Образи не забуті

Історія
22 Грудня 2017, 14:21

Йої Гасеґаві, 85-річній мешканці Немуро, маленького порту на північному сході Японії, знайома російська мова. Вона досі пам’ятає кілька слів відтоді, як 13-річною дівчинкою жила на сусідньому острові Еторофу. Японія тоді саме здалася союзницьким військам. Закінчилася Друга світова війна, але Іосіф Сталін, який оголосив цій країні війну за сім днів до капітуляції, волів захопити територію, обіцяну Радянському Союзу Рузвельтом і Черчиллем. Він відправив війська для окупації південних Курильських островів, які Росія визнала японською територією в 1855-му. Два роки потому, коли Йої Гасеґава почала трохи розуміти російську, Сталін депортував японське населення Курильських островів. Давнішній територіальний спір досі отруює російсько-японські відносини.

Як і його попередники, прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе прагне повернути Північні території — так Японія називає Південні Курили. Однак президент Росії Владімір Путін більше славиться загарбанням земель, а не тим, що віддає їх. Японська влада сподівається поступово подолати вороже ставлення місцевих до будь-чого, що може видатися територіальною поступкою, через активніші контакти з російськими мешканцями островів та інвестування японськими компаніями у, зрештою, бідний і віддалений закуток РФ. Абе має особистий інтерес у цій «дипломатії шарму»: за повернення островів боролися його батько (колись міністр закордонних справ) і дід (прем’єр-міністр). Якщо вдасться домогтися якоїсь угоди (наприклад, про «спільний суверенітет», який активно обговорюється в Токіо), справдиться давня мрія японців і зникне величезна перешкода для зближення російсько-японських відносин.

Читайте також: Путін назвав нарощення військової сили на Південних Курилах реакцією на дії США

Йої Гасеґава — одна з безпосередніх вигодонабувачів від дипломатичних вивертів Абе, щоправда, запізнілих. Наприкінці серпня 1945-го до її будинку вдерлися радянські солдати. «Вони не роззулися, — згадує жінка, — а в руках тримали рушниці». Вона боялася за 17-річну сестру. «У нашого батька була кров самурая, тож він сказав солдатам, що їм доведеться вбити їх обох», — розповіла Йої. Та зреш­тою радянські військові хіба що вкрали деякі цінні речі місцевих. 
Протягом наступного року японці співіснували з російськими загарбниками. Старенькі японки приймали пологи в росіянок, які приїхали до своїх чоловіків із місцевого гарнізону. Росіяни постачали японцям одяг і якісь харчі. Йої Гасеґава пішки долала 3 км до їхніх помешкань, щоб обмінювати картоплю на цукор.

Тоді, 1947-го, прибули кораблі й усіх японців вивезли. Кожному наказали спакувати одну валізу й протягом 24 год бути на борту. Багато родин закопали свої речі в садках біля будинків, сподіваючись невдовзі повернутися та все забрати. Кораблі відвезли їх на Сахалін — колись поділений між Росією і Японією сусідній острів, що вже тоді був під контролем радянської армії. Кілька місяців 
департованих тримали в бараках, після чого переправили на Хоккайдо — найпівнічніший японський острів.

Японська влада сприймає Росію інакше, ніж її західні союзники. Якщо країни Заходу вважають РФ руйнівною силою, якій треба дати відсіч, то японці бачать у ній потенційну противагу Китаю, що стає дедалі могутнішим

У червні 2017-го Йої Гасеґава сіла на корабель і приплила на острів, із якого поїхала 70 років тому. Тепер він називається Ітуруп. Село, де вона народилася, давно спорожніло. Місцеві розповідають, що тепер там живуть тільки ведмеді. Більшість будівель спалили або знесли в 1970-х. Вулиці й селища перейменували. Єдине свідчення про тривалу японську присутність на острові — кілька могилок. 

Головне місто Шана стало Курильськом. Там мешкає лише 1,5 тис. осіб переважно в багатоквартирних будинках радянських часів. Біля одного з таких на неасфальтованій вулиці Ленінського Комсомолу Йої Гасеґава зустріла 63-річну Татьяну Васільєву. Як і Йої, вона народилася на Ітурупі. Її батько був одним із радянських солдатів, що «визволяли» острів 1945-го. Родина Татьяни мешкала в селі, де Йої колись продавала картоплю. На переконання Васільєвої, Курили мають лишитися російською терито­рією, але їй шкода колишнє японське населення. «Депортація була для них трагедією. Якби таке сталося зі мною, я теж так почувалася б», — каже вона.

Поспілкувавшись із Йої Гасеґавою, Васільєва пригорнула до себе стареньку й довго не відпускала. «У нас різні національності, але одна батьківщина», — сказала росіянка. «Мене це дуже зворушило», — поділилася Йої. Японку не цікавить геополітика. «Я лише хотіла б відвідувати острів, коли заманеться, зупинятися там на тиждень чи більше, приятелювати з тамтешніми мешканцями».

