Про це свідчить зіставлення даних соціологічних опитувань, що проводилися консорціумом соціологічних служб для УДАРу та «Батьківщини» в межах переговірного процесу між цими політичними силами.
Формально УДАР та об’єднані зняли 60 своїх висуванців, зокрема 51 – на користь одне одного, решту – в інтересах дружніх самовисуванців. Проте лише в шести округах це суттєво посилило шанси опозиційних висуванців на перемогу.
Наприклад, у кандидатів від «Батьківщини» у результаті зняття на їхню користь ударівців поліпшилися перспективи лише в 92, 93 та 94-му округах Київщини та в 219-му столиці. Ще менше посприяло вибіркове зняття своїх останньою на користь партії Кличка. Лише в 97-му окрузі на Київщині та 204-му на Буковині такий крок об’єднаних може реально схилити шальки терезів у бік УДАРу.
В решті випадків цей хід суттєвого впливу на підсумок перегонів, найімовірніше, не матиме. Щоправда, з різних причин: у частині округів сукупний рейтинг кандидатів від обох політичних сил значно поступається рейтингам біло-синіх чи самовисуванців, які, швидше за все, увійдуть до пропрезидентської більшості в новому парламенті; в інших перемогу висуванці від УДАРу або «Батьківщини» могли б здобути і без зняття однією з політсил менш рейтингового кандидата. Наприклад, це стосується 151-го округу на Полтавщині, де фаворитом і раніше був Тарас Кутовий (УДАР), або 218-го округу в Києві, де переважну підтримку мав Володимир Ар’єв («Батьківщина»).
На цьому тлі надто великою втратою видаються ті спірні 11 округів (із тих, де для погодження кандидатів проводилися соцдослідження), в яких у результаті відмови зняти своїх кандидатів на користь партнера у провладних претендентів підвищився шанс перемогти.У трьох із них своїх менш рейтингових висуванців не зняв УДАР (86-й округ на Івано-Франківщині та 95-й і 96-й на Київщині), у чотирьох – «Батьківщина» (146-й округ у Кременчуку, 91-й – на Київщині та 211-й і 220-й у столиці). У решті (217-й та 222-й у Києві й 195-й та 199-й на Черкащині) за результатами соціологічних опитувань зафіксована відсутність очевидної переваги кандидатів УДАРу і «Батьківщини», розрив між якими в підсумку не перевищував кількох десятих відсотка.
Таким чином, десятки кандидатів, знятих у мажоритарних округах кожною з двох основних опозиційних партій, стали лише демонстративним ходом, покликаним зняти із себе ймовірну відповідальність за можливу поразку опозиційних сил на мажоритарних округах, про масштаби загроз від якої Тиждень уже писав. Складається враження, що опозиціонери керувалися відомою в народі приказкою «на тобі, Боже, що мені негоже», а не реальним бажанням перемогти владу за будь-яку ціну. І спроби перекласти відповідальність за низьку ефективність взаємного зняття кандидатів на соціологію (результати якої розкритикували за те, що вони «показали, що нічого не показали» через великі розбіжності у даних деяких із семи залучених до процесу компаній) видаються дуже невдалим виправданням. Адже такий результат можна було спрогнозувати, а відтак і скоригувати свої дії.
Водночас епопея зі взаємним зняттям кандидатів оголила низку проблем у відносинах між двома опозиційними силами, які в разі їх поглиблення здатні поховати сподівання на усунення в майбутньому від влади нинішнього режиму. Насамперед ідеться про спроби діяти за принципом не досягнення спільної мети, а доведення, хто кращий. Наприклад, у «Батьківщині» не приховували свого роздратування тим фактом, що кампанію зі зняття менш рейтингових кандидатів «вів» УДАР, а їм доводилося рефлектувати. Саме його ходом на випередження – зняттям кандидатів, висуненням своїх вимог та оприлюдненням соціології, на основі якої були ухвалені рішення політсили Кличка, – об’єднані пояснюють свою відмову зняти низку кандидатів, про яких просила остання.
