Щороку напередодні річниці Майдану влада і часів Петра Порошенка, і Володимира Зеленського розповідала про пам’ять. Про те, як важливо не забувати про подвиг майданівців, які відстоювали своє право на рух до Євросоюзу. Про те, як важливо розслідувати злочини, скоєні в часи Революції гідності. Про те, що винні в цих злочинах мають отримати справедливе покарання. І їх обов’язково буде покарано. Щоправда, далі слів в обох президентів справа не рухалася.
Так, Майдан виніс на поверхню цілий пласт проблем. Більшість із них стосувалася правоохоронної та судової систем. Найбезневинніша — це віра у фейки та їх подальше поширення. Наприклад, у січні 2014 року один з офіцерів спецпідрозділу «Беркут» на вулиці Грушевського розповідав групі журналістів про те, що на майдані Незалежності роздають наркотики. Мовляв, протестувальники завжди повертаються, бо в них виникає залежність. Однак більшою проблемою стала агресія й перевищення влади. Варто згадати, як спецпризначенці кілька разів намагалися зачистити центр Києва від мітингувальників. Під час розгону ще студентського Майдану людей били гумовими кийками, хоча вони не чинили особливого опору. А іноді міліціонери були схожими на справжніх садистів. Скажімо, під час протестів на Грушевського у січні 2014-го беркутівці затримали двох протестувальників на колонаді стадіону «Динамо». Затримані майданівці не опиралися, проте бійці «Беркуту» довго й методично їх били.
Читайте також: Заочне судочинство гальмує справи Майдану
Вони продовжували робити це навіть тоді, коли один із протестувальників утратив свідомість. А кульмінацією стали розстріли на Інститутській 20 лютого 2014 року.
Ба більше, правоохоронці під час Майдану активно співпрацювали із злочинцями, яких мали б затримувати. Наприклад, у ніч на 23 січня, коли міліція використовувала тітушків, щоб спровокувати майданівців і заманити їх у пастку. Так само «спортсменів» використовували для викрадення людей і зачистки центру Києва від мітингувальників. Частково деталі такої співпраці можна почути у справах про вбивство журналіста В’ячеслава Веремія та викрадення Ігоря Луценка і Юрія Вербицького.
Працівники міліції порушували закон. Ідеться не лише про побиття, а і про підробку доказів і свідчень. Так, 1 грудня 2013 року в Україні з’явилися в’язні Банкової: група випадкових людей, яких звинуватили в організації масових заворушень у центрі Києва. Затриманим загрожувало до 15 років тюрми. Аналогічно затримували й пересічних протестувальників, яких звинувачували в непокорі правоохоронцям. Так само можна пригадати і фальсифікацію протоколів від Державтоінспекції учасникам автопробігу до Межигір’я. Усі ці приклади об’єднують неправдиві свідчення міліціонерів, на яких і базувалися обвинувачення. Надалі сумнівні справи, базовані на неправдивих доказах, передавали до суду. Прокуратура закривала на це очі. Так само, як і судді. Останні, до слова, пішли ще далі й кілька разів намагалися заборонити Майдан.
