Зводячи в ранг мало не національної ідеї прагнення членства в Європейському Союзі, українцям варто було б самим собі відповісти на питання: а що саме ми хочемо від членства в цій спільноті та на які жертви заради цього готові йти, щоб потім не почуватися так само обманутими й зневіреними, як нині громадяни низки країн ЄС? Про це на сторінках Тижня пише економічний експерт Олександр Крамар.
«Не ставлячи під сумнів те, що ми є і маємо бути невід’ємною частиною цивілізаційного Заходу, розвиватися за усталеною там економічною моделлю, слід уже зараз сформувати засади здорового українського євроскептицизму, щоб потім не намагатися вийти з організації, до якої сьогодні так прагнемо потрапити», – йдеться в матеріалі.
За словами експерта, такий конструктивний євроскептицизм, хоч як дивно це прозвучить, украй необхідний. Адже подальше застосування підходу «чего ізволітє» в переговорах із ЄС, неспроможність чи небажання обстоювати важливі національні пріоритети литимуть воду на млин не лише антиєесівських, а й антизахідних настроїв, критики геополітичного та цивілізаційного вибору країни, що є значно важливішими за членство в ЄС в умовах перманентної загрози Україні з боку Росії.
Крамар зауважив, що в основі критичного підходу українців до умов інтеграції з ЄС мають лежати дві надзвичайно важливі для майбутнього України сфери: збереження національної ідентичності та досягнення економічного успіху.
«Якщо для нинішніх членів ЄС однією з ключових причин зростання євроскептицизму є наплив мігрантів, то для України ризики від втягування у «велике переселення народів» сучасності в процесі подальшої інтеграції в ЄС навіть більші. Ми можемо зіткнутися з тими самими проблемами, що й країни Центральної Європи, які не бажають допустити заміну власних громадян, які шукають кращої долі деінде, вихідцями з чужих культурно-цивілізаційних спільнот Азії та Африки. Відтак їхні лідери дедалі відвертіше чинять опір міграційній політиці ЄС», – пише Крамар.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»