорогою забавкою чи (в ліпшому випадку) бізнесом. Правда, навіть той бізнес іноді погано пахнув. Як у випадку з ідеєю об’єднаного чемпіонату з Росією на початку другого десятиліття 2000-х. Чи з «полями Павелка» в новітні часи.

Олігархи завжди активно використовували футбол для розкрутки своїх політичних проектів, своєю безпринципністю створивши до колись улюблених команд відразу. У цьому контексті дуже показовою є цитата одного з відомих фанатів київського «Динамо». Цитата як реакція на фото чотирьох футбольних зірок у залі Печерського суду: «Один негідник знищив реноме клубу, інший – його легенд». Чи стане справа Павелка-Запісоцького початком змін, які здатні реанімувати гру в нашій державі? Наразі система, судячи з маніпуляцій з заставами, активно опирається. Проте виглядає, що в наші часи тектонічних зламів у світі загалом – український футбол теж має шанс переродитися, не обов’язково тріснувши по «лінії Павелка».

читати ще

показати ще