Власне, зокрема через ці проблеми люди й виходили на протести. Наприклад, після розгону студентського Майдану протестувальники вимагали покарати винних і відправити у відставку міністра внутрішніх справ. Натомість Верховна Рада ухвалила диктаторські закони Януковича. Здавалося б, після протестів мали відбутися кардинальні зміни у правоохоронній і судовій сферах. Ба більше, влада часів Петра Порошенка навіть оголосила про успішне здійснення низки реформ. Зокрема правоохоронної, під час якої ліквідували міліцію та створили поліцію. Та тільки є одна проблема: на якість кадрів таке реформування не вплинуло. І хоча атестація мала відсіяти частину міліціонерів, які вчиняли злочини, багато з них таки змогли потрапити на нову роботу. Зокрема, Анатолій Серединський, Ігор Бабич. Слідство підозрювало їх у координації розгону Майдану 18 лютого й оформленні російської «гуманітарної допомоги», серед якої були світлошумові гранати й гумові кулі зі свинцевими сердечниками. Ці спецзасоби не мали сертифікатів українського Міністерства охорони здоров’я і, як виявилося на практиці, завдавали тяжких травм протестувальникам. Попри це Серединський та Бабич і далі працювали в уже «оновленій» поліції. Так само працювали й колишні беркутівці, причетні до побиття майданівців. Наприклад, Олег Бойко і Руслан Марчук. Уже під час постреволюційних протестів суспільство бачило приклади невиправданого насилля від міл… поліції. Наприклад, під час протестів під Шевченківським районним судом Києва, який розглядав справу активіста Сергія Стерненка.
Читайте також: Справи Майдану: міжвідомчий "футбол"
Так само, як і міліціонери, на своїх посадах залишилися більшість суддів Майдану: люди, які відбирали у протестувальників водійські посвідчення за підробленими протоколами ДАІ, арештовували побитих майданівців і загалом забороняли протести. Досі працює Окружний адміністративний суд Києва, який фактично давав дозволи на зачистку центру Києва від мітингувальників. В Україні за сім років відбулися дві судові реформи, проте жодну не можна назвати успішною. Так само, як і під час атестації міліціонерів, найбільш одіозним суддям удалося зберегти посади. Зокрема, завдяки дірам у законах і українським судам. Не допомогло навіть залучення громадськості, яка мала би контролювати процес оновлення судової системи. На практиці виявилося, що активісти не мали реального впливу на процес, а їхні негативні висновки щодо певних кандидатів просто ігнорували. Оновлення судової влади обіцяв і Володимир Зеленський. Утім, його попередня судова реформа так і не відбулася. А нова, яку до кінця року мав би ухвалити парламент, поки що не передбачає реального очищення судової влади.
І окремо — про слідство, яке для всієї постмайданної влади було «дуже важливим і принциповим». І влада Порошенка, і влада Зеленського усувала проблеми точково, до того ж лише після обурення родичів убитих протестувальників та їхніх адвокатів. За цей час виникали труднощі з повноваженнями слідчих, Генпрокуратура відбирала розслідування в одних підрозділів і перекидала іншим, урешті окремі генпрокурори по пів року не підписували підозр суддям Майдану. Але найобурливішими стали події грудня 2019 року. Тоді, як відомо, відбулося звільнення українських громадян із тюрем ОРДіЛО.
Читайте також: Тітушкам тюрми
Натомість влада віддала проросійським бойовикам групу людей, причетних до війни на Донбасі. А разом із ними й п’ятьох колишніх бійців «Беркуту», обвинувачених у розстрілах на Інститутській. Сталося це приблизно за шість місяців до завершення суду над ними. І тепер узагалі невідомо, чи отримає бодай хтось із обвинувачених ексберкутівців справедливий вирок у найближчому майбутньому. Адже закон, який дає змогу судити таких людей заочно, на практиці майже не працює. І попри обіцянки, які лунають з Офісу президента й Генпрокуратури, змін до законодавства досі немає: до Верховної Ради навіть не подали проєкт закону, який виправив би ситуацію.
Урешті, на сьому річницю Майдану можна констатувати, що загалом і судова, і правоохоронна системи залишилися незмінними. Напевно, вони влаштовують і попередню, і нинішню владу. Адже насамперед цінується лояльність, а не професійність. На ключових посадах у правоохоронних структурах опиняються соратники президента. А з судами, як свідчать записи з кабінету судді ОАСКу Павла Вовка, можна домовитися. Водночас від обуреного суспільства влада намагається відкупитись обіцянками. Покарати винних. Здійснити реформи. Утім, у певний момент слів може стати замало. Віктор Янукович, до речі, так і не засвоїв цей урок.