З цим, імовірно, слід пов’язувати і спробу перехопити ініціативу, розпочавши переговори про утворення коаліції в майбутньому парламенті та погодження її першочергової програми дій. Дарма, що для її дієвості потрібно здобути значно більше половини, а то й дві третини голосів (що з огляду на низький коефіцієнт корисної дії домовленостей по мажоритарних округах видається майже утопією). Наприклад, це стосується процедури імпічменту Януковича, для якої потрібно понад 300 голосів. Іншим пунктом програми для майбутньої коаліції «Батьківщина» запропонувала звільнення своїх ув’язнених лідерів Юлії Тимошенко та Юрія Луценка.
Однак проблема в тому, що замість потрібних країні перетворень програма спільних дій запропонована об’єднаними фактично цим (а також скасуванням Пенсійної псевдореформи та Податкового кодексу для олігархів, протягнутих нинішньою владою за останні два роки), і обмежується. Навіть пункт про скасування мовного закону в «Батьківщині» «забули» додати (про що на своєму останньому з’їзді їм нагадали у «Свободі»). Тому наразі основне питання щодо змісту програми спільних дій у майбутній Верховній Раді полягає в тому, чи вдасться опозиційним силам узгодити її зі значно вищим коефіцієнтом корисної дії, аніж це відбулося зі взаємним зняттям кандидатів у мажоритарних округах?
Врешті-решт, перед опозиційними силами стоїть і значно нагальніше завдання: узгодження та ефективна координація дій під час парламентської кампанії та підрахунку голосів. Інакше будь-які ініціативи про взаємодію в майбутній ВР можуть не мати сенсу. Актуалізується загроза нездобуття ними більшості та стягування владою достатньої кількості депутатів для зміни конституційного ладу, після чого опозиція (незалежно від партійної належності) ризикує остаточно втратити вплив на розвиток ситуації в країні та шанс усунути режим Януковича бодай у 2015 році.
Те, що перший тест на спроможність дві основні опозиційні сили склали на трійку, сьогодні очевидно. Питання полягає в тому, наскільки корисним може стати для них цей досвід. Причому з погляду більш витонченого обстоювання не власних вузькопартійних інтересів, а загальносуспільних. Від цього залежатиме й доля самої опозиції. Адже українське суспільство за п’ять років змагання в хитрощах між представниками демократичного табору (яке в підсумку завершилося успішним їх «розведенням як кошенят» з боку нинішнього режиму) відреагує на повторення пройденого глибоким і, ймовірно, значно швидшим розчаруванням.
Врешті, лідери опозиційних сил мають надто свіжий досвід, аби не повторювати помилок, які поховали політичне майбутнє їхніх попередників. Зараз саме на часі таки увімкнути інстинкт самозбереження, який диктує необхідність об’єднання зусиль.
КОЕФІЦІЄНТ КОРИСНОЇ ДІЇ
Результати переговорів Батьківщини та партії УДАР по спірним округам, де проводилися соціологічні дослідження для ухвалення остаточного рішення
* – округи у яких завдяки домовленостям УДАРу та Батьківщини зросли шанси на перемогу над провладним кандидатом
** – округи, у яких у результаті відсутності домовленостей по єдиному кандидату високою залишилися загроза перемоги провладного кандидата
На основі аналізу Тижня за даними соціологічних опитувань, що проводилися консорціумом соціологічних служб для УДАРу та Батьківщини в рамках переговорного процесу між цими політичними силами.
ПОСТУПКИ «УДАРу»
Знято на користь висуванців "Батьківщини" або незалежних кандидатів:
* – округи у яких шанси на перемогу над провладним кандидатом зросли завдяки домовленостям
За даними списку знятих кандидатів із офіційного сайту партії УДАР Віталія Кличка та на основі співставлення із спірними округами у яких було проведено соціологічні дослідження
ВІДПОВІДЬ "БАТЬКІВЩИНИ"
Згода та відмова ВО Батьківщина зняти своїх висуванців по округах, де УДАР просив зняти її кандидатів на користь своїх
– округи у яких шанси на перемогу над провладним кандидатом зросли завдяки домовленостям
Аналіз Тижня на основі співставлення списку знятих Батьківщиною кандидатів із списком УДАРу про бажаних до зняття за результатами соціологічних опитувань, проведених відібраними Батьківщиною та УДАРом соціологічними службами на замовлення цих політичних сил.
Знято кандидатів в округах, де про це не просив УДАР, оскільки це не збільшує шансів на перемогу його висуванців
