Зранку на Майдані Незалежності у Києві про багатотисячний мітинг нагадують хіба що саморобні плакати, приліплені до металевої огорожі, якою оточено головну площу країни, та автобуси «Беркуту», що сховалися за зеленим парканом на вулиці Інститутській. Час-від часу до охоронців новорічної ялинки та комунальної техніки підходять «поспілкуватися» протестувальники. Тема для розмов у всіх одна – нічне побиття активістів.
«Ви били наших дітей! Ви кого захищаєте? Народ чи ту банду?», – емоційно кричить бабуся. Міліціонери опускають очі долу, мовчать. За спинами у них комунальники, певно ті самі, на прохання яких «зачищали» Майдан, латають покриття на площі та готують новорічну ялинку до остаточного монтажу. Залишки протестувальників, приблизно із півтори сотні, з подивом і одночасно злістю дивляться роботу людей у помаранчевих жилетах.
«Всі на Михайлівську площу! Там збираємо мітинг!», – лунає з мегафонів.
Частина людей знімається від потрощеного місця протесту й рушає через підземні переходи під ворота до храму. Хтось залишається.
«Не хочемо туди йти. Кажуть, там затримували і затримують сьогодні. Страшно. Краще вже тут побудемо», – каже Анна, студентка зі Львова. Поряд із нею група однодумців. Запевняють – до останнього вірили у те, що акція мирна і силу ніхто не застосовуватиме.
Читайте також: Світ про розгін Майдану
«У Львові якось спокійніше було і не так страшно. Певно, тому що там влада ближча до народу. Принаймні, я певна, що у нас би в місті до цього не дійшло», – каже дівчина.
На протилежній стороні вулиці, біля Головпоштамту, кількадесят людей. Здаля спостерігають за міліціонерами, які прогулюються вздовж проїжджої частини.
«Мені до сліз боляче. Тут питання уже не за МС чи ЄС. Тут били хлопців і дівчат, які нічого не робили. Дізналася про все о восьмій ранку. Але після сьогоднішніх подій буду тут і день і ніч. Стільки, скільки зможу», – каже студентка Катерина. По щоках дівчини без упину котяться сльози. Але, здається, вона того не помічає.
«Краще б я була в цю ніч тут. Краще б взагалі тут було більше людей. Якщо б нас було багато, міліція б нікого не розганяла», – повторює вона.
Протестувальники, загорнуті в національні прапори, групами по троє-п’ятеро осіб, мов справжні біженці, підіймаються до Михайлівського собору. Там уже зібралося приблизно кількасот людей. Біля пам’ятника княгині Ользі, прямо навпроти міліцейсього главку – імпровізована сцена, де уже виступають активісти Євромайдану. Біля входу до храму – охоронці, намагаються не пропускати на територію провокаторів та міліціонерів. Неподалік, біля меморіалу жертвам Голодомору, пункт прийому харчів для протестувальників. Люд приносить хто і що може – питну воду у п’ятилітрових пляшках, хліб, масло. Хтось ділиться м’ясом, ковбасою. Тут же – чай і кава. Люди час від часу гучно скандують «зека – геть!» У повітря злітають кулаки, у деяких затиснуті синьо-жовті стрічки.
На перехресті з’являється білий автобус «Богдан» із характерними затонованими і заштореними вікнами. Люд пізнає транспорт «Беркуту». Радикально налаштовані та просто злі після нічних подій люди кидаються на машину, блокують. Хтось починає щосили бити кулаками по вікнах. Скло здригається.
«Зупиніться! Зупиніться! Він порожній! Пропустіть машину!» – намагаються вгамувати народ активісти. Машину відпускають, хоч через шпарини у занавісках видно кількох людей у формі.
Минає кілька годин. Людей на площі – кілька тисяч. Протест самоорганізовується. Частина активістів вдягає саморобні бейджі «охорона» і стає на дорогу, аби натовп на виходив на проїжджу частину. Регулюють рух пішоходів, які намагаються потрапити на протест.
