Попри цілеспрямовану протидію влади формуванню виборчих блоків серед традиційно фрагментованої опозиції (що увиразнилося в ухваленому минулої осені законі про вибори), зусилля Банкової на сьогодні були нівельовані появою фактично квазіблоку на основі «Батьківщини». На включення до його виборчого списку претендують не лише вихідці з «Фронту змін» Арсенія Яценюка, «За Україну!» В’ячеслава Кириленка, «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка, «Європейської партії» Миколи Катеринчука, а й представники інших дрібних опозиційних політсил. З’явилася інформація про поновлення переговорів щодо складання єдиного мажоритарного списку між об’єднаними, «Свободою» та «УДАРом Віталія Кличка» (щоправда, пізніше вони були знову припинені). Тому стратегія Банкової полягає в демотивації окремих учасників опозиції від подальшої участі в цьому квазіблоці та провокуванні взаємопоборення в її таборі. Як засвідчують останні події, для цього, схоже, застосовуватимуть кілька інструментів.
Читайте також: Опозиція про людське око і в кулуарах
Перший – повернення до ідеї зниження прохідного бар’єра. Після поглинання об’єднаними найрейтинговіших непрохідних опозиційних сил (насамперед ГП Гриценка) наявна 5% планка перестала відігравати відведену їй владою роль. У разі ж її зниження до 3% чи навіть 1% з’являється можливість не лише гарантувати проходження до ВР політсили Королевської, якій майже відкрито підіграє керівництво, а й завести в парламент «Народну партію» Литвина, ПСПУ Наталії Вітренко чи навіть потенційну «правицю» на базі «Нашої України» Ющенка та УНП Костенка, які з огляду на їхній бекграунд навряд чи зможуть блокуватися у Верховній Раді з об’єднаними. А головне – низький прохідний бар’єр чинитиме постійний психологічний тиск на лідерів дрібних політичних проектів, які вже приєдналися до «Батьківщини», оскільки може викликати в них відчуття згаяного шансу самостійно потрапити до ВР.
Другий інструмент – завзяте нав’язування партійному активу і прихильникам деяких політичних сил – учасниць об’єднаної опозиції на основі «Батьківщини» думки, ніби «разом вони втратять». Ця кампанія вже розпочалася вкиданням відповідної тези через ЗМІ, які належать провладним олігархам. Зокрема, нещодавно в газеті «Сегодня» з’явився матеріал, у якому доводиться, що після оприлюднення списків у «Батьківщині» станеться розкол, а таємниче джерело у фракції БЮТБ так змальовує настрої депутатів, яких опановують сумніви, чи потраплять вони до прохідної частини списку: «Краще набрати 15% самостійно, аніж 25% в об’єднаній опозиції». Вочевидь, це лише початок, а кінцевою метою має стати якщо не розпад об’єднаних, то принаймні формування численного пулу ображених «незалежних кандидатів», які ладні будуть прийняти підтримку адмінресурсу і стати тими «рабами» в традиційно опозиційних до нинішньої влади регіонах, про яких, власне, йшлося на скандально відомих плівках Забзалюка, оприлюднених узимку поточного року.
Читайте також: Псевдоопозиційні проекти можуть відтягти на себе щонайменше 10% голосів протестного електорату
Підсумовує кампанію влади з дискредитації та нейтралізації опозиції цілеспрямоване провокування або підігрівання атмосфери конфлікту й недовіри поміж її лідерами. Відбувається це або відвертим поширенням в інформаційному просторі тез про спроби деяких із них «кинути» своїх партнерів (як це має місце у випадку об’єднаних), або демонстративними компліментами в бік інших опозиційних сил – у такий спосіб на них кидається тінь «вигідних керівництву», «правильних». Це яскраво виявляється в підкреслених реверансах біло-синіх до «УДАРу Віталія Кличка» та створенні враження «зеленої вулиці» в контрольованих владою ЗМІ для ВО «Свободи».
До нинішньої української опозиції є багато питань. Однак навіть у своєму теперішньому вигляді вона має очевидні переваги перед керівництвом держави, які полягають насамперед у прихильності до політичного плюралізму, демократичних принципів формування влади та збереження національного суверенітету. Цього однозначно замало, щоб успішно вирішувати успадковані з радянського часу та накопичені в країні у наступні два десятиліття проблеми, але цілком достатньо, щоб усвідомлювати різницю між нею та владою, а відтак не піддаватися на організовувані тією провокації.
Читайте також: Відповіддю влади на вимоги Європи стала хвиля нових справ проти опозиції