Як ви оцінюєте ситуацію в банківському секторі України?
— Перше — не буває національних банківських систем, відірваних від економіки. Якщо вони відірвані, то не є національними, бо не працюють на національний інтерес, а контролюються ззовні.
Друге — банківська система як один із органів української економіки має свої функції. Основною є так звана трансформаційна: банки повинні залучати вільні кошти населення й підприємств та перенаправляти їх у ті сектори економіки й тим суб’єктам, які їх потребують. За січень — серпень 2015 року залишки всіх депозитів у національній валюті зменшилися майже на 10 млрд грн, в іноземній — на $4,6 млрд. Тобто банки не тільки не нарощують залучення коштів, а й, навпаки, втрачають ті, що їм довірили раніше. За цей самий період залишки кредитів у національній валюті зменшилися на 53 млрд грн, в іноземній — на $4,5 млрд. Тобто економіка залишається практично без кредитної підтримки. Додайте до цього те, що влада створила ситуацію, за якої півсотні банків доведені до банкрутства. І ви дійдете висновку, що протягом останніх майже двох років система припинила виконувати свою базову функцію.
Виходячи з цього мусимо констатувати, що в Україні банківської системи немає. А що є? Є розрахунково-касовий центр загальноукраїнського масштабу, який здійснює розрахунки й платежі із затримкою коштів клієнтів, ба навіть із їх привласненням, коли клієнти свої гроші не отримують. Ось у такому стані перебуває банківська система сьогодні. У медицині такий стан називається коматозним.
Що з того, що відбувається в банківській системі, спричинене спадком минулих років, а що — хибною політикою нинішньої влади?
— Повертаюся до того, що сказав: не можна говорити про українські банки, абстрагуючись від економіки.
До 2005-го банківська система була з’єднана з українською економікою. Після приходу до влади Ющенка дедалі більше фінустанов стали орієнтуватися на кредитування чужих економік, видаючи позики на купівлю їхнього експорту. У результаті кризи 2008–2009 років українці, які брали валютні кредити, через курсові різниці отримали додатковий борг у розмірі 180 млрд грн.
Читайте також: Ревізія в кишенях
Відтоді в банків стали наростати проблеми. Люди не повертають позики. Фінустанови мусять формувати резерви. Вони втрачають капітал, ліквідність, платоспроможність і банкрутують. При цьому постраждали передусім банки, які видавали валютні кредити: західні й великі. Кредитні корпорації ІІІ і ІV груп постраждали значно менше внаслідок першої кризи. Але ледве не стали жертвами спроби НБУ й АП створити їм штучні проблеми через запровадження вищих вимог до статутного капіталу, збільшивши їх із 75 млн грн до 500 млн грн. АУБ тоді вдалося її відбити. Як виявилося, за цією ініціативою стояв МВФ, що документально підтверджено.
Саме тоді треба було запускати народне господарство, програми економічного відродження, але цього не сталося. Режим Януковича, прийшовши до влади, почав грабувати країну, створюючи видимість економічної стабільності, тримаючи курс, знекровлюючи економіку й продаючи золотовалютні резерви. Досягнувши нульової інфляції за депозитних ставок 25–30%, вони заклали міну і під банки, і під економіку, яка не могла потягти високі ставки за кредитами. З такою економічною політикою просідала і банківська система, потерпаючи від проблем та збитків.
Однак цим не обмежилося. Якщо у 2009 році було 38,5 млрд грн збитків у банківській системі, то за вісім місяців 2015-го — 106,4 млрд грн. Відсутність економічної політики уряду, спрямованої на оновлення господарства України, і його руйнація супроводжувалися знищенням української банківської системи як непотрібної. На жаль, усе це зухвало прикривалося коаліційною угодою, у якій написано, що метою реформи є інтеграція українського фінансового сектору в міжнародний ринок капіталів. Для цього НБУ знищує українську частину банківської системи. А через іноземні банки, які належать міжнародним фінансовим інституціям, «український фінансовий сектор» буде інтегрований у світовий ринок капіталів. Неймовірна комбінація.
Чому за вісім місяців зменшення промислового виробництва сягнуло 18%? Будівництво, роздрібна торгівля, транспорт, сільське господарство падають. Ми маємо змогу використати цю ситуацію для запуску економіки, а в нас палець об палець для цього не вдарять. Навпаки, роблять усе для того, щоб вона не піднялася. У таких умовах банківська система нормально не працюватиме.
Що Нацбанк міг би зробити в умовах, у яких опинився, яку політику проводити, щоб не припуститися названих вами помилок?
— Без адекватної економічної політики нормальної банківської системи бути не може. Я це повторюю постійно.
