БДСМ не має в сучасних медіа-творах якісної репрезентації. Це триває вже якийсь час. Почалося все, звісно, з виходом роману «50 відтінків сірого» у 2011-му році, вслід за яким вийшла неминуча голлівудська екранізація у 2015-му році. Успіх цих двох творів призвів до створення імітацій, що досить іронічно, бо навіть «50 відтінків» на початку були лише фанфіком до «Сутінок» Стефані Маєр. Тобто, тепер навіть в імітації є своя власна імітація. Польська письменниця Бланка Ліпінська написала роман «365 днів», який пізніше також був перетворений на фільм, що і досі можна подивитися на Нетфліксі, де він начебто став неймовірним хітом у багатьох країнах світу. Що «50 відтінків», що «365 днів» — то дуже погане відбиття БДСМ як субкультури, де порушені всі техніки безпеки та принципи згоди між обома сторонами сексуального акту. Ще гірше те, що обидва твори (це стосується як літературних творів, так і їх екранізацій) вийшли неймовірно поганими. Усі вони демонструють повний брак таланту авторів, а також їх небажання бодай трохи дізнатися, про що саме вони пишуть сюжети. Ви гадки не матимете, якою нудною буває еротика, якщо не подивитеся ці фільми.
Нещодавно ці ряди поганої БДСМ-еротики поповнив новий мінісеріал Нетфліксу «Одержимість». На відміну від двох вищезгаданих екранізацій «Одержимість» заснована на значно поважнішому творі, ніж книжки Е.Л. Джеймс або Бланки Ліпінської. А сам: на романі ірландської письменниці Жозефін Гарт «Ушкодження», який вийшов ще 1991-го року. Заради справедливості треба одразу відмітити, що «Одержимість» вийшла кращою, ніж екранізації творів Джеймс та Ліпінської, бо принаймні її важко назвати нудною або погано зробленою. Але це єдине, що я можу сказати хорошого про цей мінісеріал.
Читайте також: Нове індійське кіно на Нетфліксі. Герої, напівбоги та реальні проблеми
«Одержимість» розповідає нам про Вільяма Ферроу (Річард Армітедж) — успішного престижного хірурга, що має красиву дружину Інгрід (Індіра Варма), двох дорослих дітей і великий розкішний дім, де вони всі живуть. Здавалося б, ідеальне життя. Одного дня його старший син, Джей (Ріш Ша), знайомить Вільяма зі своєю новою дівчиною Анною (Чарлі Мерфі) і у Вільяма з Анною трапляється хіть з першого погляду. Так, саме хіть, а не кохання. Ці двоє просто зі страшною силою хочуть одне одного, навіть коли розуміють, що їм не можна. Вони починають займатися сексом (іноді із застосуванням БДСМ) потай від усіх, і це лише питання часу, коли все це закінчиться трагедією. Тож можна привітати Річарда Армітеджа, він нарешті зіграв у серіалі більш нереалістичному, ніж навіть трилогія «Гоббіт». Бо тепер усі ми маємо повірити, що чоловік взагалі здатний зраджувати жінці, яка виглядає як Індіра Варма.
Серіал майже одразу виправдовує свою назву. Роман Анни та Вільяма показаний як щось майже демонічне. В них немає приємного знайомства, немає перших кількох діалогів, сповнених фліртом. Замість цього вони вперше бачать одне одного на вечірці, і після обміну іменами Вільям пхає оливку зі свого мартіні Анні до рота. Далі все йде в такому ж дусі. В них немає нічого спільного, ніякого споріднення характерів. Вільяма просто наче одержимого тягне до Анни, він не може перебороти своє бажання «оволодіти» нею. І його одержимість швидко переходить у зовсім нездорову форму, де він пропускає роботу, щоб бути з Анною, переслідує її до іншої країни, лише щоб спостерігати за нею та бути неподалік. Анна ж трохи розсудливіша. Їй подобається мати цей контроль над Вільямом, подобається робити щось неправильне, зраджуючи своєму хлопцеві з його батьком. Але вона не втрачає голови, як Вільям. Вона будує чіткі межі між ними, створює правила для їхніх стосунків і, здається, може обходитись без нього.
Один малий аспект БДСМ-стосунків тут відображений коректно: обмін владою між партнерами. В сексі Анна зазвичай грає роль «сабмісіва», коли Вільям бере над нею владу та контроль. Але саме вона встановлює правила, каже йому, що саме він має робити, коли має зупинитися тощо. Вільям майже ніколи не наважується її не слухатися. Це добре, і досить великий крок уперед порівняно з «50 відтінками» та «365 днями». Хоча цей аспект іноді, знов-таки, показаний як дещо майже містичне. Наче Вільям перебуває під її закляттям та втрачає весь контроль над своїм тілом, коли Анна йому віддає накази.
Динаміка між ними може бути чимось цікавим з драматичної точки зору. Хоча в ліжку Вільям грає роль сильного, панівного партнера, у повсякденні ми бачимо, що саме Анна має у своїх руках весь контроль та жорстоко маніпулює усіма навколо. Звичайно ж, я не знімаю провини з Вільяма. Він робить жахливі речі і йому немає виправдання. Але, як я вже казав, серіал показує його майже нездатним контролювати себе у цій ситуації, тим часом як Анна прекрасно усвідомлює, що робить.
