Олеже Миколайовичу, проект 184 казарм поліпшеного планування є великим – для нашої армії стільки одночасно ще не будували. Чому практичне його виконання є настільки складним?
Складнощі виникли через те, що у планування заклали ідеальні умови будівництва. Практика показала: ми і забудовники не передбачили всіх «підводних каменів» на цьому шляху. Проте концептуально рішення вдале. Військові, які мешкають у цих гуртожитках, де враховані всі їх потреби, дають позитивні відгуки. Особливо задоволені дівчата, бо проектування відбувалося з урахуванням гендерного чинника. Бойлери з гарячою водою, зручні кухні, меблювання і загалом організація життєвого простору найглибше вражає тих, кому донедавна довелося жити у знімних квартирах, старих гуртожитках чи навіть наметах!
Один з прикладів такої роботи – Конотоп, де зростає сучасне військове містечко. Реконструювали там їдальню і стару будівлю під квартири. Уклали контракти на спорудження 4 казарм поліпшеного планування неподалік частини. Дві з них здані, третю ось-ось доведуть до ладу. А з четвертою – сумна історія. Компанія спромоглася лиш викопати котлован і закласти фундамент, причому з суттєвими порушеннями. Угоду зупинили, а фірмі виставили штрафні санкції. Зараз на добудову об’єкта зайшов новий виконавець. І таких випадків ще чимало. Відсоток невиконання договірних зобов’язань перевищив усі очікування.
Читайте також: Артур Артеменко: «Ми докладаємо максимум зусиль, щоб підняти престиж військової служби в суспільстві»
Чи справді українські забудовники не звикли порядно ставитися до виконання замовлень, пропонованих армією?
Під цей проект створено конкурсну документацію з жорсткими вимогами до учасників. З одного боку, ми не хтіли обмежувати потужні добропорядні компанії заходити у проект. З іншого, прагнули уникати помилок і не допускати фірм, які у відверто шахрайський спосіб виходять на торги лише для отримання авансу і подальшого зникнення. «Несподівано» армія вперше почала вимагати чіткого дотримання термінів будівництва. І не лише кінцевих, а й усіх етапів. За порушення накладали штрафи та пеню. На кожній стадії у них був 20-денний «люфт» щоб встигнути повернутися до графіку й виправити ситуацію. А заодно уникнути санкцій і розірвання угоди. Виникали різні форс-мажори. Приміром, на майданчику знаходили небезпечні залишки Другої світової війни або мережі (вода, тепло, каналізація, електрика), не позначені на планах. Що відстрочувало виконання контрактів. Це ми розуміли, коригуючи терміни аби нікого не штрафувати. Але значна частина компаній так і не дотримались «дедлайну». А один з керівників узяв аванс й одразу придбав дорогий позашляховик і десь зник. Його досі розшукують. Ці люди для проформи навіть трішки попрацювали, а потім кинути цю «брудну роботу» й подалися світ за очі. Є і такі приклади.
Державна експертиза визначила строки будівництва. Ми пропонували скоротити їх, інакше все розтягнулося б на два роки. Волонтери, інженери, незалежні експерти знайшли процеси, які можуть відбуватися не послідовно, а водночас. Розрахунки підтвердили: звести житло у визначені терміни встигаємо. І гуртожитки реально зростали в передбачені 7 місяців. Наприклад, у Старичах на Львівщині. Хоча будівельники погоджувалися: в такі строки можна вкластися, але «для цього треба напружено працювати», до чого, очевидно, не всі були готові. Компанії, щоб усе виконати вчасно, слід мати достатній вільний оборотний капітал, сучасну техніку й досвідчений персонал. А на майданчику – ефективного менеджера, який зробить усе, щоб робота не зупинялася, передбачаючи проблеми і потреби в поставках чи додаткових рішеннях. Потужні корпорації не взяли участі у проекті, бо кожна окрема його локація не є великим будівництвом. І по тих розцінках, які пропонує армія, вони не працюють.
Читайте також: Сергій Наєв: «Основні зміни полягають у тому, що ми більше не миримося з безкарними обстрілами наших позицій»
Консультаційно нам допомагали в розбудові військової інфраструктури представники інженерних військ США (United States Army Corps of Engineers – Ред.). Вони переглянули наші напрацювання, побували у Білій Церкві, де саме передавали під заселення гуртожитки. Їх вразили короткі терміни будівництва. У них схожі проекти виконують значно довше. Але якщо ми хочемо, щоб будівельники працювали у кілька змін, пришвидшуючи введення в експлуатацію об’єкта, потрібні більші витрати на зарплатню, що здорожчує будівництво. Забудовники дорікають на рівень оплати праці, визначений в угоді.
