Угорщина та Сербія — важливі стовпи Росії та ретранслятори кремлівської пропаганди в Центральній Європі й балканському регіоні. Співпраця в цьому трикутнику триває багато років, і з початком повномасштабної російсько-української війни вона стала лише тіснішою. Але йдеться не тільки про зближення Будапешта й Белграда з Москвою. Угорщина та Сербія також поглиблюють двосторонні відносини, особливо в енергетичній сфері, розвиток якої для обох країн стратегічно важливий і базується на російському газі.
Стара залежність
Поклади нафти й газу в Сербії та Угорщині незначні, тому обидві держави залежать від імпорту енергоресурсів. Основним постачальником для них ще з часів Холодної війни є Росія, причому після розпаду СРСР ця залежність стала ще сильнішою. Імпортувати недорогі енергоносії, які охоче пропонувала Москва, на початку 1990-х було критично важливо для Угорщини та Югославії. Російська співпраця з останньою дещо ослабла через війни в Хорватії та Боснії і Герцеговині. Утім, уже наприкінці десятиліття Москва повернулася на сербський / югославський нафтогазовий ринок і стала головним енергетичним донором Белграда після тривалого періоду міжнародних санкцій.
Віктор Орбан і Александар Вучич. Фото: euractiv.com
Відтоді і Угорщина, і Сербія міцно «підсіли» на російську нафтогазову «голку». Це сталося не лише через запропоновані Москвою спеціальні тарифи для Будапешта й Белграда та тісні політичні й економічні відносини обох країн з РФ, а й через слабкий розвиток регіональних ініціатив щодо альтернативних постачань газу й нафти. Декілька років тому Сербія та Угорщина переглянули своє ставлення до формування регіональних зв’язків. Обидві держави наразі прагнуть стати хабами, які можуть отримувати більше газу й нафти не лише від Росії, а й від Азербайджану, Казахстану, Туреччини та інших країн. Це стало однією з причин більш тісної кооперації Белграда й Будапешта. Але так чи інакше, розвиток енергетичного напряму двосторонніх відносин усе одно відбувається за участі Росії.
Про останнє свідчать візити президента Сербії Александара Вучича й міністра закордонних справ Угорщини Петера Сіярто до Москви. Тоді, навесні 2022 року, Вучич заявив, що підписав вигідну угоду строком на три роки про безперебійні постачання російського газу за ціною в межах $310–408 за тисячу кубометрів. А влітку 2022 року угоду про збільшення постачань енергоносіїв із Росії уклала Угорщина. Саме її у квітні 2023 року їздив продовжувати міністр закордонних справ Петер Сіярто, який неодноразово заявляв, що Угорщині критично важливо мати постійний імпорт природного газу. За його словами, 85 % палива Будапешт отримує саме з Росії. Причому угорська влада в цьому питанні демонструє стабільність, відмовляючись зменшити постачання російського газу, не кажучи вже про те, щоб їх припинити, як це роблять інші країни Євросоюзу.
Енергетичне зближення
Обопільна залежність Сербії та Угорщини від Росії прискорила процес розроблення спільних сербсько-угорських проєктів в енергетичній сфері. Співпраця торкнулася традиційних напрямів — газу та електроенергетики, а також нових сфер — зеленої та атомної енергетики, відновлюваних джерел енергії. У такий спосіб обидві країни намагаються ліквідувати нестачу природного газу, нафти, вугілля. Є й інша мета: мати потужності та ресурси, щоб продавати їх до сусідніх країн Центральної Європи й Балкан. Зокрема, президент Вучич декілька разів говорив, що Сербія здатна транспортувати енергоносії до Боснії і Герцеговини, Північної Македонії, Чорногорії.
Одним із найбільших проєктів Угорщини та Сербії стало підписання 2022 року угоди про зберігання в угорських сховищах 500 млн кубометрів сербського газу, отриманого з Росії. Звернення Белграда до Будапешта диктувалося необхідністю мати додаткові запаси палива, про надходження яких Вучич домовився з Москвою. У сховищах Сербії місця вже не було, тому Белград звернувся по допомогу до Будапешта й отримав позитивну відповідь. Так, цієї зими газ до Сербії вже став надходити з території Угорщини. Перший проєкт співпраці виявився вдалим, що стало приводом для її розширення.
Читайте також: Росія і Сербія: непартнерські стосунки
Утім, це не перший вдалий приклад «газового» співробітництва двох країн. Ще 2021 року завершилося будівництво лінійної частини газопроводу-перемички між Сербією та Угорщиною. Він став частиною «Турецького потоку» й дозволив Будапешту з 1 жовтня 2021 року отримувати російський газ в обхід території України. Відтоді газ постачали до Угорщини через Сербію, а вже далі — до Австрії.
Усе це суперечить офіційним заявам Белграда про наміри позбутися залежності від російського газу. Причому сьогодні йдеться вже не тільки про слова. Так, 1 лютого 2023 року почалося будівництво нового газогону в болгарському місті Костинброд, який пройде між Болгарією та Сербією. Загальна довжина нового трубопроводу становитиме 170 км, із них 109 км планують прокласти на території Сербії. Роботи хочуть завершити вже восени поточного року, щоб Белград уже почав імпортувати азербайджанський газ та отримав доступ до грецьких портів зі скрапленим природним газом.