Читайте також: Шумний біль: нова екранізація роману Дона Делілло
Але, на жаль, хоча цей аспект може бути цікавим на початку, він також вирізає з історії все те, що могло б зробити персонажів цікавими, а їхню драму перетворити на щось, чому кортить співпереживати. Через те, що Вільяма й Анну майже ніщо не поєднує, за їхнім забороненим романом не цікаво стежити. Він швидко перетворюється на серію сцен, де ці двоє просто шукають можливості від усіх втекти, щоб знов швиденько десь зайнятися сексом. Вільяму важко співчувати в цій історії, бо нам ніколи не дають можливості зрозуміти, чому він хоче бути з цією жінкою. Немає моменту, де він пояснює свої почуття або мотивації. Є тільки купа сцен, де Річард Армітедж дивиться на цю жінку поглядом, який має виглядати як палаюча жага, але частіше виглядає так, наче йому терміново потрібно до туалету.
Інгрід і донька Вільяма отримують від сценарію ще менше уваги, ніж патріарх родини. Вони більшу частину часу існують лише у ролі меблів, і іноді ми отримуємо натяки на те, що за кадром в них є багате, цікаве життя, яке ми ніколи не побачимо. Індіра Варма має найсильнішу сцену на весь серіал, де їй вдається блиснути як акторці. Цей серіал ані трохи не вартий її зусиль, але приємно, що вона все ж віддалася на всі сто. На одну мить їй вдалося зробити цю притягнуту за вуха історію по-страшному вірогідною.
Син Вільяма, Джей, майже весь час показаний як дуже наївний юнак. Він нічого не запідозрює щодо своєї дівчини допоки йому ледве не кажуть відкритим текстом, що коїться. Що цікаво, Джей напочатку наче має домовленість із Анною, де він розуміє, що вона має десь коханця на стороні та наче не має нічого проти. Анні нібито подобається водночас мати надійного партнера в особі Джея та забороненого коханця на стороні в особі Вільяма. Це могло б привести до цікавого діалогу щодо особистих меж Джея та як він може їх узгодити з бажаннями Анни. Але, як завжди, це бажання мати двох коханців використовують, щоб сильніше демонізувати Анну та показати Джея ще більш наївним та нерозбірливим.
Найглибший характер має, безперечно, Анна. Спочатку може здаватися, що вона лише типова спокусниця, яка насамперед дбає про своє задоволення і плює на почуття інших людей. Але ми швидко дізнаємося, що в неї є дуже складна, трагічна історія, сповнена травм та емоційного абьюзу. Під кінець серіалу цю жінку навіть стає дуже шкода. Весь цей час вона наче мала повний контроль над ситуацією. Але врешті-решт виявляється, що вона більше схожа на Вільяма, ніж їй хотілося б: вона так само не володіє собою та своїми бажаннями. Хоча це могло б показати Анну більш вартою співчуття, замість цього автори серіалу використовують цю можливість, щоб змалювати Анну повним чудовиськом.
Читайте також: Кіно у Венеції: уся краса без кровопролиття
Якщо ж ви сюди прийшли за еротикою, то можу вас порадувати: її доволі. В серіалі є багато сцен сексу, де усе показано досить відверто. Ми бачимо оголені тіла головних двох зірок дуже часто, з багатьох ракурсів. Якщо вас цікавить нагота чоловіча або жіноча, то серіал вас, скоріш за все, не розчарує. Хоча сідниці Річарда Армітеджа ми бачимо все ж трохи частіше, ніж Чарлі Мерфі. Але я не скаржуся. То дуже непогані сідниці.
Але в еротичних сценах важко знайти насолоду, коли контекст навколо настільки сумний. Майже ніколи не має почуття, що цим двом справді подобається сам секс. Вільям, певно, за його допомогою знаходить засіб ненадовго звільнитися від цієї тваринної, неконтрольованої жаги, що ним керує, і знову бути нормальною людиною. Анна ж переживає складні емоції: вона почувається винною за свої бажання, але не може зупинитися, тож вона частіше за все використовує секс із Вільямом, щоб «покарати» себе.
https://www.youtube.com/watch?v=BjybmsupVpc
Це призводить до сцени, яка вже стала трохи сумнозвісною в інтернеті, де Вільям потрапляє до номера готелю, в якому минулої ночі спала Анна, і починає займатися сексом з подушкою на ліжку, бо та все ще має трохи її запаху. Ця сцена мусить, знов-таки, показати нам, наскільки сильно Вільям божеволіє та втрачає над собою весь контроль, і це має бути сумно. Але важко не сміятися, коли на екрані дорослий чоловік буквально трахає подушку посеред номеру розкішного готелю. Через усе це серіал «Одержимість» дуже важко порекомендувати кому-небудь. Якщо в вас є якась цікавість — можете спробувати. Але навіть в цьому випадку, краще витратити свій час на щось інше. Тут вкотре нам показують, що БДСМ — це така страшна річ, якою люди можуть цікавитися через якусь дуже глибоку травму з минулого. Укотре нам показують кінк як дещо руйнівне та несумісне зі здоровими романтичними стосунками. Укотре нам показують, що чоловіки не мають над собою жодного контролю у присутності привабливої жінки, а жінок, які хочуть чогось «забороненого» типу кількох партнерів або секс з використанням БДСМ — як злодійок і маніпуляторок.
І від цього вже трохи нудить. З цього виходить погане кіно, погане телебачення та ще гірший освітній матеріал. Якщо ви хочете подивитися щось краще на тему БДСМ-субкультури, то можете звернути увагу на фінській фільм 2019-го року «Собаки не носять штанів». Якщо вам хочеться чогось більш позитивного на цю саму тему, подивіться коротенький комедійний серіал «Зближення», що є на Нетфліксі. Нарешті, якщо ви бажаєте подивитися щось еротичне з деякими табу-темами, то дуже раджу подивитися шведський серіал «Любов та Анархія», також доступний зараз на Нетфліксі. А «Одержимість» раджу пропустити та забути про неї, як про поганий сон.
