УТ.: Як ви оцінюєте загальну ситуацію із вимиванням мізків з одних регіонів світу і переміщенням їх в інші? Що такий відтік значить для країни-донора? Яке місце в цих процесах посідає Україна?
Чисельно найбільша міграція відбувається до США і до Західної Європи. До Австралії чи країн Азії, за моєю інформацією, виїжджає доволі мало людей з України. Якщо говорити про виїзд фахівців, найкращого, найпідготованішого елементу суспільства, то це завжди є втратою для економіки країни, яку вони полишають. Головний чинник – економічний. Люди не мали змоги професійно реалізуватися у країні, де народилися, і, виїжджаючи, шукали для себе кращих можливостей. Це універсальний феномен, який стосується не суто України, бо в інших країнах ці процеси розпочалися набагато раніше, 20-30 років тому. Цей тренд буде чинний і на далі, аж поки економіка країни, з якої виїжджають фахівці, не стабілізується. Інакше мінімізувати відтік мізків з країни не вдасться ніяким чином, і він продовжуватиметься.
Дійсно, більшість тих, хто мігрує – це люди без вищої освіти. Але якщо говорити про найостаннішу хвилю переселення до Америки, осіб із освітнім рівнем бакалавра і вищим, то нині їх у США таких мігрантів з України знаходиться близько 63 тисяч, а всіх – більше 200 тисяч. Освічені – меншість серед мігрантів з України, але пропорційно американського суспільства пропорція людей з вищою освітою у четвертій хвилі міграції є вища, ніж загалом в американському суспільстві.
За моїми грубими підрахунками, що з тих усіх, що мають ступінь магістра або вищий в Україні, майже 0,5% виїхали до США. Мало? Поряд із тим це багато. Беручи до уваги той факт, що це люди, які підготовані, талановиті, і вони могли багато вкласти в свою країну та українську економіку, це є відносно велика втрата.
УТ.: Чим далі, тим більше актуально звучить думка про те, що реальне багатство кожної країни – її люди. Якою є політика і досвід США щодо цього питання?
Сьогодні в умовах глобальної економіки, коли економіка тієї чи іншої країни має конкурувати з економіками інших країн, людський капітал є надзвичайно важливим. Саме він забезпечує високий рівень конкурентоспроможності певної світової економіки. Нині маємо проблему дешевого робітника, яка нині є глибшою, ніж 50 років тому. Країни, в яких ця сила є, можуть конкурувати із іншими, але лише до певної межі. Значно економічно вигіднішим є висококваліфікований робітник, який виконує такі види робіт, які дешевий робітник виконувати не може. Сучасна технологія вимагає підготованих людей.
Читайте також: Катерина Амосова: «Рабів до раю не пускають» – це правда»
Людський потенціал і ресурси – це важлива і усвідомлена тема для американського уряду. Існує спеціальна державна програма, за якою за спеціальними візами до США можуть мігрувати люди, які володіють специфічними знаннями. Йдеться про комп’ютерні науки, ІТ, інженерію тощо. Також є дорадчі органи, які моніторять, яких фахівців в той чи інший момент бракує у певних царинах. На цій базі ухвалюються закони, в яких прописано квоту, скільки фахівців легально можуть прийняти в той чи інший рік. Ця прямо стосується інтересів великих американських компаній, якім зазвичай не вистачає американських фахівців, і які шукають потрібних їм людей по цілому світу, бо мусять конкурувати. Нещодавно Конгрес знизив цю квоту, і по США прокотилися протести саме з боку компаній, що такі дії шкодять як їм, так і американській економіці загалом. Бо інакше кращого розвитку не чекати.
З іншого боку до США задля здобуття вищої освіти приїжджають люди з цілого світу. Згідно із законом, після завершення навчання вони мають повернутися додому. Зі сторони компаній лунає запитання, що Америка вклала в цих осіб великі гроші, але не має з їхньої освіти жодної користі. Нині відбувається політичний процес задля того, щоб дозволити цим особам лишатися в США і працювати на американську економіку, а не економіку країн, з яких вони виїхали.
УТ.: Які демографічні і соціологічні тренди переважають і є актуальними нині для Північної Америки і Європи? Що з них засвідчує позитивну динаміку, а що говорить про негативні зрушення?
Якщо говорити про питання демографії, то якщо беремо суто автохтонне населення Америки, нащадків перших переселенців, то воно має негативний приріст. Населення США росте завдяки мігрантам. Якби їх не було, то натуральний приріст серед американців складав би нуль, або мав від’ємне значення. В Європі та сама ситуація, але значно гірша: ріст тамтешнього неміграційного населення є ще нижчий, ніж в Америці. Також там існує значно більше проблем.