Читайте також: Японія направила Росії протест через присвоєння імен частині Курильських островів

Японська влада сприймає Росію інакше, ніж її західні союзники. Якщо країни Заходу вважають РФ руйнівною силою, якій треба дати відсіч, то японці бачать у ній потенційну противагу Китаю, що стає дедалі могутнішим. Таким чином Росія набуває зараз особливої привабливості, коли готовність США діяти в регіоні під питанням.

Однак РФ продала Піднебесній сучасне наступальне озброєння, зокрема винищувачі СУ-35. Путін, здається, непогано ладнає з китайським колегою Сі Цзіньпіном. «Нам треба схилити росіян на наш бік чи принаймні посіяти розбрат між Росією та Китаєм», — каже високопоставлений японський дипломат.

Курили — питання другорядне, та не для Сіндзо Абе. «Це його особистий проект. Більшості японців, особливо молоді, байдуже до цих островів», — каже японський аналітик.

Абе вже зустрічався з Путіним 20 разів і щоразу порушував питання Північних територій. На торішньому саміті прем’єр Японії передав російському президентові листа від колишніх мешканців Курил. «У нас немає часу. […] Ми хочемо повернутися на острови […] вільно їздити туди й повертатися звідти», — йшлося в листі. За словами Абе, російський президент прочитав його й одразу погодився запровадити нові умови в’їзду для колишніх мешканців та ініціювати спільні програми розвитку. В обмін на дозвіл для літніх громадян відвідувати могили родичів на острові Японія на свята організовує перевезення росіян із Курил на Хоккайдо коштом своїх платників податків.

Один корабель на тиждень

Курильські острови, де проживає лише 20 тис. осіб, дуже ізольована територія. Звідти на Сахалін, головний вихід до зовнішнього світу, курсує тільки один корабель на тиждень. Нечисленні авіарейси занадто дорогі. Люди живуть з обмеженим доступом до інтернету й нерегулярним мобільним зв’язком. Прокладено лише 13 км асфальтованих доріг. Переміщаються місцеві зазвичай автівками вздовж берега, а це можливо лише під час відпливу. Щоб заохотити людей оселятися на Курилах, влада ухвалила закон, який зобов’язує тамтешніх роботодавців платити вдвічі більші зарплати, ніж на материку.

Російська влада проголосила Ітуруп особливою економічною зоною, де діють податкові пільги для інвесторів. Губернатор Сахалінської області Олєґ Кожемяко каже, що на Курилах сприятливі умови для японських інвестицій. Він домігся послаблення регуляторного режиму для Ітурупу як прикордонної зони (раніше правила заважали іноземцям робити там бізнес). 

Проте пом’якшені норми діють лише в Курильську та кількох інших містах, а от, скажімо, у порту — ні. Тож у них майже немає сенсу. Групі японських бізнесменів, яка навідала острови в червні, не дозволили відхилятися від заздалегідь узгодженого маршруту. Не поліпшує ситуації й те, що риболовлю, порт і більшість фірм на островах контролює один олігарх, який, вочевидь, не прагне конкуренції.

Читайте також: Японія продовжить добиватися від Росії повернення Курильських островів

Кожемяко стверджує, що влада планує інвестувати в туризм зі ставкою на дивовижну природу островів. Проте японських туристів відлякує не тільки бездоріжжя, брак житла й комунікацій. Як зауважили ввічливі журналісти з Країни Висхідного Сонця, поділившись враженнями від Курил із сахалінською владою: «Тут ніхто не усміхається».

Плани японців, здається, не викликають особливого захвату на Курилах. Наталія Бєскровная, шеф-редактор місцевої газети «Красный маяк», яка з’їздила в безплатну подорож до Японії, сказала: «Я проти будь-якої японської присутності на цих островах. Треба їх не пускати. Я вважаю поганою ідеєю взаємні безвізові програми. Японці хочуть загарбати наші ресурси». Усвідомлюючи, що ця країна переважає в економіці, молодь боїться її інвестицій. «Якщо вони сюди прийдуть, ми станемо їхніми слугами, а я цього не хочу», — каже дочка Васільєвої. Керівниця місцевого музею Єлєна Каїрова теж стривожена: «Навіщо нам японці? Щоб виловлювали нашу рибу? Нехай ловлять свою. Вони дуже хитрі. Хочуть відкрити тут ресторан. Навіщо він нам? Ми можемо їсти свої, російські харчі», — обурюється жінка.

Менталітет «обложених» експлуатує та підживлює влада. Минулого місяця військові заявили, що збираються розмістити на Курилах протикорабельні ракети. Розмови про вигадані зовнішні загрози відволікають людей від діяльності місцевої еліти, що зовсім не турбується про добробут острів’ян.

Нещодавно в курильських школярів був урок з історії російсько-японських відносин, і закінчився він на Другій світовій війні так, ніби час зупинився 1945 року. Емоційна вчителька палала гнівом, показуючи дітям зображення, на яких японські солдати розправлялися з немовлятами під час вторгнення в Китай, і ледь стримувала сльози, розповідаючи про героїзм радянських солдатів під час нетривалої війни проти японців. Спроба останніх повернути Курили, сказала вона, була безнадійною фантазією: «Я завжди голосую за Путіна, і єдине, що змусить мене цього не робити, — якщо він віддасть наші острови». 

Автор:
The Economist