Перші півроку правління Володимира Зеленського розвіяли всі сумніви, що маємо справу із цілеспрямованою, хоча й вимушено обережною реставрацією антиукраїнського режиму та реалізацією м’якого сценарію підпорядкування України Росії в культурній, ідеологічній, економічній, а в перспективі й політичній царинах. За масштабом викликів національній державності його політика не поступається режиму Януковича, лише тактика інша. Про це пише на сторінках Тижня пише експерт Олександр Крамар.
За його словами, це свідчить про те, що після двох Майданів і трьох десятиліть формально незалежного існування країна й далі ходить по колу через невиконані після попередніх двох незавершених революцій історичні завдання. І попри загрози, які становить реставрований за Зеленського антиукраїнський курс, головний виклик полягає не так у тому, як покласти йому край, як у тому, щоб назавжди унеможливити періодичну реставрацію антиукраїнських режимів як таку.
«Присутність окремих персоналій чи періодичні формальні реверанси в бік української більшості вже не здатні приховати цілеспрямований демонтаж попередніх здобутків у розбудові національної держави та повернення України в сприятливий для поглинання «русским миром» стан буферної в політичному та культурно-цивілізаційному сенсі території», – пише Крамар.
Експерт констатує, що у зовнішній політиці набирає обертів чимдалі гірше замаскована повільна капітуляція перед Кремлем. Починаючи від видачі Росії під прикриттям обмінів ключових свідків та злочинців у резонансних справах, зокрема збиття малайзійського Boeing, розстрілів на Майдані, харківських терористів або здачі стратегічних позицій на фронті під приводом так званого розведення, і закінчуючи пролонгацією закону про особливий порядок місцевого самоврядування в ОРДіЛО та згоду на імплементацію в українське законодавство формули Штайнмайєра. Остання, як відомо, передбачає надання особливого статусу окупованим Росією територіям на постійній основі, а не лише на перехідний період реінтеграції.
«Така масштабна здача українських інтересів у переговорах із ворогом відбулася без будь-яких здобутків, натомість під постійними ворожими обстрілами й без найменшого зменшення втрат серед українських військ. А в самій країні набирає обертів сфокусований наступ репресивної системи на ветеранів і волонтерів», — звертає увагу він.
До того ж, за словами Крамара, напередодні нового року все це доповнилося справжньою капітуляцією на газовому фронті гібридної війни. Маючи потужні переваги, як-от зупинка будівництва «Північного потоку-2» завдяки американським санкціям та відсутність у Росії можливості транспортувати блакитне паливо в обхід нашої території щонайменше протягом найближчого року, переговірники від України погодилися на капітулянтські умови газових угод із РФ. Не відстоявши при цьому жодного ключового конфліктного пункту: ані європейських підходів до ціноутворення на транзит газу, ані продажу Газпромом блакитного палива європейським споживачам на українсько-російському кордоні, ані значних обсягів гарантованого транспортування понад ті, які російський газовий монополіст і без того не мав змоги качати в обхід України.
Крім того, пише він, показовою є риторика відповідального за переговори з російського боку віце-прем’єра Дмітрія Козака про те, що представники РФ фактично продиктували українській стороні умови газової капітуляції, на яких вони готові були продовжити співпрацю. З огляду на баланс позицій це свідчить про цілеспрямовану здачу українських інтересів, за знеособленими інсайдерськими повідомленнями в деяких Telegram-каналах, нібито під прямою погрозою Зеленського звільнити керівництво Нафтогазу. Цікаво, що згаданий вище російський куратор процесу не став приховувати, хто забезпечує все це з українського боку, — помічник Зеленського Андрій Єрмак, із яким, за словами вихідця з радянського ГРУ Дмітрія Козака, у нього давня історія плідної співпраці, котрою він, за зізнанням самого Єрмака, завдячує зв’язкам його батька в російських, тоді радянських, спецслужбах.
Також черговим сигналом про готовність до капітуляції стала публічна солідаризація Зеленського з людьми, які демонстративно ставили під сумнів український суверенітет над Кримом або виправдовували його анексію Росією. Спочатку йшлося про зняття СБУ заборони на в’їзд до України актора Фьодора Добронравова, а пізніше за особистого втручання Зеленського було дозволено візит співака Доктора Албана, який виступав у Криму. Лояльність Зеленського до людей, які публічно нехтували українським суверенітетом над окупованим Росією півостровом, не лишила сумнівів, що й сам він нехай і де факто, але все ж таки нехтує ним.
Апогеєм, за словами Крамара, стало новорічне привітання Зеленським самого ініціатора російської анексії Криму.
«Переговори нібито стосувалися подальших обмінів полоненими. Але наголошення прес-служби Зеленського, що він поздоровив Владіміра Путіна після того, як той демонстративно українського президента проігнорував, засвідчило готовність Зеленського до приниження себе й країни таким показовим лакейським стилем поведінки», — підкреслює він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»