Тепер плавно перейдімо до культурно-політичної площини. США – це країна мігрантів. Там від першого дня виробилася така політична, культурна та економічна система, яка сприймає мігрантів, абсорбує і вторить одну націю. В Європі такої традиції немає. Американська державність починалася на засадах свободи людини, бо першими мігрантами з Європи до Америки були переважно протестантські рухи, яких в Європі переслідували. До Америки ці люди вирушили, щоб мати ту свободу, якої вони не мали. Ця традиція вкорінена в Конституції США, законах, і вона створила американську націю. Свобода людини, можливість себе виявити, взяти на себе ризик – до сьогодні це база. У 19 столітті США відкривали вільний доступ до тисяч гектарів землі на Дикому Заході, аби її освоїти. Звідсіля походить той піонерський дух, який сьогодні виявляється в рамках бізнесу і технологій.
УТ.: Якщо натуральне самовідтворення європейців низьке, і вони не надто схильні інкорпорувати мігрантів з-поза меж свого континенту в структуру свого суспільства, то яке потенційне майбутнє може очікувати на Європу за таких умов?
Засадничою проблемою, як на мене, тут є відсутність в Європі традиції і історії, механізмів як можна абсорбувати і інтегрувати людей з інших культур, і отримати такий приріст, як США. Конкретний приклад, який це ілюструє: якщо людина народилася в Америці, вона автоматично отримує тамтешнє громадянство. В Європі – ні, бо там є цілком інакші поняття. Європа не підготована до нинішніх демографічних викликів. Вона має розщеплення на автохтонів і мігрантів, які ніби є чужі для них. Тому виникають конфлікти, які чимраз більше загострюються. З цього походять вагомі загрози. В поняття того, чим є є європеєць, не закладено, що він може бути чорношкірим. Тут демографія і соціологія переходить в ідентичність і ментальність. Це проблема, яку не можна розв’язати швидко. Це потребує нових концепцій і політики для суспільства, усвідомлення, що йдеться про проблеми майбутнього Європи, чи буде вона існувати, а чи ні.
УТ.:. Яким чином події революції Гідності і російсько-української війни можуть у соціологічному плані вплинути на українське суспільство?
Випадок України є дуже цікавим. Її не можна узагальнювати до решти Європи. Не забуваймо, що традиція прийняття інших народів тягнеться тут ще від початків Київської Русі. А скільки на сьогодні є нащадків татар, що залишилися по українських селах, і їх прийняли як своїх? В плині історії Україна ніколи не була такою закритою, як Західна Європа. Культурно українці легше сприймають іноземців.
Читайте також: Карен Давіша: «Мета Росії – поглибити розкол між Європою і США»
Думаю, що нині Україні буде відносно легше пристосуватися до глобальної ситуації і іміграції з інших країн, ніж держапвам Західної Європи. Тут спрацьовує принцип диверсифікації суспільства за мовними, релігійними, культурними ознаками. Паралельно виробляється концепція щодо того, що нація – це одне, а народ – зовсім інше. Нація може включати в себе різні народи, мови й культури. В Україні мешкає багато людей різного етнічного походження, але всі вони є українцями, громадянами держави Україна. Чимось у цьому плані вона нагадує США. Українські історики нині займаються цією концепцією, яка на Майдані дістала політичне підтвердження, що є дуже позитивно. Україна – це держава, яка охоплює цілу низку культурних і етнічних угрупувань, які можуть говорити різними мовами, але всі вони мають щось таке, що їх поєднує між собою, бо всі вони українці. Кожна з цих груп вносить щось унікальне до українського суспільства.
Диверсифіковане суспільство стає ознакою нашого часу, і того, чи виживе держава, а чи ні. Сьогодні глобальний світ є відкритим для переїздів з однієї країни до іншої, і в ньому практично не можливо звести стіни. До такої динаміки якось треба пристосовуватися. Але принцип багатоликості спрацьовує тільки тоді, коли є свобода вибору і безпека. А якщо говоримо про авторитарний режим, як в Росії, то там все тримається купи силою. Згадайте, що сталося в Югославії. Позитивна інтеграція можлива, тільки якщо є толерантність.
Біографічна нота:
Олег Воловина – американський демограф і соціолог, дослідник Центру славістичних, євразійських та східноєвропейських студій Університету Північної Кароліни (Center for Slavic, Eurasian & East European Studies, University of North at Chapel Hill, NC), директор Центру демографічних і соціоекономічних досліджень українців у США при Науковому Товаристві імені Шевченка в Нью-Йорку. Навчався в Університеті Буенос-Айреса в Аргентині (Universidad de Buenos Aires, Buenos Aires, Argentina), отримав ступінь ліценціата з математики (1971); 1974 – здобув ступінь магістра соціології в Університеті Флориди (University of Florida, Gainesville, FL); 1979 – захистив докторат (Ph.D.) в галузі соціології та демографії в Університеті Брауна, США (Brown University, Providence, RI). Редактор монографії «Ethnicity and National Identity: Demographic and Socio-economic Characteristics of Persons with Ukrainian Mother Tongue in the United States», Harvard Ukrainian Research Institute); автор понад 50 наукових статей.