Читайте також: Сербський вілайєт. Як Туреччина нарощує свій вплив на Балканах
Наступним вектором співробітництва Сербії та Угорщини стала угода про об’єднання ринків електроенергії двох держав. Передбачається, що в наступні роки Белград і Будапешт інвестуватимуть у будівництво нових ліній електропередач, унаслідок чого вдвічі підвищиться пропускна спроможність між сербською та угорською електромережами: з 500 тис. до 1 млн МВт. Нові лінії електропередач планують розмістити між містами Шандорфалвою (Угорщина) та Суботицею (Сербія). За попереднім планом, роботи завершать 2028 року. Влада країн прагне перейти й до спільних закупівель електроенергії на міжнародному ринку, щоб мати більш вигідну ціну. Додаткову електроенергію Белград та Будапешт планують отримувати в межах проєктів із зеленої енергетики. Пріоритетним є розвиток відновлюваних джерел, куди обидві країни хочуть спрямувати інвестиції.
Не менш тісною має стати й сербсько-угорська співпраця в нафтовій галузі. На початку січня 2023 року сербські ЗМІ повідомляли, що уряд почав будувати нафтопровід до Угорщини. Його довжина становитиме 128 км, а загальну вартість робіт оцінюють у €100 млн. Але про усамостійнення від Росії не йдеться. Нова гілка нафтопроводу лише дозволить Белграду та Будапешту отримувати більше російської нафти з нафтопроводу «Дружба», який проходить через територію України, Угорщини, Словаччини й Чехії. Переговори щодо нового нафтопроводу між угорською компанією MOL і російською фірмою «Транснефть» ще тривають. Утім, сторони домовилися про початок робіт, а відповідний договір мають підписати в червні 2023 року. Трубопровід прокладуть між містами Альдьо (Угорщина) та Нові-Сад (Сербія).
Хорватська «альтернатива»
Варто зазначити, що Росія не є цілком безальтернативним постачальником нафти для обох країн. Так, Белград купує нафту також у Казахстану, Іраку, Норвегії, Румунії, а серед постачальників Будапешту є Азербайджан, Казахстан, Ірак, Саудівська Аравія. І Сербія, і Угорщина потенційно можуть посилити співпрацю з Хорватією через нафтопровід «Adria», що належить хорватській компанії Jadranski naftovod (Janaf). Наприкінці 2022 року хорватський уряд навіть заявив про готовність розширити можливості нафтопроводу «Adria» до 2 млн. т на місяць. Це б дозволило збільшити постачання нафти з інших країн до Угорщини й Сербії, а також до інших європейських країн.
Певні кроки в цьому напрямі зробили. Так, у січні 2023 року Janaf почав короткотермінову співпрацю з угорською компанією MOL про транспортування та зберігання нафти. Договір діяв до 31 березня 2023 року, після чого хорватська компанія та ЗМІ країни не повідомляли про продовження угоди. А в грудні 2022 року Janaf та сербська Naftna industrija Srbije (NIS) підписали на два роки угоду за принципом «повне за порожнє» про транспортування 6,2 млн. +/- 10 % т нафти через нафтопровід «Adria». Утім, це навряд чи можна вважати прологом до стратегічного розвороту Будапешта й Белграда. Причина проста: і сербська NIS, і угорська MOL активно співпрацюють з «Газпромом», який володіє більш як 50 % акцій сербської компанії. І навряд чи в Janaf не знають про це.
Читайте також: Сребрениця: геноцид, який не вдалося приховати і повністю засудити
Крім того, як пояснив Тижню старший дослідник Белградського центру безпекової політики Вук Вуксанович, якщо «Газпром» буде змушений залишити сербський ринок, ніхто не здивується, якщо угорська MOL стане власником NIS. «Президенту Вучичу це було б легко продати європейській та національній громадськості, — міркує Вуксанович. — Він би сказав європейській громадськості, що власність NIS переходить до компанії з країни, яка є членом НАТО та ЄС, і він би сказав проросійській частині електорату, що, попри відхід російських друзів, власність компанії переходить до дружньої країни».
Зрештою, і сама Хорватія, намагаючись стати важливим гравцем на енергетичному ринку Європи, підвищує свій статус не завдяки постачанням нафти й газу з Норвегії, Азербайджану чи Іраку. Це відбувається завдяки співпраці з компаніями, які мають російський капітал чи пов’язані з «Газпромом». Наприклад, 1 квітня 2023 року Janaf почав співпрацю зі швейцарською компанією Litascom, яка є дочірнім філіалом російського «Лукойла».
Сприятливий клімат для подібних практик створює лояльна політика Брюсселя. З одного боку, у ЄС наголошують на необхідності звільнитися від енергетичної залежності від Росії. Але з іншого, кожний пакет євросанкцій містить винятки для Угорщини, а також для Словаччини та Чехії. Не треба пояснювати, наскільки це заохочує уряд Віктора Орбана дотримуватися статус-кво й не докладати значних зусиль для пошуку альтернативи російським енергоносіям. Тому зрештою Белград і Будапешт будують трубопровід, який стане розгалуженням російської «Дружби».