Зарплата будівельників, яку Міноборони закладає у майбутні контракти, наскільки вона ринкова?
Відповідні рамки визначає державний регулятор – Мінрегіонбуд. Із ним проводили консультації, щоб закладати вищі зарплати. Нам відповіли, що максимальні застосовують у складних будівництвах на кшталт метро. Ставки ж житлового будівництва нижчі й керівники компаній кажуть: це не додає конкурентності і на такі зарплати не підуть працювати висококласні фахівці.
І який тут вихід?
Тривають перемовини з Мінрегіонбудом, яке у 2019-му збільшило рівень зарплат. Нам слід доопрацювати ці моменти. Хоча є компанії, які показують, що працювати можна й у таких умовах, проте і вони говорять про недостатню мотивацію для висококласного фахівця. Так, хочеться зекономити, спробувати збудувати більше. Але одразу виникають виклики в компоненті якості та дотриманні термінів закінчення об’єктів.
Читайте також: Ігор Хоменко: «Уперше за роки незалежності нам вдалося домогтися майже стовідсоткового забезпечення бойових бригад медикаментами»
Зараз обговорюємо можливість нового підходу в проектуванні. Нині тривалість будівництва прогнозують під ідеальну погоду – без морозу, вітру, спеки і дощу. Як тільки погода відходить від певної нормалі, будівельникам доводиться йти до додаткові витрати – застосовувати різноманітні добавки у бетон і розчини. Так само слід збільшувати платню робітникам за працю у важких погодних умовах. Ми не закладаємо це в кошторис і компанія має компенсувати за рахунок свого прибутку, або нічого не робити, до чого більшість, відверто кажучи, і вдавалися. Вони зупиняли будівництво і чекали «з моря погоди». Тепер ми хочемо уможливити роботу в складних умовах, приміром узимку. Це ускладнить проект, збільшить бюрократію. Колеги з НАТО з цього приводу визнають: так здорожчується процес, але так можна в коротший термін отримати бажаний результат. Одна справа, що житло, штаб чи їдальню чекатимуть 3-4 роки, чи ми їх збудуємо за два роки! Як приклад вони наводять наші військові містечка. Партнери кажуть: от, ви сформували частини й досі повністю не створили їм належних умов. А якби мали справу з технологіями, які дозволяють працювати і в поганих умовах, за цей час військовий персонал значною мірою перебував би в нових містечках. Спробуємо кілька стандартних проектів підпрацювати під варіант прискореного будівництва. Порівняємо виграш у часі, програш у коштах, і робитимемо висновки. Хоча ми і так бачимо, що сучасні технології дозволяють не припиняти будівництво цілорічно та цілодобово. Зрештою так виходить дешевше, ніж неодноразово зупиняти і відновлювати будівництво.
Які іще проекти реалізовуватимуть? Знаю про смарт-квартири для сержантів. . .
Торік надано кошти на проектування таких смарт-квартир і цю роботу завершено. 17 будинків уже почали зводити. Найпевніше, конкретні результати тут варто очікувати наступного року. Це серйозна мотивація, коли військовий не лише має краще матеріальне становище з підвищенням грошового утримання, а й усвідомлює чітку перспективу отримання житла. Навесні торік ми почали копати у Старичах котловани, а навколо лише єхидно сміялися. Зараз там у чотирьох гуртожитках мешкають люди, а поруч зводять наступну чергу цього ж проекту і повноформатні житлові будинки. Нещодавно у Бродах заселили гуртожитки авіаційної частини. Сержанти там живуть у комфортабельних умовах і на їх очах зростають смарт-квартири й інше житло. Вони чітко розуміють, для чого служать.
Читайте також: Анатолій Петренко: «З військового погляду Україна готова до запровадження миротворчої місії ООН на Донбасі»
Ви кажете, що люди не надто вірили. Чому?
Бо роками звикли, що їм лише обіцяють, а замало виконують. Намагаємся зруйнувати цей стереотип реальними справами. Щодо проекту 184 гуртожитків нашаровано чимало критиканства. Приміром, армія провела відкритий конкурс. Уся документація і процедура – прозорі. Компанії підписали угоди і з якогось дива припинили їх виконувати. Однак винувате Міноборони і весь «праведний гнів» проходить повз недоброчесну фірму, звалюючись на військових. Це, м’яко кажучи, несправедливо і упереджено. Чому журналісти, блогери й інші медійно активні особи не виказують претензій до шахраїв чи фірм-невдахів? Інша справа, що слід вдосконалити механізм відбору таких учасників – ми над цим працюємо.