Чи можна було діяти НБУ інакше в умовах колосального відпливу депозитів? Треба було. Потрібно було виробити загальнонаціональну програму порятунку банківської системи. Йдеться про 200 тис. працівників, напрацьовані технології, освічені кадри — український інтелектуальний трудовий потенціал, який необхідно було використати. І прийняти рішення: якщо відійшло 150 млрд грн, то їх треба чимось замінити, а саме рефінансуванням. Якщо до початку відпливу депозитів цей банк був здоровим, то йому треба було дати ту суму, яку з нього забрали вкладники. Якщо він здоровим не був, одразу закрити, працювати з його активами, об’єднувати їх з іншими, створити перехідний банк, заморозити активи тощо. Розбиратися з цим можна було навіть після закінчення кризи. Але здорові фінустанови треба було зберегти.
Було багато розмов про те, що банкіри конвертували рефінансування у валюту й виводили за кордон. Може, саме тому НБУ обмежував видачу стабілізаційних кредитів?
— Якби влада хотіла не допустити виведення грошей окремими банкірами, а не покривала його, то цього не було б. Водночас, щоб уникнути таких випадків, НБУ та уряд мали дати банкіру позитивну перспективу розвитку фінустанови, скажімо, років на 10. Якщо власникам банків перекривають горизонт і вони не знають, що з ними буде завтра, то як вони можуть діяти? Їм спеціально не давали надії, їх позбавили її заявами голови НБУ. Коли банкірам, а вони, м’яко кажучи, не святі, відрізають завтрашній день, то вони, очевидно, куплять за хабар рефінансування, переведуть ці гроші за кордон і втечуть за сприяння владних покровителів.
Скільки членів АУБ було виведено з ринку? Чи були серед них неоднозначні випадки?
— Із 59 банків, визнаних неплатоспроможними, 16 — члени Асоціації українських банків.
Чи можна було не допустити такого масового знищення банків? Так, можна. Чи були випадки, коли НБУ явно пішов проти інтересів України? Безумовно. Навіть голова Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) ще на початку «зачистки» України від українських банків писав про те, що було чотири-п’ять фінустанов, які, на його погляд, можна було врятувати.
Читайте також: Класика популізму
А суспільство якось дивно реагує. Активи збанкрутілих банків становлять близько 400 млрд грн. Із них, скажімо, 100 млрд грн гарантовані ФГВФО, решта — втрачені кошти фізосіб (із вкладами понад 200 тис. грн) та юросіб, зокрема малого та середнього бізнесу. Йдеться про мільйони українців, пограбованих купкою людей, які ухвалювали та виконували рішення про «зачистку». Це при тому, що була можливість ті активи зберегти, а не дерибанити. Створити, скажімо, один банк на 400 млрд грн і працювати з тими активами. Вкладники, кошти яких застрягли в цих фінустановах, могли б почекати рік-два-три, якби мали надію повернути собі хоча б щось. За цей час економіка почала б працювати, а ті, хто брав кредити, стали б їх потихеньку повертати і люди отримували б свої кошти. Чому цього не зроблено?
Виходячи з такої логіки, у якій перспективі та за яких умов можна очікувати повноцінного функціонування банківської системи?
— Починати потрібно з власності. В Україні власність на об’єкти господарської діяльності має непевний характер. Коли влада змінюється, навіть великі олігархи не можуть бути впевненими в тому, що привласнене раніше в них не заберуть, не кажучи про малий бізнес, скажімо, торговельний, коли тебе можуть випхнути з торгової точки в одну мить. Якщо замість власників у нас псевдовласники, то вони будуть псевдогосподарями, які не працюють на перспективу, а намагаються урвати побільше тут і тепер. Дуже важливою з огляду на це є суспільна легітимізація приватної власності. Це завдання, не виконавши яке ми не отримаємо жодного позитивного економічного результату. Суспільна легітимізація формує необхідний для економіки простір довіри, без якої господарська, а тим більше банківська діяльність неможлива.
Друга реперна точка — відносини між банками та суб’єктами господарювання. Через невирішену проблему власності в нас не могло виробитися конструктивної взаємодії між ними заради зростання виробництва потрібних українцям товарів. Звідси постають величезні ризики господарської та банківської діяльності.
Третя — Національний банк. Центробанк — це унікальна структура, що формує грошові відносини, створює національний еквівалент вартості, контролює обіг грошей і відповідає за інфляцію, валютний курс та відсоток. У нас немає закону про національну валюту і грошовий обіг! А НБУ перетворився на джерело фінансових ризиків.
