Улітку 2014-го всі намагалися зняти чимбільше грошей із кожної кредитки, а потім забути про неї і благополучно нічого не повертати, бо як це зробиш там, де банків не існує? Ніяк, що й кажуть по телефону банківським операторам, котрі нагадують про позику та уточнюють строки її погашення. Цікаво, чи принесли ці гроші комусь щастя? Моральне задоволення — ймовірно. Моя знайома переконана: зняти суму з кредитки був найправильніший варіант. Шкодує лишень, що ліміт мала невеликий — 5 тис. грн. Нині вона в «ополченні» й, звісно, з ідеологічних та ще якихось міркувань віддавати нічого нікому не планує. Каже, в Україні їй робити нічого. Цей вислів узагалі часто повторюють усі, хто служить у місцевій «армії», — таке зручне виправдання: «Чого я там не бачив? Раніше нікуди не їздив, а тепер і тим паче не
збираюся».
У нас є один «державний» банк, розміщений в офісах Ощадбанку. Поки що він працює без банкоматів, і, щоб отримати гроші або заплатити, потрібно вистояти чергу. Ця фінустанова відчинена тільки в будні й у ті самі години, що всі бюджетні підприємства. Тож іти по свій заробіток мусиш у робочий час. І займе це в найкращому разі не менше ніж годину, але після випробувань чергами під поштами то вже дрібничка… Кажуть, банкомати теж функціонуватимуть, їх треба лише перекодувати. Власне, зарплату в банках нам видали тільки тричі — і ми вже чимось невдоволені. Чомусь усі квапляться отримати її день у день, хвилина у хвилину, не відкладаючи ані копійки на завтра, побоюючись, що тоді не буде вже нічого. Це свідчить і про загальне безгрошів’я, і про недовіру до «влади республіки». У чергах дуже добре помітні настрої жителів міста. У таких-ось змішаних натовпах пенсіонерів та студентів не знайдеться жодної щасливої людини. Розмовляють переважно про рівень життя, можливості, ціни. Порівнюють і нарікають. Порівнюють та обурюються. Ті, хто має родичів у Росії, називають тамтешні прайси та суми зарплат і пенсій, інші пригнічено мовчать. Завжди знайдеться й місцевий пророк, який скорботно резюмує: «За що боролись, на те й напоролись!».
Читайте також: Ахметов і плани Кремля
Так, у нас є маса комерційних центрів та пунктів обміну валют. На кожному кроці. Такі собі будочки-одноденки, де раніше продавали хліб чи газети. У цих точках можна отримати банківський переказ, відправити гроші адресатові чи погасити кредит. Усе, певна річ, із місцевою здирницькою націнкою. Під час отримання коштів беруть 5% комісії. Наївним і недосвідченим доларовий переказ вручають відразу в рублях. Запитаєш, чому не у валюті, — вдадуть, ніби так зрозуміли мовчанку. Гривневі перекази з неокупованої української території теж можна одержати, але тільки в рублях і теж втрачаючи 5%. Хитрощі в тому, що, відправляючи гроші, слід казати «Україна», ну і називати прізвище одержувача. Якщо признатися, що переказ до Луганська, його не приймуть, а такий-от обман-умовчання спрацьовує. «Офіційно» в нас діють системи переказів Unistream та Western Union. «Офіційно» — це власне в отаких комерційних центрах, у кіосках-будочках. Гроші з банківських карток теж знімають, але видають їх тільки в рублях за місцевим курсом (тут усе чітко: він оновлюється щодоби зранку), знову-таки утримуючи 5%. Звичайно, це невигідно. Але їхати по готівку, долаючи кордони та блок-пости, ще більша незручність. Тому центри існують і процвітають, люди лаються, але все одно йдуть туди міняти кошти, й система працює.
«Офіційна» валюта в нас російський рубль. У ньому проводять усі банківські операції. Гривня — дефіцит, її збирають, тримають про чорний день, нею дорожать. Якщо долар — розкіш недозволена, то гривня — валюта для всіх. Вигідніше продати, притримати, когось просити привезти, обміняти на рублі, але тільки на неокупованій території (там більше дадуть) — головний біль основної маси населення. А зарплату всім бюджетникам видають відповідно до курсу 1 грн за 2 руб. Комерційний, звісно, вищий. Ціни на все аж ніяк не 1:2, що можна запросто побачити на упаковках товарів по сто разів заклеєних і переклеєних. Але роботу всіх бюджетників, пенсії, соціальні виплати та стипендії обраховують саме так. Тож пенсіонери отримують ті самі довоєнні суми, тільки помножені на два. До слова: радощів та оптимізму ані їм, ані бюджетникам це не додає.
Читайте також: Дуже помітні зміни
Як діють механізми отримання грошей з українських карток? Доволі просто. Через інтернет-банкінг оператор комерційного кіоску надсилає енну суму на картку «своєї» людини. Остання підтверджує по телефону, що з одержувачем коштів знайома особисто й узагалі все робить із його цілковитої згоди. Після цього переказ видають у рублях мінус відсоток від виконаної операції. Найчастіше це 5%, але ставки бувають і вищі. Цікаво, що всі послуги неофіційного характеру, як-от вклеювання фото в український паспорт без участі його власника або надання водійських прав в Україні чи свідоцтва про народження дитини, оплачуються тільки в гривні. Тому «офіційно» ми не маємо потреби ні в чому українському і твердо стоїмо на ногах, а неофіційно збираємо гривню, даруємо її, бережемо, кепкуючи з російського рубля — такого неміцного й паперового. Величезні суми в ньому миттю тануть, надірвані і склеєні купюри ніхто не хоче приймати, а зарплата в грошах сусідньої країни чомусь здається
фейковою, як і саме життя.