Натомість маємо кредитні гроші, взяті під дуже високі відсотки і дуже короткі. Жити в кредит країні з кожним днем стає дедалі важче. Це що стосується зовнішнього аспекту.
Що стосується внутрішніх ресурсів, монополізації, то я цілком згоден із паном Пишним. До-речі, «Свобода» зареєструвала в парламенті законопроект щодо ліквідації штучних монополій. Але є ще одна проблема – корупція. Гроші у вигляді хабарів не вкладаються в економіку. Їх конвертують у валюту і намагаються звідси вивезти. Система, яка продукує корупцію, зацікавлена в тому, щоб економіка не працювала, щоб не було прозорих правил гри. Бо якщо вони є, якщо економіка працює, то немає місця для корупційної складової, а чиновник справно виконує свої функції.
Ще один аспект: чи зацікавлений великий капітал у девальвації гривні? Однозначно так. Адже кожна людина, яка має активи в понад мільярд доларів в Україні, заробляє ці гроші або на експорті, або на «розпилюванні» бюджету, але аж ніяк не на внутрішньому ринку. Я не бачу серед українських мільярдерів жодного, хто отримував би великі прибутки на внутрішньому ринку. За винятком аграрного сектору, але там дуже специфічні гроші – у нас мільярдерами в цій галузі стали лише ті, хто мав необмежений доступ до бюджетних коштів.
У нас дуже погано розвинений внутрішній ринок. 2012-го було зафіксовано дефляцію. Про що це свідчить? Про те, що катастрофічно знижується купівельна спроможність громадян, що люди не можуть собі дозволити цього року купити більше, аніж торік. Відповідно навіть за того убогого обсягу виробництва, який ми маємо, з’ясовується, що товарів більше, аніж ринок може спожити. У результаті й ціни на товари падають. Що це тягне за собою? Скорочення робочих місць, зарплат, а відтак і прагнення населення заощадити на всьому, на чому тільки можна. А далі ланцюжок замикається. Коли люди починають боятися того, що відбувається, вони втікають у валюту.
За таких умов необхідно зробити так, щоб гроші, які є в населення і сягають, за деякими підрахунками, $100–200 млрд, повернулися в банківську систему і почали працювати на економіку. Але коли Арбузов ініціює податок з продажу валюти 15%, громадяни отримують сигнал, що в країні критична ситуація, що це робиться лише для того, щоб населення з переляку понесло свою валюту здавати в банки. Тобто людям зрозуміло, що з ними розмовляють із позиції сили? Ми маємо зачароване коло: одні бояться, а інші намагаються ще більше налякати.
Тому, якщо ми як опозиція хочемо змінити правила гри в нашій країні, треба робити це тільки в один спосіб: усувається нинішня влада і на її місце приходить абсолютно інша. Бо роками повторюється одне й те саме: абсолютна некомпетентність, агресивна поведінка керівництва щодо населення, небажання чути суспільство, невміння спілкуватися з ним, відкидання правильних ідей лише тому, що їх висуває опозиція.
Я вже згадував поданий нами законопроект про скасування штучних монополій. Внесли також документ про скасування так званої пенсійної реформи та про те, що мінімальна і максимальна пенсії не можуть різнитися більше ніж уп’ятеро. Але то не реформи. Це спроби зупинити те, що зроблено, а ми мусимо чітко показати суспільству, куди його кличемо. Наприклад, повинні у правильний спосіб залучати інвестиції в нашу країну. Оскільки, якщо маємо розвинений внутрішній ринок, то таким чином даємо людям змогу накопичувати і віддавати валюту, яку вони тримають на чорний день. Проте, не залучивши зовнішніх інвестицій, ми не отримуємо валюту, яка нам потрібна, негайно. А це можна забезпечити за допомогою певних законів. Приміром, поставити всіх імпортерів сільськогосподарської техніки перед фактом, що через п’ять років закриваємо наш ринок, але при цьому створюємо сприятливі умови для її виробництва у нас.
Якщо ми тільки критикуватимемо, врешті-решт нічого не зміниться. І суспільство повинно бачити різницю між нами й тими, хто керує. Інакше ми як опозиція не маємо права закликати до змін, оскільки для нього нічим не відрізнятимемося від влади.