Публіцист Віталій Портников пише, що заборона продукції Roshen у Росії демонструє, що жоден український олігарх більше не може сподіватися на свої зв'язки в Москві, якщо мова йде про кремлівську геополітику.
Він вказує, що головний санітрний лікар Росії взявся перевіряти українську кондитерську продукцію, підкресливши, що у нього поки що немає ніяких претензій до російського та литовського Roshen. «Цей нюанс демонструє, що йдеться зовсім не про конкретну кондитерської компанію, а насамперед про Україну. І що покарання, придумане в Москві – звичайно ж, не у відомстві Оніщєнко, а вище, – пов'язано як раз з розвитком російсько-українських відносин, а не з якістю шоколаду», – пише Портников.
Він додає, що новий раунд торговельної війни, який розгорівся якраз після приїзду Владіміра Путіна в Україну, показує, що в Москві і не сподівалися на політичний успіх цього візиту.
Разом з тим він відзначає, що Порошенко був першим високопоставленим соратником Віктора Ющенка, який відвідав Москву. «Він вибудував систему корпоративних контактів з російським керівництвом, яка дозволяла виступати посередником у цілому ряді вельми делікатних справ, які об'єднують російську і українську еліту», – додає Портников.
«Атака на Roshen – ще й нагадування про те, що посередники Москві більше не потрібні. Коли мова йде про показову політичну прочуханку, можна забути про добрі особисті відносини та пожертвувати налагодженими зв'язками. І хоча для самого Порошенка – як для бізнесмена, який втрачає російський ринок, і як для політика, який втрачає взаєморозуміння на сході – це важкий удар, ще серйознішими видаються наслідки для російського вектора української політики. Москва споруджує у відносинах з Києвом справжню стіну. Для початку – з шоколаду», – підсумовує оглядач.
Журналіст Мустафа Найєм пише про участь президента РФ Владіміра Путіна у круглому столі, організованому «Українським вибором» Віктора Медведчука.
«Я розумію всю прозорість геополітичних натяків публічної появи Віктора Медведчука у компанії Владіміра Путіна. Але, враховуючи невідповідність масштабів впливу кожного з них у своїй країні, виглядає це досить сюрреалістично», – пише він, додаючи, що важко уявити президента США Барака Обаму, який несподівано приїхав на круглий стіл партії Єдиний центр Віктора Балоги.
«Одне з двох – або пан Путін невикорінний оптиміст, або його жорстоко дезінформують. Хоча, швидше за все, ніщо людське їм не чуже і ми свідки звичайного кумівства», -додав він.
Журналіст Сергій Висоцький пише, що у підсумку святкування 1025-річчя Хрещення Русі можна зробити один висновок: політика як явище на пострадянському просторі зникає.
«Вона перетворюється на тіньовий бізнес і бізнес-піар, який прикриває цей бізнес. Проблема цього процесу в тому, що всілякі ідеологічні конструкції – "Руській мір", "автокефальна церква", "багатовекторність" прив'язані не до реальних справ або переконань. Це величезний серіал, який відволікає нас та засмоктує в порожні розмови і суперечки про долю черговий рабині Ізаури і про те, хто краще або гірше – Хорхе або Педро», – пише він.
На його переконання, реального суспільно-політичного діалогу в такій обстановці не може бути. «Він дуже складний для людей, що живуть серіалами. Простіше вболівати за Філарета і опозицію, вважаючи, що вони чесніше, і не запитувати себе про розділення політики, церкви та бізнесу, і про долю самого Філарета (який не приїжджає в Київ, як Патріарх Московський і Всієї Русі, по випадковості). Простіше щиро вірити в те, що Руській мір – це нова імперська ідея, а не піар-прикриття для клубу православних бізнесменів. Свята простота панує у вітчизняних громадських дискусіях. Даючи суспільству нову поживу для диванних битв і корм для політтехнологів», – пише він.
Публіцист Юрій Андрухович іронічно пише, що у світі набуває популярності епоха середньовіччя.
«Мабуть, відновлення в окремо взятій Україні феодалізму, що почалося кілька років тому й набирає дедалі вищих обертів, відіграє при цьому не останню роль. Чомусь усіх знову почали цікавити пошуки філософського каменю, таємниці церковних єресей, пророцтва, чудеса і леґенди. Наш сучасник, наче справжній герой архаїчної народної казки, забобонно-побожний і злочинний водночас. Це вже не просто бум чи якась там мода, не старенький Умберто Еко з його семіотичними романами, не Робін Гуд радянського кіно і навіть не віджилий Ден Браун та сьогоднішні "Ігри Престолів". Це просто всезагальний стан, в якому ми дедалі більше в'язнемо і грузнемо», – пише він.
Він також наголошує, що в середні віки тільки священнослужителі «почувались біль-менш упевнено та комфортно»: вони єдині вміли читати й писати, «акумулювали у своєму середовищі розум і знання, тобто корпоративний досвід».
«Тепер, оскільки середньовіччя знову з нами, вони потрошку намагаються відвойовувати свої дещо здані позиції: опановуючи Інтернет і різноманітні ґаджети, возячи туди-сюди у своїх броньованих вагонохрамах портативні реліквії та священні симулятори, благословляючи президентів на вічний трон, полюючи з допомогою спецслужб на новочасних відьом, а також повертаючи собі права не тільки на бездонні комори, але й на контроль людського сумління. А головне – вони знову нарощують паству. Злодійкуватий народ знову повірив у їхню посередницьку місію – відмазувати перед паханом небесним його дрібні крадіжки», – пише він.
Щодо святкування 1025-річчя хрещення Русі в Києві, Андрухович іронічно пише: «Стількох патріархів укупі Київ ще далебі не бачив. Та й чи може бути на світі аж стільки патріархів одночасно? Уявляєте собі таке збіговисько римських пап? Але не патріархи були головними, а Путін. Він і на 1050-річчя до нас ще приїде, от побачите. Від нього не відв'яжешся. От хто справжній і єдиний патріарх. Та й папа заодно».
Телеведуча Олена Фроляк ділиться спостереженнями щодо засилля електронних девайсів в руках українців.
«Навесні з дітьми і мамою я тиждень провела в санаторії Трускавця. Уже в перший вечір мене вразила картина в розкішному холі – батьки й діти, розвалившись на м‘яких диванах,уважно вивчали контент своїх електронно-пластикових друзів. Більше того, дітлахи, настільки захоплювались відео, мультиками чи іграми на своїх Айпедах, що іноді, не відриваючись від них, рухались до ліфта… Так само вони приходили в їдальню, такий же реквізит у них біля басейну і надворі…Яке спілкування?», – пише вона вказуючи, що тільки пенсіонери танцювали на музичних вечорах у холі.
«Я не професійний блогер і знаю, що своїми думками можу спровокувати хвилю протестів і заперечень на тему Великої сили Інтернету… Я знаю, але прошу вас не забувати, що ми люди і душа у нас не цифрова, а слово «будь ласка» краще звучить ніж виглядає в електронному листі чи СМС – БДЛСК!», – додає вона.