А щодо новинок, то цьогоріч плануємо звести кількадесят швидкозбірних будинків у військових частинах. Металеві каркаси обшиють сандвіч-панелями – тимчасове, але швидке рішення потреби розміщення особового складу, аби люди не жили в наметах. Розроблено і проект польового табору, де житло, душові, їдальні, штаби, класи – все розміщуватиметься в модулях, як у натовських партнерів. Напрацьовуємо технічні вимоги до таких рішень і хочемо вже у 2019-му розгорнути автономний польовий табір, де все буде по інакшому.
Міноборони періодично намагаються втягувати у тендерні війни. Хтось переміг у конкурсі, а конкуренти розгортають фронт інформаційної дискредитації. Прагнуть зробити все, щоб їх знову допустили до оборонних контрактів. Чи стало відомство захищенішим у сфері держзакупівель?
Налагоджено нормальну співпрацю у цій тематиці з військовою прокуратурою, СБУ, Антимонопольним комітетом. Ми не дуже піаримо цю роботу, але з недоброчесними щодо армії компаніями працюють відповідні компетентні органи. Декілька компаній, які торік не виконали зобов’язання зі спорудження військових об’єктів за поданням Міноборони вже позбавлені будівельних ліцензій. Також військова прокуратура займається кримінальними провадженнями щодо керівників, які порушили договірні умови й відмовилися сплачувати штрафні санкції. СБУ займається фірмами, які фактично спробували затримати проведення тендерів, усяко затягували процес визначення переможця, блокували підписання угод. Причому таку позицію займали компанії, що не брали участі у процедурі, але скаргами прагнули затягнути час. Нерідко це були фірми-одноденки без досвіду роботи, видимих слідів будівельної діяльності чи серйозних активів. ЗСУ використовують «чорні списки», куди вносять фірми, які не виконали договорів або взагалі зникли після підписання контрактів. Так ми не даємо їм можливості знову наживатися на армії.
Читайте також: Донбас під орудою генералів
Уже відкрито шлюзи для закупівлі за імпортом за кордоном необхідних речей для армії. Чи є і для тилового напрямку тут якась користь?
Нині триває робота над нормативним механізмом реалізації права на закупівлі озброєнь і військової техніки. Хто безпосередньо цим займатиметься – ще визначають. Є кілька пропозицій. Одна з них – цим займатиметься не армія, війську лише передаватимуть відповідні засоби. Щодо тилового напрямку вже все відпрацьовано. Міноборони підписало угоду із Агенцією НАТО з підтримки та постачання (NSPA) про встановлення відносин у сфері купівлі-продажу на підтримку несистемних брокерських послуг для ЗСУ. Це диверсифікувало джерела матеріально-технічного забезпечення армії, нівелюючи залежність від російського ОПК. Ми можемо використовувати цей механізм для придбання тилової номенклатури на рівні з країнами НАТО. І в цьому аспекті, можна так сказати, ми вже є членом Альянсу, бо нам надали прямий доступ до Агенції. Вже є фахівці, які пройшли навчання з використання її бази даних, і вони мають робочі місця, підключені до неї. Так можна проводити закупівлі номенклатури НАТО: речове майно, спорядження, намети, медикаменти тощо. І це дозволяє відкрити українським виробникам доступ через NSPA до постачань країнам НАТО. І саме це є предметом перемовин з керівництвом агенції (відбулися за кілька днів після інтерв’ю – Авт.) щодо того, як наші виробники отримуватимуть належні сертифікати, аби вийти на цей ринок. Це майданчик і модель практичної інкорпорації та взаємодії із НАТО.
Наведу маловідомий приклад. Щойно під’єдналися до NSPA, як з’явилася змога щось придбати у натовських постачальників. Водночас ми оголосили процедуру закупівлі певних видів майна. Розрахунково взяли вартість придбання минулорічних поставок, збільшили її на показник інфляції і виставили публічно. Жоден з наших традиційних постачальників не вийшов на торги. Вони наголосили: або ви піднімете ціну на іще 20%, хоча підстав до того не існувало, або ми нічого не постачатимемо. Ми знову оголосили торги, трішки піднявши ціну, але картина повторилася. Запросили на перемовини партнерів і запитали, чому в них так зросли апетити? Фактично це була змова… Тоді їм нагадали про угоду із NSPA: якщо на наступні торги українські виробники не вийдуть, ми все закупимо в агенції. Це буде дорожче, але ми придбаємо в НАТО, а вони на рік залишаться без замовлень ЗСУ. І вони таки вийшли на торги… Це ще питання ментальності, зокрема і сфери бізнесу. Чому за індексу інфляції 10% виробник наступного року накручує ціну вищу на 20-30%? Що такого катастрофічного трапилося? Можливо, декому даремно здається, що їм немає альтернативи.
Конкуренція з Агенцією змушує українських постачальників підтягнути якість виробництва і тримати адекватні ціни. Так, у НАТО вся номенклатура дорожча, але вже є кілька постачальників, які, вивчивши наші потреби, заявили про спроможність знизити собівартість до прийнятного для ЗСУ рівня.
