У результаті з кожним витком політичного та економічного циклів Україна не тільки зберігає наявні, а й набуває дедалі більше нових ознак, які підпадають під визначення «бананової республіки». Про це пише економічний експерт Тижня Олександр Крамар.
Він пояснює, що понад століття тому таке визначення було застосоване спочатку до найпроблемніших як в економічному, так і в політичному сенсі країн Латинської Америки, а потім і до постколоніальних держав Африки та Азії.
«Погляньмо на найважливіші з цих критеріїв. «Політично нестабільна країна з економікою, залежною від експорту обмежених ресурсів», «масштабне плантаційне сільське господарство», «олігархія контролює первинний сектор економіки через експлуатацію дешевої робочої сили», «експлуатація багатств країни забезпечується змовою між державою та переважними економічними монополіями, коли прибуток, отриманий від приватної експлуатації державних земель, є приватною власністю, а борги — фінансовою відповідальністю державної скарбниці», «низькі внутрішні інвестиції та залежність від іноземних», «хронічний дефіцит бюджету, слабка національна валюта та велика заборгованість в іноземній валюті», «суспільство з надзвичайним соціальним розшаруванням», «великий збіднілий клас зайнятих людей та плутократія правлячого класу», «всеохопна корумпованість чиновників», «політична нестабільність, і влада змінюється часто внаслідок переворотів», «значний політичний вплив мають інші держави або організації». Важче знайти суттєві відмінності, ніж подібності із сучасною Україною», – пише він.
Крамар зауважує, що коли додати сюди слабкість правлячих політичних і бізнесових еліт, відсутність у них почуття національної ідентичності та усвідомлення більшої історичної місії, використання ними своїх можливостей для привласнення й часто виведення за межі країни якомога більшої частки національного багатства, то картина стає майже завершеною. Такій країні дуже важко не перетворитися на здобич для інших, причому не тільки держав, а й фінансово-економічних структур. Вона стає закономірно безпорадною і на зовнішньополітичній арені й може бути лише об’єктом, доля якого цілком залежить (а не зазнає впливу, як це відбувається з іншими країнами) від позиції тих держав, які мають усвідомлений національний інтерес, відчуття власної ідентичності та розуміння довгострокових пріоритетів.
Експерт наголошує, що вихід із пастки «бананової республіки» неможливий через поступову еволюцію. Молода «бананова республіка» може вирости тільки до зрілої «бананової республіки», а зріла до старої. Розрив порочного кола реальний завдяки вольовим діям, цілеспрямованій політиці зміни парадигми розвитку.
«Еволюція, чи то пак деградація, «бананової республіки» та збільшення контрасту з успішними державами може стати лише стимулом до появи такої волі та зростання кількості зацікавлених у цьому людей. Перехід таких країн до іншої моделі розвитку потребує радикальної, революційної зміни державної політики й еліт. І в основі виходу з порочного кола «бананової республіки» на шлях розвитку «держави загального добробуту» завжди є зміна економічної політики. В іншому разі будь-які революції чи зміни політичних еліт трактуватимуться просто як тимчасові ланки в притаманній «банановим республікам» за визначенням політичній нестабільності й зміні влади в результаті державних переворотів», – пише він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»