Завершення реформування газового сектору, яке здавалося таким близьким до впровадження на час зміни уряду Арсенія Яценюка на уряд Володимира Гройсмана навесні 2016-го, за три роки після того, схоже, стало ще віддаленішим. Про це на сторінках Тижня пише економічний експерт Олександр Крамар.
«Три роки тому в країні було фактично закінчено вирівнювання цін на блакитне паливо для різних споживачів на рівні, близькому до цін європейського ринку. Було розроблено амбітну програму значного збільшення внутрішнього видобутку блакитного палива, обсягів якого вже до 2020-го мало б вистачити на покриття майже всіх потреб країни. А питання реформування Нафтогазу та, зокрема, виокремлення з його складу транзитного сегменту здавалося цілком здійсненним до початку 2019 року», – нагадав він.
За його словами, змінений у такий спосіб газовий сектор країни був би ефективним і життєздатним навіть на випадок сценарію з повним припиненням подачі російського газу в українську ГТС і відповідно ускладнень із його імпортом за реверсними схемами із сусідніх країн ЄС.
«Успішна реалізація програми 20/20 із передбаченим нею зростанням видобутку газу в країні до 27 млрд м3 знімала найбільшу загрозу від можливого припинення Газпромом транзиту газу українською ГТС після будівництва обхідних газогонів до Європи по дну Балтійського та Чорного морів — шантаж в умовах великого дефіциту газу для внутрішніх потреб України. І найголовніше: у разі успішного збалансування видобутку та споживання газу в країні відкривалося б вікно можливостей для значного зниження цін на нього для вітчизняних споживачів, оскільки формула «європейські хаби плюс транспортування» природно змінювалася б на формулу «європейські хаби мінус транспортування». Проте наразі програма повністю провалена як державними, так і приватними видобувними компаніями», – йдеться в матеріалі.
Крамар зауважив, що керівництво держави продемонструвало брак політичної волі як для переходу до повністю ринкового ціноутворення на газ, так і для завершення реформування Нафтогазу. Але найголовніше: так і не було приборкано корупційно зумовлений саботаж із боку місцевих органів влади, що особливо стало помітним на Полтавщині, програм нарощування видобутку через уведення в експлуатацію нових свердловин. І водночас так і не було запроваджено механізму стимулів, які узалежнювали б рівень прибутків у газовому бізнесі від темпів нарощування видобутку. Хоча давно потрібно прив’язати обсяг ренти до темпів збільшення його видобутку.
Експерт констатував, що не відбулося жодних серйозних заходів, спрямованих на зменшення споживання блакитного палива. Фінансування програми енергоефективності відбувалося за залишковим принципом і за всі ці роки становило лише кілька мільярдів гривень, тоді як на субсидії були спрямовані сотні мільярдів. Сама система субсидій демотивувала від проведення енергомодернізації будівель. Адже в результаті, крім витрачених власних коштів, господар такого житла отримував би ще й урізану субсидію від держави. Тобто це аж ніяк не зменшувало б його платіж.
«У країні залишаються невикористані можливості для зниження показників спалювання газу великими споживачами. Адже низка ТЕЦ країни й далі використовує його в значних обсягах: 3,9 млрд м3 у 2018-му. Зокрема, 2,03 млрд м3 Київтеплоенерго та Дарницька ТЕЦ у Києві, 0,56 млрд м3 — дві ТЕЦ Харкова, ще по 100–250 млн м3 — ТЕЦ Кременчука, Кривого Рогу, Білої Церкви та Львова. Переведення їх на біопаливо або вугілля здатне зменшити нинішню потребу країни в імпорті газу принаймні на третину. Однак за останні п’ять років для цього нічого не було зроблено», — пише Крамар.
Він наголосив, що у такий спосіб корупційно-монополістичні мотиви ключових дійових осіб як у владі, так і в нинішньому газовидобувному бізнесі наглухо заблокували можливості виходу України на забезпечення внутрішніх потреб у блакитному паливі завдяки власному видобутку. Відповідно унеможливлюється створення на цій основі умов для зниження цін на газ на внутрішньому ринку.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»