Наступні дві точки — самостійна українська економічна та монетарна політики. Але дотепер її в нас і не могло бути, бо маємо несамостійних псевдовласників, а також залежну грошову систему. В економічній політиці уряду головним стратегічним завданням років на 10 повинна стати зміна структури української економіки, яка відповідала б потребам українського суспільства та наявним у країні матеріальним ресурсам. Виконання цього завдання значною мірою залежить і від політики НБУ, який через грошову пропозицію, нагляд та регулювання банків також впливає на економіку.
Читайте також: Гроші, яких немає. На що вказує структура відпливу депозитів
Головною реперною точкою повинна бути довіра, яка має пронизувати всі вищеназвані рівні.
У.Т.: Чи буде продовжуватися відтік депозитів?
– За останні два роки депозитна база радикально зменшилася. Ті українські банки, які вижили, також потихеньку втрачатимуть вклади й надалі під контролем НБУ, а іноземні, можливо, і вже нарощують.
На середину 2013 року депозити у гривні становили 370 млрд. грн., у валюті – 31 млрд. дол. На початок вересня 2015 року гривневі вклади становили – 356 млрд. грн., валютні – 14,9 млрд. дол. У доларовому еквіваленті власники депозитів тепер стали біднішими в 2,5 рази . А при цьому частина з них втратила все чи майже все. Тобто Україні та банківській системі завдано нищівного удару. Це потрібно акцентувати, а тим, хто це зробив, слід дати належну оцінку.
У.Т.: На вашу думку, чи є зараз курс гривні рівноважним і чи відіграв він усі дисбаланси, які економіка накопичила за багато років?
– Курс національної валюти визначається станом платіжного балансу, надходженнями та виплатами валюти за зовнішньоекономічними контрактами. Для того, щоби коливання курсу не впливали на внутрішні ціни, потрібно, щоби основна маса товарів для внутрішнього споживання вироблялася всередині країни. У США експорт до ВВП становить приблизно 15%, у ЄС – більше, близько 20%, тому для внутрішніх цін цих країн валютний курс практично не має значення. Натомість для України, в якій частка експорту в ВВП перевищує 50%, обвал цін на експортну продукцію миттєво відбивається на курсі гривні, ціни на всі імпортні товари автоматично зростають і ми отримуємо гостру залежність від курсу.
Хіба не зрозуміло, що ще років 15 тому треба було поставити перед собою мету – не допустити високої залежності цін від курсу? А це можливо лише за однієї умови, коли в Україні внутрішній ринок споживає 60-70% того, що виробляє економіка. Для позбавлення такого руйнуючого впливу курсу на українське суспільство потрібно нарощувати виробництво для внутрішнього ринку. Це життєстверджуюче для країни завдання. Питання життя і смерті держави. Тому ніяких «так, але» я не приймаю ні від кого.
Оскільки такої політики нема і нема людей ні в уряді, ні в міністерстві фінансів, ні в Нацбанку, які б так діяли, то суспільство приречене платити і надалі різким збіднінням через падіння курсу. В 2006 році дефіцит рахунку поточних операцій становив 1,6 млрд. дол., і доріс до близько 13 млрд. дол. у 2008 році. Після девальвації та кризи у 2009 році дефіцит повернувся до 1,7 млрд. дол., а у 2013 році доріс до 16,5 млрд. дол. Зараз дефіцит знову незначний, але якщо ми не змінимо структуру економіки та не збалансуємо виробництво для внутрішнього ринку і на експорт, то через кілька років ми матимемо ті ж самі курсові граблі. Девальвація невідворотна, якщо не змінимо економічну політику, точніше не розробимо.
У.Т.: Стратегічний контекст зрозумілий, а що можна сказати про курс на ближчу перспективу?
– Чи є нинішній рівень курсу гривні адекватним? Якби минулого року з’явився оптимізм і надія на те, що економіка зростатиме, то можна було зупинитися на 12-15 грн./дол. Оскільки влада не дала такої надії, то негативні очікування завалили курс, а економічні реалії – зменшення платоспроможного попиту в країні, підвищення цін, утиски національного виробника – довершили справу. На сьогодні ми маємо близько 22 грн./дол. Різницю між цим курсом і, скажімо, 14 грн./дол. – 8 гривень на доларі потрібно віддати Яценюкові разом із Яресько та Гонтаревою. Із цих восьми, на мій погляд, шість – заслуга прем’єра.
—————————————————————
Олександр Анатолійович Сугоняко народився 1953 року на Чернігівщині. У 1975 році закінчив Вінницький філіал Київського політехнічного інституту. У 1990-му обраний народним депутатом України I скликання. У 1993-му обраний на посаду президента Асоціації українських банків, на якій займається розвитком банківської системи України та захистом інтересів комерційних банків.