Очевидно, тут питання і в матеріалах, бо не все виробляють в Україні?
Віддаю належне нашим виробникам. При замовленні армії на впровадження нових матеріалів та технологій, вони реагують оперативно – впродовж кількох місяців. Шукають постачальників в Європі чи Азії, знаходячи ті компоненти, які ми просимо. Але і європейські виробники вже почали виготовляти форму з нашим пікселем та вимогами до розміщення знаків розрізнення. Дуже класна форма! Вона проходить дослідну експлуатацію в одному з спецпідрозділів. Проте вартість у неї доволі висока…
Але здешевити не означає покращити. Свого часу ми придбавали флісові куртки, виготовлені з гарного імпортного матеріалу. Потім вирішили, що це доволі вартісний продукт, і знайшли аналог тканинам серії Polartec, схожий за властивостями на фліс, але відчутно дешевший. Так от, з цього матеріалу виготовили куртки. Одразу посипалися скарги, що вони не виконують як слід свою функцію: погано зберігають тепло і продуваються. Ця економія вийшла боком – довелося повернутися до нормального матеріалу Polartec. Армія зараз одягнута саме в такий варіант. Багато експериментували і з дощовим костюмом. Начебто знайшли прийнятний варіант «ціна-якість». Поїхали якось у війська подивитися як працює цей виріб. Саме почалися затяжні дощі. Але попри зливу, ніхто з бійців не одягав «дощовик». Поцікавилися, чому. З’ясували: всі шви протікають і під ним одяг мокрий. І отоді повернулися до дорожчого варіанту, який не протікає.
Читайте також: Сергій Наєв: «Об’єднані сили мають поставити крапку в російській агресії проти України»
Чи може весь кластер оборонних замовлень і потреб, який формує українське військо, стати одним з драйверів розвитку національної економіки?
Звісно, це робочі місця, нові технології, осучаснення виробництва. Кожна гривня, яка пішла в будівництво, як відомо, створює навколо себе іще 4 гривні. Будівельники відверто зізнавалися: коли армія почала проект спорудження гуртожитків, вони побачили для себе перспективу завантаження роботою на роки. І чимало робітників, які раніше виїздили на заробітки за кордон, тепер зголошуються працювати в Україні. Бо в тому є практичний сенс. Так само це імпульс розвитку і для легкої промисловості. Компанії-постачальники завдяки нашим замовленням вимушено розширювали виробництво, закупляли нове устаткування, освоювали сучасні технології. Чимало дівчат, які майстрували одяг за кордоном, тепер працевлаштовані вдома. Це прозорі стосунки – ми безготівково перераховуємо кошти, а вони сплачують податки. І головне – це стимул розвитку громад, бо виробництво є осередком створення благополуччя.
Якість української військової форми і амуніції вже оцінили наші партнери у НАТО. Інструктори з Альянсу, які перебувають в Україні, бачать цей прогрес і кажуть, що наші окремі рішення є кращими, аніж в їхніх арміях. Зокрема, наші транспортні баули та рюкзаки, взуття і предмети однострою. Однозначно, що все дешевше. А угода із NSPA дозволяє нашим виробникам вийти на закордонні ринки. Вже зараз іноземні армії напряму виходять на тих постачальників, які виготовляють продукцію для ЗСУ, пропонуючи їм контракти. Їх головний козир – конкурента ціна, та й і якість уже підтягується на хороший рівень.
Ми постійно отримуємо побажання бійців, які воюють, що і як зробити краще, доводячи до тієї кондиції, яка потрібна. Це побачили на Заході і тепер це саме хочуть для себе. І цей канал, який відкривається для наших виробників, дозволить збільшити валютні надходження та підніме економіку. Деякі іноземні компанії тим же шляхом тепер домовляються з нашими виробниками для створення спільних підприємств. Вони ввезуть нове обладнання, матеріали і тут виготовлятимуть продукцію як для української армії, так і для наших партнерів. Зрозуміло, що собівартість таких виробів буде значно конкурентнішою.
Щодо ролі армії в економіці варто сказати, що вона є джерелом коштів для транспортної сфери, оскільки нам зараз потрібно дуже багато перевезень. Так, військо є одним з серйозних замовників «Укрзалізниці». І вона нерідко йде назустріч, оскільки ми не завжди можемо спланувати власні перевезення. Найбільш наочний приклад такої ситуації – перебіг воєнного стану в країні, коли треба було організувати багато транспортних переміщень військового значення. І взагалі воєнний стан показав багато потреб, які ніхто не передбачав. Армія винесла уроки, і тепер працює над удосконаленням законодавства.