Соціальна система в Україні давно потребує реформ і збільшення адресності. Соціальна політика має бути спрямована на постійне стискання простору для зловживання симулянтами, які можуть, але не хочуть самостійно заробляти бодай на мінімальний рівень життя для себе та своїх родин або ведуть асоціальний спосіб життя. Про це пише експерт Тижня Олександр Крамар.
Він наголошує, що пріоритетом реформ має стати ліквідація численних псевдопільговиків, що отримують щедрі виплати завдяки корупційним схемам, які дали їм можливість набути відповідні преференції.
«Важливо каналізувати енергію бідніших, навчити й заохочувати їх працювати в тих сферах, де на їхню працю може бути максимальний попит. І в такий спосіб збільшити кількість громадян, які можуть скористатися плодами економічного зростання, а коло тих, хто не може, звузити до осіб, що свідомо відкидають пропоновані для поліпшення власного життя можливості. Фізично та розумово спроможні виконувати корисну для суспільства роботу люди не повинні плекати ілюзій, що можуть вижити навіть на мінімальному рівні завдяки державним соціальним подачкам, покликаним «подолати чи зменшити соціальну нерівність», – пише Крамар.
За його словами, саме ці напрями роботи мали б стати пріоритетними для соціальної політики цієї чи будь-якої іншої влади, що справді прагне подолати або принаймні мінімізувати масштаби бідності в країні.
Водночас Крамар зауважує, що зовсім інша ситуація із соціальним захистом тих, хто справді потребує державної підтримки, оскільки об’єктивно не має можливості забезпечувати мінімально необхідний рівень життя самостійно. Тут соціальна роль держави має лише посилюватися, а обсяг допомоги відповідати реальному прожитковому мінімуму для таких категорій громадян.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»