Огляд блогосфери: скільки ще у лабораторії Януковича під керівництвом доктора Азарова експериментуватимуть над країною

Акценти
15 Листопада 2012, 16:41

Журналіст Андрій Капустін спробував у своєму блозі дослідити «совковий» феномен влади, на прикладі прем’єр-міністра Миколи Азарова, який останнім часом дивує громадян країни неперевершеними ідеями. 

«На жаль, але більша частина креативу, який за останні пару місяців вивалили на нас державні управлінці, ні логічного, ні медичному поясненню не підлягає. І хоча щось можна списати на осіннє загострення, нам від цього легше не стає. Тим більше, що з урахуванням жорсткої владної вертикалі, на чолі процесу стоїть глава Кабміну. А це означає, що будь-яка, м'яко кажучи, суперечлива думка, народжена в прем'єрському мозку, приймається до виконання автоматично», – пише блогер.

Він звертає увагу, що країна від «цицеронства Азарова вигрібає по повній».

На його переконання від зростання підтримки громадянами по позиційних сил на виборах, у «прем'єр-міністра, стався глюк» «якщо досі пан Азаров жив в затишному трикутнику попередники-лопата-капуста, то тепер його понесло», і він уже договорився до того, що «в Україні саме час вводити п'ятирічки».

Таку ідею блогер пояснює формуванням менталітету Азарова у розпал радянських п’ятирічок «ефективності і якості».

«Тому заяви Азарова з приводу можливих пріоритетних напрямків для української економіки типу розвитку електрометалургії, створення українського авіапарку, виробництва комбайнів і тракторів, створення власного морського і річкового флоту, тепломодернізації житлових будинків, адаптації транспортної інфраструктури до європейських стандартів і розвиток інформаційно-комунікаційних технологій всерйоз сприймати не потрібно», – вважає Капустін.

На його думку Азаров і донині твердо впевнений, що буде при владі до 2020 року, інакше з якого б дива бубонів з приводу того, що друга п'ятирічка (тобто з 2015 по 2020 роки – авт.) буде спрямована на постіндустріальне прискорення розвитку, а левова частка ВВП України повинна йти у високотехнологічне виробництво і сферу послуг.

Блогер переконаний, що ця пострадянська хвороба влади, з її «совковими» ідеями згубно впливає на країну.

«Звідси запитання – скільки ще в лабораторії імені Януковича під керівництвом доктора Азарова будуть проводити над країною експерименти. Тим більше, що піддослідні вже цього не хочуть. У всякому разі, вибори це продемонстрували досить наочно», – пояснив Капустін.

Попередній «діагноз» влади підтверджує у своєму блозі директор Інституту світової політики (Institute of World Policy) Альна Гетьманчук.

«Цей букет пострадянських хвороб у випадку арештів політичних опонентів включає відразу кілька атрибутів пострадянськості. Тут і вироблена в пострадянських країнах звичка попереджувати чи викорінювати політичну конкуренцію з допомогою підручних засобів – кишенькових правоохоронних органів (класика жанру – Янукович і Юля – авт.), тут і пострадянська підміна інституцій персональними зв'язками (персоналізація замість інституціоналізації), тут і типова пострадянська потреба створення, а потім привселюдне знищення ворогів, які заважають жити (опонентів не існує – є бізнес-партнери, або вороги), тут і пострадянське розуміння влади як бізнес-проекту (поки ти при посаді – заробляєш гроші або, в крайньому випадку, охороняєш статки, коли втрачаєш – йдеш, у їхньому розумінні, на сухий пайок), тут і пострадянська абсолютизація ієрархії: якщо ти начальник, то цар і Бог, якщо звільнений, то можеш бути супер-професіоналом, але ти вже ніхто і звати тебе «маргінес», – пише Гетьманчук.

Але проблема не тільки в політиках, але й в пострадянських звичках великої частини суспільства. Тут, наприклад, замішані і ще радянські очікування частини населення у необхідність всеохопного контролю (влада арештовує – значить може навести в країні порядок), тут і віра пострадянських людей у необхідність суворих покарань навіть за не дуже суворі злочини ("воровка должна сидеть в тюрьме"). Проблема тільки у тому, що в пострадянській реальності, на відміну навіть від радянської, системи контролю і покарання неефективні, бурлескні і відверто корупційні, що лише девальвує пострадянську державу.

Вона переконана, що пострадянськість – це патологічний статус-кво, який вимагає подолання.

«Поки не збавить обертів подібна мутація у політиці і – що навіть важливіше – у суспільстві, нема сенсу говорити про євроінтеграцію, демократизацію, чесні вибори і всі інші позбавлені особливого сенсу в наших реаліях поняття. Тим більше, що за пострадянськості зміст слів як таких не просто девальвувався, а в багатьох випадках просто вимився. Жодні революції – ні трояндові, ні помаранчеві – не допоможуть, поки не відбудеться революція світогляду», – вважає блогер.

Тим часом народний депутат Андрій Павловський у своєму блозі звертає увагу, що Янукович з Азаровим обдурили українців, коли розповідали казки про цінову, валютну і тарифну «стабільність» в Україні після парламентських виборів.

«Пройшло лише два тижні після «свята демократії», як передвиборчий популізм влади вже почав вилазити громадянам боком – у Києві подорожчали соціальні сорти хліба на 17% (як правило, слідом зростають ціни і в регіонах), долар перетнув психологічну позначку 8,3 гривні, а Нацкомісія, що регулює вартість комунальних послуг, пропонує їх підвищення на 40%. І все це – на фоні стабільного погіршення всіх економічних макропоказників держави», – пише Павловський.

А тим часом на телебаченні і в інтернеті заговорили про можливість мажоритарника Петра Порошенка стати спікером парламенту

«Всім очевидно, що подібні речі в ефірі найбільш рейтингових національних телевізійних новин ніколи просто так не з'являються. Це стандартний елемент чітко спланованої і простимульованої інформаційної кампанії. Задля м'якого тиску і підготовки громадського настрою. Думаю, далі слід чекати висловлювання і заяви чинних політиків і кількох новообраних депутатів – вони в один голос говоритимуть про Порошенка як спікера», – пише у своєму блозі журналіст Руслан Кухарчук.

Він впевнений, що «чинний міністр економіки абсолютно нормально впорається з функцією голови парламенту».

«Просто цікаво суто з професійної точки зору – чи вдасться Петру Олексійовичу за допомогою таких технологій цього разу таки отримати жадану посаду. Наприклад, у 2005-му так і не вдалося. Щоправда, тоді йшлося про прем'єрство…», – нагадує блогер.

А новообраний народний депутат Олександр Бригинець у своєму блозі відреагував на  рішення російської влади про обов'язковий іспит на знання російської мови для трудових мігрантів.

«В Україні немає іспиту зі знання мови для мігрантів, тому що наша влада сама дуже погано володіє українською мовою. Вона не розуміє, що Україна вже давно незалежна держава, і продовжують розглядати себе як частину Російської імперії. На словах вони цього не визнають, але психологічно саме так себе і відчувають. Російські патріоти, які проживають в Україні вчитимуться у росіян, як треба любити свою державу. Маю надію, вони підтримають й ініціативу української влади, коли та вирішить проводити аналогічний іспит з української мови. Хоча б для тих, хто працює в Україні. А краще і для тих, хто намагається отримати громадянство. Адже, абсолютно зрозуміло, що людина, яка інтегрується в суспільство, повинна знати державну мову країни, в якій вирішила працювати і жити», – пише Бригинець.

90