«Стійте, будь-ласка. Зробіть крок назад. Дякую. Зачекайте на зелене світло. Ми тут всі однакові», – звертаються вони до людей.
Вздовж дороги протестувальники із національними прапорами і прапорами Євросоюзу. В руках – саморобні плакати «Київ – вставай!», «Я не хочу йолку, я хочу в ЄС!» тощо. Водії автомобілів постійно тиснуть на клаксони, висловлюючи підтримку. Хтось опускає вікна і махає студентам руками. Окремі авто – із національними прапорами.
«Паркуйся і виходь! Приєднуйтесь до нас!» – без упину скандує площа. Людей більшає.
Читайте також: Чим закінчилися акції 29 листопада
Біля входу до дзвінниці облаштовують інформаційний центр. Тут же намагаються зібрати активістів у імпровізовану охорону табору на випадок силових дій міліції.
«Нам потрібні дужі хлопці, бажано – демобілізовані з армії, для охорони акції протесту вночі. Підходьте, записуйтесь», – веде агітаційну кампанію серед протестувальників спортивної зовнішності хлопець. Тут же, прямо у натовпі, дівчата і жінки роздають людям бутерброди та чай.
З’являються опозиційні лідери. Вони оголошують план дій та закликають продовжувати мирні акції протесту та приходити до пам’ятника Тарасові Шевченку у неділю. У промовах згадують розгін мітингу на Майдані Незалежності та говорять про імпічмент Януковичу. Люди підтримують їх вигуками. Втім, декотрі з мітингарів обурюються.
«От скажіть мені, де вони були сьогодні вночі, коли нас били? Чому усі ці опозиціонери не ночували на Майдані разом із нами?» – звертається чоловік років сорока до товаришів. Зав’язується дискусія.
Сутеніє. Площа перед Михайлівським собором повністю заповнена народом. Тут і студенти, і пенсіонери, і кияни, і приїжджі активісти з інших областей. Знімають натовп на телефони, хтось фотографується на фоні живої стіни, яка розгорнула плакати прямо навпроти вікон головної будівлі київської міліції. Частина людей рушає на Майдан.
Тим часом на Майдані продовжують збирати ялинку. Комунальники, за двома стінами – живою і залізною – натягають на каркас зелене шмаття «новорічної красуні». Обурені активісти валять кілька секцій паркану, дірку в огорожі заповнюють міліціонери у шоломах. Люди виплескують на них накипілі за добу емоції.
Читайте також: Що буде після Євромайданів?
«Ви йолку охороняєте? Це що, державний об’єкт? Та кому буде потрібен той ваш Новий рік на крові!» – кричить у скляне забрало перехожий, додаючи у речення непередавані звороти з нецензурщини.
Нерви здають у правоохоронців.«Я не виконував тих ваших злочинних наказів! Студентів розганяв «Беркут»! Ми зранку тут стоїмо. Просто стоїмо! Нам наказали охороняти площу! Ми нікого не били! Досить нас ображати, будь-ласка!» – підіймаючи скло шолома звертається хлопець років двадцяти до натовпу з бабусь і надто активних на язик мітингарів.
«Знімати форму? Ви знущаєтесь? Я на строковій службі! Я винен у тому, що мушу служити рік для держави? Та якщо я її (форму) зніму, на мене завтра ж одягнуть наручники і привіт трибунал!» – додає він.
«Смішно, але кілька місяців тому ця площа нам аплодувала, коли ми тут карабінами крутили, – із сумом у голосі каже інший, – Ми ж з почесної варти. Але у внутрішніх військ є така функція – називається охорона державних об’єктів».
Його не слухають.
Діалогу не виходить. За спинами строковиків з’являється керівництво. Розмови одразу завершуються, правоохоронці опускають шоломи і замовкають, дивлячись у нікуди.
Михайлівська площа, де й у ночі стоять тисячі людей, залишається епіцентром Євромайдану . Зі штабом у Михайлівському монастирі, який уранці надав прилисток вцілілим після «зачистки» активістам.